ЛІБЕРАЛЬНІ РЕФОРМИ 60-70-Х PP. XIX СТ

Криза феодально-кріпосницької системи, яка виявлялась у занепаді поміщицьких господарств, неможли­вості для поміщиків надалі ефективно вирішувати свої соціально-економічні проблеми за рахунок кріпацтва, значне зростання селянського руху -ось головні причини реформ 60-70 pp. До них підштовхнула поразка у Кримській війні, яка продемонструвала всьому світу відсталість кріпосної Росії. Уряд вирішив за краще здійснити | реформи «згори», самому, ніж чекати, поки це буде зроблено «знизу», самим народом. Основні Засади селянської реформи були викладені в царському маніфесті від 19 лютого 1861 р. та «Загальному положенні про селян, звільнених від кріпосної за­лежності». Ці документи вирішували основні питання, пов'язані зі скасуванням кріпосного права:

• ліквідація особистої залежності селян від поміщиків;

• наділення селян землею й визначення за неї повинностей;

• викуп селянських наділів.

Селяни-кріпаки переставали бути власністю поміщика. На

них поширювалися економічні права, які виз-

Наслідки навалися раніше за вільними особами: купува­ти й продавати майно, відкривати різні підприємства.

Селяни не були повністю зрівняні в правах з іншими стана­ми, їх право пересування обмежували, паспорти їм видавали лише на рік, тоді як іншим станам — безстрокові. Залишалося принизливе покарання різками. Селяни мусили платити по­душний податок, відбувати рекрутську повинність. Зберігала­ся община й кругова порука при виплаті податків та виконанні повинностей.

Земельне питання вирішувалося в інтересах поміщиків Вони залишались власниками землі, яка їм належала. Про­те за виконання селянами повинностей (роботою чи грішми) поміщики мусили надати їм садибу й польовий наділ. Селя­ни мали право викупити садибу, а польовий наділ — тільки

Модуль 2. Нова історія України

зі згоди поміщика. Поки вони його не викупили, вважалися тимчасовозобов'язаними з виконанням певних повинностей на невизначений час. Тільки з 1 січня 1883 р. (через 22 роки!) селяни в обов'язковому порядку повинні були викуповувати польові наділи. Ті, хто викупив, ставали селянами-власника-мн й припиняли виконувати повинності. Таким чином, знач-на частина селян ще довго перебувала в залежності від поміщиків.

При визначенні розмірів наділів теж виходили з інтересів поміщиків. Розрахунок вели: гам, де земля давала незначні прибутки, норми наділу встановлювались вищі (поміщиками вигідніше було отримати викуп, ніж вести малоприбуткове гос­подарства); у тих регіонах, де земля приносила більше зиску, була родючою, більшість її залишалась у володінні поміщиків, а селянам діставалась незначна частина. Оскільки в більшості губерній України земля була високої якості, тут установлю­валися менші, ніж в інших районах Росії норми селянського наділу (наприклад, у Харківській губернії він коливався від З до 4,5 десятин). Крім того, помішик мав право зменшувати селянські наділи. Унаслідок цього землекористування селян в Україні зменшилося. У Харківській губернії «відрізок» скла­ли 28 %, у Полтавській - 37 % тих земель, які раніше були в користуванні селян. До того ж поміщики залишили собі кращі землі, а селянам виділили гірші, позбавивши їх лісів, луків та інших необхідних угідь.

В інтересах поміщиків проводилася також викупна операція. В основу визначення викупу лягала не ринкова вартість землі й не прибутки з господарства, а грошовий оброк селян. Його визначали таким чином, щоб помішик міг отримати капітал, який давав би йому прибуток у відсотках, що дорівнював сумі оброку селянина. Це був типово лихварський розрахунок, дуже невигідний і несправедливий щодо селян. Практично викупна сума визначалася за допомогою капіталізації річного оброку з6%, який множився на 16,67. Оскільки селянин не міг зра­зу заплатити всю суму, а поміщики хотіли отримати свої гро­ші відразу, держава надавала селянам позику у 80 % викупної суми, яка переходила поміщику. Решту 20 % селяни платили безпосередньо поміщику, а державі повертали кредит протягом 49 років з 6 % річних. У цілому селяни повинні були сплатити Викуп у 4 рази більший від тогочасної ринкової вартості землі. Де було прямим грабіжництвом. Фактично селяни платили не тільки за землю, а й за свою свободу. 94 % селянських госпо­дарств після реформи мали наділи до 5 десятин, що було значно Нижче норми, необхідної для утримання сім'ї і ведення еконо­мічно доцільного господарства.

Реформа проводилась в інтересах поміщиків, але сприяла розвитку капіталістичних відносин.

Згодом були проведені реформи в політичній сфері У 1862 р. реалізується поліцейська реформа. У кожному повіті створюється повітове поліцей­ське управління на чолі зі справником, призначе­ним-губернатором. Повіт поділявся на дрібніші адміністратив­но-поліцейські підрозділи: стани, дільниці (сотні), селища. У станах поліцію очолювали станові пристави, їх було 2-4 на повіт. З 1878 р. у станових приставів з'явилися помічники — поліцейські урядники. їх було від 100 до 200 чол. на губернію. У містах створювали міську поліцію на чолі з поліцмейстером. Міста поділялися на частини, дільниці й околотки. Частини очо­лювали міські пристави, дільниці — дільничні. Особовий склад поліції з 1862 р. комплектувався за принципом вільного найму. Для службовців поліції було введено пенсійне забезпечення.

Метою цієї реформи було покращання роботи загальної поліції, звуження її компетенції, звільнення від другорядних функцій підвищення професіоналізму. Поліція повинна була наглядати за виконанням законів, охороняти громадський спокій і порядок; слідкувати за «должным властям повинове­нием» тощо. Звільнившись після реформи від вирішення гос­подарських питань і благоустрою, поліція залишила за собою контроль за господарською діяльністю не лише громадських органів, а й приватних осіб. Як і раніше, у місті чи повіті фактич­но не було такого питання, яке б не підлягало розгляду поліції. Практична діяльність поліції була проникнута формалізмом, межувала зі свавіллям та беззаконням, поширеними були ха­барництво та підробки.

У 1864 р. уряд провів земську реформу. Створювалися зем­ські установи (губернські, повітові) — збори та уп­рави. Збори складалися з гласних, які обиралися на З роки від землевласників, міських і сільських гро-

мад. Виборча система забезпечувала перевагу поміщикам. Зем­ства опікували школи, лікарні, в'язниці, шляхи. До 1917 р. вони провели корисну роботу, особливо на терені освіти й охорони здоров'я. Але їх діяльність була під контролем царської ад­міністрації.

У 1870 р. почалося проведення міської реформи. У містах терміном на 4 роки обирали міські думи. Члени думи — гласні — обирали міського голову й міську управу. У виборах до самих дум могли брати участь

Поиск по сайту: