Політичний лад

Найвищої могутності та розвитку Київська Русь досягла за правління князів Володимира Великого (978-1015 РР-) Ярослава Мудрого (1019-1054 pp.) Володимир значно розширив межі держави, при­єднавши Червону Русь, захопив частину литовсь­ких земель, Закарпаття, оволодів Корсунем у Криму. Територія держави близько 1000 р. досягла 800 тис. км² і стала найбіль­шою в Європі; її населення складало 5 млн осіб. Ураховуючи розміри й могутність, Київську Русь можна класифікувати як імперію. Це була поліетнічна держава. Крім слов'ян, до неї вхо­дило ще понад 20 різних народів.

Володимир реформує місцеве управління, ліквідує племінну автономію, усуває від влади місцеві династії «світлих князів» і ста­вить замість них своїх синів або намісників (тисяцьких, посадни­ків). Тим самим він зміцнив центральну владу і вплив своєї дина­стії. Держава поділялася на землі-уділи, де центрами були великі міста (Новгород, Полоцьк, Муром тощо). За формою державного правління Київська Русь була монархією. Уся повнота виконавчої, законодавчої, судової та військової влади зосереджувалася в ру­ках великого князя. Його влада була спадковою. Усі вищі ступені феодальної ієрархії опинилися в руках одного князівського роду, молодші представники якого знаходилися з великим київським князем у відносинах васалітету-сюзеренітету.

Значне місце в політичній системі держави посідала кня­зівська дружина (регулярне військо). Узагалі збройні сили складалися з трьох основних частин: 1) великокнязівської дружини, дружини місцевих князів; 2) народного ополчен­ня (воїв); 3) найманих загонів. Дружина була ядром війська, саме на неї спирався князь у здійсненні військових походів, збиранні данини, з нею радився щодо проведення політики. Київська дружина ділилася на старшу (бояри, мужі) й молод­шу (отроки, діти боярські). Боярська рада була необхідним елементом управління державою. Проте вона не мала чітко окресленого складу, компетенції. У дружину князь міг вклю­чати не лише представників родової знаті, а й тих, кого вважав корисним. З дружини виходили представники князівської ад­міністрації — посадники, тисяцькі.

Певний час продовжує існувати віче (народні збори), у яко­му брали участь голови родин з жителів міста, але вирішальну роль відігравали бояри та «старці градські». Важливою функ­цією віча було комплектування народного ополчення. Віче

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

збиралося нерегулярно, тільки для вирішення найгостріших питань організації оборони й походів, опозиції діям князя. На вічах голосів не підраховували — перемагали ті, кого явно було більше. Зі зміцненням влади князів віче поступово відмирає.

Призначення всіх урядовців залежало тільки від князя, і від­повідали вони теж тільки перед ним. Існувала так звана десят­кова система управління (тисяцький — соцький — десяцький). Судові функції виконували княжі тіуни та посадники. Нижчі судові урядовці називалися вірниками, мечниками, отроками.

Органом місцевого селянського самоврядування була верв — сільська територіальна община. Вона була колектив­ним власником земель, діяла на засадах кругової поруки, ви­конуючи перед князівською адміністрацією фінансові, полі­цейські та господарські функції.

Кожна «земля» концентрувалася навколо столиці-«міста». Усі інші міста цієї землі вважалися тільки «пригородами» (тоб­то меншими містами). Сільські райони були відомі як волості. Цей термін, що означає «влада», використовувався для позна­чення сільського району, тому що район управлявся столичним містом. Князь представляв монархічний аспект у Київській Русі, дружина — аристократичний, а віче — демократичний.

За Володимира зникають племінні назви (поляни, сіверяни тощо) і з'являються територіальні: кияни, чернігівці. Це означа­ло суттєві зміни у структурі держави, свідчило про інтеграцію етнічних процесів.

Київська Русь класифікується як ранньофеодальна держа­ва. Головними ознаками існування державності були наяв­ність публічної влади, відчуженої від народу, розміщення насе­лення за територіальним, а не племінним принципом, збирання данини для утримання апарату влади. Території племінних княжінь підкоряються київському центру, на них поширю­ється його система управління. Ранньофеодальний характер держави виявлявся в тому, що власність на землю продов­жувала залишатись колективною. Земля належала панів­ній групі загалом, князеві з дружиною та боярами. Зберіга­лися пережитки первіснообщинного ладу: повинності селян обмежувалися сплатою данини; зберігався звичай «кровної помсти», для вирішення найважливіших питань населення збиралося на загальні збори — віче; для оборони скликалося народне ополчення.

Київська Русь складалася з різних елементів, племен з різ­ною культурою, релігією, тому Володимир шукає об'єднуючі чинники, особливо в ідеологічній сфері. Спочатку він реформує язичницьку релігію, зво-

Модуль 1. Стародавня і середньовічна історія України

дить її до 6 богів, але потім звертається до християнства. Йому імпонувала ідея, яку вже втілили в сусідніх державах: єдиний Бог в єдиній державі на чолі з єдиним правителем. Вибір упав на християнство в православному варіанті, оскільки воно було поширене у Візантії — найближчій сусідці Русі, яку київсь­кі князі певною мірою намагалися копіювати. Очевидно, Воло­димиру подобалося те, що ця церква знаходиться під контролем держави і проповідує тезу про те, що будь-яка влада — від Бога. 988 р. Володимир охрещує Русь, за що його церква потім оголо­шує рівноапостольним, «святим». Князь призначив 1/10 (деся­тину) своїх доходів на утримання церкви. Уведенням христи­янства Володимир підніс міжнародний авторитет Русі, сприяв поширенню культури в багатьох аспектах (архітектура, осві­та, мораль). Проте прийняття християнства в православному варіанті істотно віддалило Русь від Західної Європи, де панував католицький варіант християнства, і багато в чому детермінува­ло історію і подальший розвиток Русі-України.

У програмі Володимира з хрещення Русі можна виділити три напрямки: 1) будівництво церков; 2) освіта; 3) доброчинність. Перша церква — церква святого Василя, заступника Воло­димира — була зведена за його наказом на пагорбі, де раніше перебував ідол Перуна. Потім був побудований складніший за архітектурою собор — церква Успіння Богородиці в Києві, так звана Десятинна церква — її фундаменти збереглися до нашого часу. Величний новий храм повинен був справляти незабутнє враження на вчорашніх язичників — киян, наочно свідчити про велич християнського Бога. Пишністю вражало й внутрішнє оздоблення храму — мармурові різьблені капітелі, мозаїчний і фресковий живопис. Десятинна церква була оточена кам'яними палацами, у тому числі князівською гридницею — місцем бен­кетів князя і його дружини. На площі стояли античні статуї табронзова квадрига коней, вивезені Володимиром з Корсуні. Сюди близько 1000 р. були перенесені останки великої княгині Ольги. Тут був похований і сам Володимир Святославич.

Велику увагу приділяв князь Володимир добродійності, до­
помагав злиденним і вбогим.- Він звелів постійно

Суспільство
роздавати и навіть розвозити їм їжу і питво, одяг і

гроші.

Бенкети — важлива риса руського соціального життя з не-запам'ятних часів — тепер набули нового значення: свят­кування нових для Русі християнських свят. Гостинність князя була більшою, ніж щось інше, і в усіх ранніх билинах оспівуються його розваги з богатирями та іншими людьми. Саме як розумний хазяїн Володимир переважно фігурує

в давньоруському фольклорі, у пам'яті народу він залишився як «Красне Сонечко».

Для поширення освіти Володимир наказав зібрати дітей з кращих сімей і послати їх у школи «в книжное учение».

Володимир запровадив «Статут про церковні суди і деся­тини», у якому регулювалося особисте життя русичів, тобто та сфера, якої раніше не стосувалася князівська влада. Цер­ковним судом розглядалися такі порушення християнських норм, як «умикання» нареченої, двоєженство, шлюб між близькими родичами, розлучення, майнові спори між чолові­ком і жінкою, побої та бійки в сім'ї, а також ведівство та єресь. Таким чином, церква посіла своє місце й у правовій системі суспільства.

На Русі спочатку не було смертної кари, але згодом, за порадою єпископів, Володимир увів її й почав страчувати розбійників. Проте пізніше князь переглянув своє рішення, вважаючи, що стягнення штрафів (віри) вигідніше, оскільки вони йдуть на забезпечення дружини, яку Володимир дуже цінував. Якось дружинники висловили незадоволення тим, що їм доводиться їсти дерев'яними ложками. Почувши це, Володимир наказав викувати срібні ложки, сказавши: «Сріб­лом та золотом не знайду собі дружини, а з дружиною добуду і срібло, і золото...»

Історія зберегла нам ще один зразок афоризму часів Воло­димира. Коли в 985 р. Володимир воював з волзькими булга­рами, кампанія закінчилася перемогою, але не вирішальною. Воєначальник князя, його дядько Добриня, зауважив після цього йому: «Я бачив бранців, які всі носять чоботи. Вони не заплатять нам данини. Давай краще пошукаємо ворогів у постолах». Відповідно Володимир уклав мир з булгарами, які підтвердили його характерною формулою: «Так буде мир між нами доти, доки камінь не попливе, а перо не потоне».

На монетах, які почав карбувати Володимир, він зобра­жений у всім подібним до імператорів — в імператорському одязі, шапці з підвісками, увінчаними хрестом. У руках три­має хрест і сидить на престолі. Навколо голови князя зобра­жений німб — символ царської величі. Літопис іменує його «князем», митрополит Іларіон — «каганом». Але, як зять ім­ператорів, Володимир мав право претендувати й на царський титул. Так його називали, зокрема, тодішні арабські джерела.

Велику увагу приділяв Володимир зміцненню рубежів своєї держави, захисту її від нападів ворогів. За його вказів­кою була створена складна і розгалужена система оборонних споруд («змієвих валів»), яка простягалася на 1000 км.

Модуль 1. Стародавня і середньовічна історія України

У міжусобній боротьбі, яка розгорнулася після смерті Володимира, переможцем вийшов його син Ярослав Мудрий. Він розширив свої володіння на півночі, заснувавши на Чудському озері місто Юр'єв, у 1036 р. остаточно розгромив давніх во­рогів Русі печенігів. На честь цієї перемоги в Києві було збу­довано відомий Софійський собор, а при ньому — першу біб­ліотеку на Русі. З іменем Ярослава пов'язаний розквіт дав­ньоруської культури. Літописець пише, що Ярослав «часто читав книги вдень і вночі». Книжкові майстерні були від­криті в найбільших містах. У 1037-1039 pp. створено пер­ший літописний звід, який називається давнім. Ярослав за­снував Києво-Печерську лавру, митрополію в Києві, прагну­чи звільнитися від впливу Візантії (1051 p.). Велику увагу приділяв Ярослав розбудові Києва — своєї столиці. Київ стає суперником Константинополя, його населення сягає близько 50 тис. Лондон досяг цієї цифри лише через 100 років., У місті було 8 ринків, 400 церков. Земляні вали навколо міста мали довжину 3,5 км, висоту 14 м, а товщи­ну — 30 м. На них стояли високі дубові стіни. Головний в'їзд у місто був через Золоті ворота.

Одним з головних досягнень Ярослава, за що його, оче­видно, і прозвали Мудрим, стало зведення основ­них норм тогочасного права в збірник законів •«Руська правда». її норми не передбачали рів-

ності перед законом різних верств населення, а забезпечували привілейоване становище феодалів та їхнього оточення. Нап­риклад, життя смерда оцінювалося законом у 16 разів менше, ніж життя князівського тіуна. Велика увага приділяється за­кріпленню і захисту феодальної власності на землю, особливо князівської. «Руська правда» передбачала відповідальність за нанесення людині каліцтва, ран та побоїв, образ. Найдавні­шою формою покарання була помста злочинцю з боку потер­пілого або його родича. Переважним видом покарання було грошове стягнення з майна злочинця. Воно складалося з двох частин: одна вилучалася на користь князя, друга у вигляді компенсації за скоєний злочин діставалася потерпілій сто­роні. Вищою мірою покарання був так званий потік і пограбу­вання. Він призначався за вбивство в розбої, конокрадство, підпалювання будинку й гумна. Покарання означало конфіс­кацію майна злочинця (пограбування) і вигнання його разом із сім'єю з общини (потік), що прирікало їх на загибель або рабство. Смертна кара й калічницькі покарання цим кодексом не передбачалися.

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Розшук злочинця відбувався за допомогою «заклику», «зво­ду» й «гоніння сліду». Про пропажу потерпілий оголошував на торжищі («заклик»). Якщо протягом трьох днів пропажу знаходили в когось, то він вважався відповідачем і сплачував штраф. «Звід» був процедурою розшукування справжньо­го злодія, коли шляхом дізнання, очних ставок прослідкову-вався весь ланцюжок руху вкраденої речі і встановлювалась особа зловмисника. «Гоніння сліду» виражалося у гонитві за злодієм по залишених ним слідах. Використовувалися такі види судових доказів, як свідчення послухів (свідків доб­рої слави сторони), видоків (свідків факту), речові докази, «суди Божі». До «суду Божого» відносили судові клятви, різ­ні випробування (залізом чи водою), судовий поєдинок (хто переміг у фізичному єдиноборстві, той і має рацію). У Київ­ській Русі не було регулярних загонів, які б охороняли право­порядок. Порядок у князівському палаці та навколо нього під­тримувався молодшими членами дружини, у маєтках бояр — уп­равителями та сторожами. У великих містах тисяцький та його підручні повинні були попереджувати тяжкі злочини та бунти.

На Русі склалася палацово-вотчинна система ведення гос­подарства, коли державою керували ніби феодальною вотчи­ною. Керівництво державою є ніби продовженням управління доменом великого князя київського.

Ярослава називали «тестем Європи»: він породичався з ба­гатьма королівськими родами. Свого сина Всеволода він од­ружив з дочкою імператора Візантії Костянтина Мономаха; одна дочка — Анна — вийшла заміж за французького короля й навіть деякий час правила Францією; інша — за норвезького короля; його сестра була польською королевою тощо. Усе це свідчило про високий престиж Київської Русі й великий авто­ритет самого Ярослава Мудрого.

Давньоруська державність зробила великий крок уперед за часів Ярослава. Завершилося державне будівництво, зміц­ніла структура держави, посилилась її військова міць. Русь отримала письмове законодавство, досягла значних успіхів у зовнішній політиці. Разом з тим ієрархічні відносини в сере­довищі правлячого класу остаточно не встановились.

Поиск по сайту: