Князь Ігор

Дністром і Дунаєм, захопив Дербент на Каспійському морі, здійснив два походи на Візантію, проте не зовсім вдалі. У 944 р. він уклав нову угоду з Візантією, але менш вигідну, ніж та, що була укладена за Олега. Ігор змушений був зректися во­лодінь на Чорному морі, платити мито за крам і зобов'язався захищати Візантію. Компенсувати втрати руська знать споді­валася посиленням збору податків з підлеглих Києву племен. Данину збирали з населення, періодично об'їжджаючи країну (так зване полюддя). У листопаді князь з дружиною виходи­ли з Києва, годувались у підлеглих племен і лише у квітні по­верталися до Києва. Ігор загинув 945 р. під час спроби вдруге зібрати данину з древлян, які, обурившись з цього приводу, убили його.

Його вдова Ольга, яка стала княгинею (945-964 pp.), жорс­токо помстилася за Ігоря, але зробила висновки з його невдач. Було проведено податкову реформу: чітко встановлено розмір данини — «уроки», місце

їх збору — «погости». Ольга прийняла християнство, майже 20 років мирно правила державою, приділяючи основну увагу внутрішнім справам. У добу середньовіччя, коли скрізь пану­вала фізична сила, а кожен володар був перш за все воєначаль­ником, київський престол займала жінка, яка головним чином мудрістю, а не силою управляла своєю великою державою. За неї значно зміцніло землеволодіння, посилився процес фео­дального освоєння земель. У результаті виникли нові замки, Центри феодального землеволодіння. Найбільшим землевлас­ником була сама княгиня Ольга: їй належали місто Вишгород біля Києва, село Ольжичі у районі Десни, кілька сіл біля Нов­города. Вона здійснила дві важливі дипломатичні місії у Візан­тію та Німеччину, зміцнюючи престиж Руської держави.

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

У 946 р. Ольга відвідала Константинополь. У складі її по­сольства було більше 100 осіб (у тому числі 22 посли, 44 купці, 2 перекладачі). Ольга вела переговори з імператором Костянти­ном Багрянородним: обговорювалися торгово-економічні сто­сунки, а також проблеми християнізації Русі.

Князювання Ольга - важливий етап у розвитку держав­ності Русі, коли відбулося одержавлення племінних княжінь, перетворення земель племінних князів у державну територію Київської Русі.

Ольга передала владу своєму синові Святославу (9о4 -972 pp.), який основну частину свого правління провів у походах. Він підкорив в'ятичів, розгромив Хозарський каганат, включив у свої володіння

землі Північного Кавказу. Сучасники порівнювали Святосла­ва з барсом за швидкістю руху його війська. Спочатку візантій-^ ці запросили Святослава для боротьби з болгарами, згідно зі' своєю тактикою нацьковувати варварів на варварів. Святослав, як розумний політик, попросив субсидії для підготовки до бол­гарського походу. Йому надали 1,5 тис. фунтів золота як завда­ток. Святослав легко розбив болгарську армію, але, на здиву­вання візантійців, не збирався покидати Болгарію і навіть хотів перенести столицю з Києва в Переяславець на Дунаї, який був перехрестям торговельних шляхів. Протягом 969-970 pp. київський князь завоював Північно-Східну Болгарію, вторгся у Фракію, яка належала Візантії. Але в 971 р. ситуація змінила­ся, імператор зміг зібрати велике військо і взяв в облогу фор­тецю Доростол, де знаходився Святослав. Тримісячні бої осла­били обидві сторони. Після переговорів Святослав змушений був відмовитись від завойованих земель і зобов'язався допома­гати Візантії в боротьбі проти арабів. У договорі нічого не гово­рилося про виплату Візантією данини. За це імператор не пере­шкоджав відходу руського війська зі зброєю і повинен був на­дати йому продовольство. Проте візантійці, побоюючись Свя­тослава, попередили печенігів про повернення русичів з трофе­ями. Печеніги, маючи значну перевагу, напали на невеликий загін Святослава, і він загинув у нерівній битві. Куря, хан пе­ченігів, наказав зробити з його черепа кубок, який покрили зо­лотом і сріблом. На чаші було зроблено напис: «Чужого шука­ючи, своє загубиш». Російський історик М. Карамзін порівню­вав Святослава з Олександром Македонським, називав його рівним героям Гомера. Святослав глибоко включився в міжна­родні відносини, намагався відігравати в них активну роль, його ім'я гриміло по всій Європі. Але постійний відтік людей і матеріальних ресурсів ослабляв державу.

Модуль 1. Стародавня і середньовічна історія України

Поиск по сайту: