РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Проголошення незалежності України створило принци­пово нові умови для розвитку національної культури. Необ­хідно перебороти негативну спадщину у сфері культури, що залишилися від радянських часів: партійно-класовий підхід до оцінок досягнень культури; русифікацію; залишковий при­нцип у фінансуванні культури. Головною задачею культур­ного будівництва стало національно-культурне відродження України.

У 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про ос­
віту», де школа визначалася як основа духовного

розвитку держави. Реалізація закону передбачає И

зміцнення матеріально-технічної бази освіти, видання нових підручників, урізноманітнення форм і методів навчання, широ-

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

ке впровадження в навчальний процес досягнень науки й тех­ніки. Освітня система стає гнучкішою й різноманітнішою. Ра­зом із державними з'являються приватні ліцеї, коледжі, гім­назії. Зроблено деякі кроки до гуманізації освіти. Важливою задачею є забезпечення виконання в навчальних закладах «За­кону про мови в Українській РСР», прийнятого ще в 1989 p., що передбачає перехід на україномовний режим навчального процесу. За декілька років кількість першокласників, що нав­чаються українською мовою, зросла з 43,5 до 67,7 %, а у вищих навчальних закладах українською мовою викладання велося в 37 % академічних груп. Проте ці процеси в східному й півден­ному регіонах відбуваються повільно. Відбулася реорганізація керування освітою — із метою поліпшення зв'язку між систе­мою середньої і вищої освіти були об'єднані Міністерство на­родної освіти й Міністерство вищої і середньої спеціальної ос­віти в одне — Міністерство освіти і науки України. Здійснюєть­ся перехід на триступеневу підготовку у вузах — бакалавр, спе­ціаліст, магістр. Вузи стають більш автономними у своїй діяль­ності. Проте економічний стан істотно впливає на розвиток освіти, його фінансування, стан робітників цієї сфери. У 2002 р. із 48,1 млрд. грн. зведеного бюджету України 7,1 млрд., або кожну сьому гривню було спрямовано на розвиток освіти. У 2001-2002 навчальних роках з кожних 10 тис. жителів країни 1339 вчаться в загальноосвітніх, 102 — у професійно-технічних, 428 — у ви-щих навчальних закладах різних рівнів акредитації. У 1990-1991 pp. — ситуація була дещо іншою — відповідно 1373, 127 і 316. У 2002 р. в Україні функціонувало 22,2 тис. шкіл, ліцеїв, гімназій, у яких навчається 6601,2 тис. учнів. Нав­чальний процес забезпечують 568 тис. учителів. Українською мовою навчається 71,7 % школярів проти 58,3 % шість років тому. Кожний четвертий учень (27,3 %) має можливість навча­тися російською мовою, а в регіонах компактного проживання населення інших національностей працюють школи й класи, де діти здобувають освіту на румунській, угорській, кримсько­татарській, польській та інших мовах. Серед чинників, що нега­тивно впливають на навчальний процес, необхідно відзначити недостатню забезпеченість сучасними підручниками й наоч­ним приладдям, а також низький рівень комп'ютеризації. У 983 вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації в 2002 р. навчалося 2109 тис. студентів, що на 9 % більше, ніж у поперед­ньому році. Серед студентів, що одержують вищу освіту, жінок 53 %. Серед випускників вузів найбільшу кількість груп скла­дають спеціалісти з галузей знань «економіка, комерція і під­приємництво» (ЗО % у вузах lll-IV рівнів) й «інженерія» (26

Модуль 3. Новітня історія України

%). За темпами зростання фахівців особливо виділяються еко­номічні й юридичні фахи. Навчальний процес у вузах забезпе­чують 169 тис. викладачів. В основному складі професорсько-викладацького персоналу закладів III—IV рівнів акредитації 7,3 тис. (8,5 %) докторів наук і 40,3 тис. (47,2 %) кандидатів наук. Вчене звання професора мають майже 7 тис. викладачів (8 %), доцента - 30,2 тис. (35,3 %).

У достатньо складному становищі опинилася наука. По­значилася багаторічна фактична ізоляція українсь­кої науки від світової й одностороння орієнтація на

Наука

російську, недостатня матеріально-технічна база. Центром на­уки, як і раніше, залишається Академія наук, якій в 1994 р. на­дано статус національної. Серйозними проблемами є недо­статнє розроблення фундаментальних досліджень і дуже слаб­ке впровадження нових технологічних досягнень у виробниц­тво (впроваджується лише 10 % розробок). Загальна кількість науковців на Україні — майже 300 тис. — удвічі більше, ніж у Франції, але ефективність їхньої праці набагато нижча, ніж у Європі. Визначних успіхів досягнуто у сфері гуманітарних наук, особливо історичній.

Літературні процеси теж характеризуються оновленням змісту, методів творчості, позбавленням від ідео­логічної цензури. Головне місце належить публі­цистиці, продовжується публікація дореволю­ційних, 20-30-х pp., з діаспори письменників і поетів. Проте тривожна тенденція склалася з книговидавниц­твом українською мовою. Україномовний наклад складає 27 % від усього книжкового накладу.

Деякі позитивні зсуви помітні в кіномистецтві, створюють­ся україномовні фільми. На XXXVI кінофестивалі в Сан-Ремо українському фільму «Ізгой», створеному за мотивами повісті А.Дилшрова (режисери В. Савельев і А. Браунер), присуджено Гран-прі.

Важливий внесок у розвиток театрального мистецтва в 90-х pp. зробили режисери Р. Віктюк, С. Донченко, Б. Шар-варко, актори Н. Сумська, А. Хостікоєв, JI. Задніпровський.

Позитивні зміни відбуваються в роботі українського теле­бачення. Підвищився аналітичний рівень інформаційних пе­редач, ток-шоу, урізноманітнилися розважальні програми.

Значними можна назвати досягнення у сфері пісенної твор­чості. Регулярно відбуваються пісенні фестивалі «Червона рута», «Пісенний вернісаж», «Пісня року», «Таврійські ігри». Велику популярність здобули естрадні співаки П. Зібров, А. Кудлай, В. Білоножко, Л. Сандулеса, І. Бглик, Т. Повалій.

Поиск по сайту: