ПОЛІТИКА ФОРСОВАНОЇ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ ТА її НАСЛІДКИ

До 1926 р. економіку СРСР і України в основному було відбудовано. Логічним стало питання про перспективи її подальшого розвитку. Ця про­блема ускладнювалася для керівництва краї­ни тим, що очікуваної більшовиками світової революції не відбулося, країни Заходу оговталися після по­воєнної кризи й стабілізували свою економіку. У цих умовах навіть значна кількість керівних діячів Комуністичної партії не вважала можливим будувати нове суспільство без револю­ції на Заході при техніко-економічній відсталості країни. Але Сталін думав інакше. В запеклій внутрішньопартійній бо­ротьбі його точка зору перемогла, і вся країна почала на прак­тиці здійснювати теорію будівництва соціалізму в одній країні — величезний за масштабами багаторічний соціальний експеримент. Вербалізм сталінського варіанту цієї теорії ви­являвся в тому, що він базувався на ігноруванні особистої за­цікавленості людини, настроях «зрівнялівки», не враховував Фактори техніко-економічної відсталості країни, її певну між народну ізоляцію.

Вирішальною ланкою будівництва соціалізму повинна була стати індустріалізація, тобто процес створення великої машин-

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

ної індустрії в усіх галузях економіки. Індустріалізація була об'єктивно необхідною — не можна було базуватись на досяг­нутому рівні розвитку промисловості. Це було потрібно і для підвищення рівня життя людей, зміцнення обороноздатності, покращення стану культури, загального рівня цивілізованості, тобто сама по собі ідея індустріалізації була вірною.

Здійснення індустріалізації мало свої особливості. По-перше, індустріалізацію почали з розвитку важкої промисловості, і цій галузі весь час надавали перевагу. Це пояснювалося партійно-радянським керівництвом перш за все необхідністю зміцнення обороноздатності держави. Легкій промисловості, яка зразу ж давала більшу віддачу, кращий обіг грошей, підвищення рів­ня життя, надавали другорядного значення.

По-друге, індустріалізацію здійснювали форсованим темпом. Висувалося завдання за 10-15 років збудувати соціалізм і наздог­нати західні країни за рівнем промислового розвитку. Усе це до­сягалося за рахунок величезного напруження сил усього народу, збереження низького рівня його життя (особливо селянства).

По-третє, індустріалізацію проводили у рамках жорсткого плану, часто нереального й необгрунтованого, і цим вона відріз­нялася від індустріалізації на Заході, де цей процес керувався доцільністю, потребами суспільства, хоч і проходив без суворої регламентації.

По-четверте, радянська індустріалізація здійснювалась за рахунок лише власних джерел фінансування, і пошук цих дже­рел був одним з головних завдань політики й предметом внут­ріпартійної боротьби.

Гострота ідейно-політичної боротьби з цих питань обумо­влювалась недостачею коштів для одночасного розвитку всіх галузей народного господарства. Результатом дискусій стало рішення, пов'язане з перекачуванням коштів з села в місто для фінансування промисловості.

Перша п'ятирічка почалася з жовтня 1928 p., а підготовка І плану в двох варіантах (відправному та опти-ндустріалізації мальному) завершилася тільки навесні 1929 р.

У травні XI Всеукраїнський з'їзд Рад схвалив

п'ятирічний план для України, який був частиною всесоюзного п'ятирічного плану.

Проте зразу ж плани було піддано волюнтаристському «корегуванню» з боку Сталіна. Його мета була в різкому фор­суванні індустріалізації та колгоспного будівництва. Уста­новлювались завищені й нереальні плани розвитку еконо­міки: 32 % на рік для всієї промисловості й 46 % для важкої індустрії. Ніяких об'єктивних підстав для таких темпів не

Модуль 3. Новітня історія України

було. У 1931-1933 pp. темпи розвитку індустрії швидко впали з 23,7 % у 1928-1929 pp. до 5 % у 1933 р.

Плани першої п'ятирічки, всупереч заяві Сталіна в січні 1933 р. про їх дострокове (за 4 роки й 3 місяці) виконання реалізувати не вдалося, хоча на шляху індустріалізації було досягнуто й значних успіхів. У жовтні 1932 р. було введено до ладу Дніпровську гідроелектростанцію — тоді найбільшу в Європі. У жовтні 1931 р. випустив перший трактор Хар­ківський тракторний завод, а вже наступного року він дав країні 16,8 тис. машин.

Проте слід урахувати, що зростання промисловості та еко­номіки у цілому було нерівномірним і характеризувалося по­силенням диспропорцій. Однією з причин цього стали масові репресії технічних кадрів. Не відповідав дійсності висновок про дострокове виконання другого п'ятирічного плану. Його результати були знову викривлені. Якщо взяти повний обсяг показників, то рівень їх виконання складає приблизно 70-77 %. Виконання третьої п'ятирічки йшло з великими труднощами. В умовах світової війни, що розпочалася в той час, коли дове­лося значно збільшити асигнування на оборону, особливо да­валися взнаки руйнівні результати сталінського механізму керівництва господарством.

Досягнення в промисловості багато в чому були забезпечені перекачуванням коштів, ресурсів з села, його нещадною експлу­атацією в лабетах колективізації. Фактично саме село забезпе­чило індустріалізацію.

Напружені плани вимагали інтенсифікації праці робітників. Це досягалось двома шляхами: соціалістичне змагання («ста-ханівський рух») за перевиконання завдань, заснований на ентузіазмі, моральному заохоченні (нагородження орденами тощо) і адміністративний примус. Брак у роботі, запізнення на неї кваліфікувались як шкідництво й переслідувались у кримі­нальному порядку.

Наслідки індустріалізації були дуже суттєвими. У 1940 р. промисловий потенціал України в 7 разів пе­ревищував рівень 1913 р. З аграрної країни республіка перетворилася в індустріальну, Ук

Раїна посіла друге місце в Європі за виплавкою чавуну, четверте за видобутком вугілля. Частка України в союзному виробниц­тві залізної руди сягала 68 %, паровозів — 74 %. Однак Право­бережжя та Полісся залишалися нерозвинутими в промислово­му відношенні. Прискорився процес урбанізації: до 33 % насе­лення в 1938 р. мешкало в містах проти 20 % за десять років до Цього.

Поиск по сайту: