Релігії Греції та Риму

Історія Стародавньої Греції починається з кріто-мікенського періоду. Релігія цього періоду багато в чому схожа на інші ранні релігії, вона починається з міфології періоду матріархату, де акцентуються анімістичні та фетишистські уявлення, обґрунтовується культ предків та тотемізм. Важливе місце в релігійних віруваннях того часу займали землеробські культи, особлива шана належала Деметрі (богині родючості). Також існували мисливські та промислові культи, тому вклонялися Артеміді (богині полювання), Зевсу, Асклепію (богу лікувальної справи). Розквіту та довершеності грецька міфологія набуває в період патріархату, коли утворюється олімпійський пантеон богів, тому видiляють докласичний (архаїчний) i класичний (героїчний) перiоди у формуванні релігії Стародавньої Греції. Перший завершується до початку ІІ тисячоліття до н.е. (учені використовують до цього періоду також назву хтонiчного (вiд грецьк. «земля»), тому що земля вважалася загальною матір’ю, яка все породжує й годує, а вся природа i все те, що є на землі, виявлялося живим), другий охоплює ІІ тис. до н.е. i завершується міфами про загибель героїчних поколінь.

У давньогрецькій релігії можна виділи три покоління богів. До першого відносяться Земля (Гея), День та Ніч, Світло. Усі вони зародилися від Хаосу. і змушені вступати в шлюби, тому що з’явилась ще одна сила, що рухає світом: Ерос – Любов, яка дає життя i спонукає до шлюбу. Під впливом Еросу Земля народжує із себе рівний їй простір – Уран (Небо). Вони вступають у шлюб i народжують друге покоління богів, якими були титани та титаніди. Діти Землі i Неба безсмертні, вони утворюють між собою подружні пари, змішують в одне ціле круговерть космічних стихій. Головним серед титанів був Кронос. Саме він підступно позбавляє влади свого батька Урана, (навчений матір’ю, він оскопив батька, що спав,) і стає головним серед титанів та титанід. Ставши правителем, Кронос у шлюбі зі своєю сестрою Реєю мав шістьох дітей: дочок – Гестiю, Деметру, Геру, i синів – Аїда, Посейдона, Зевса. Пам’ять про власний злочин примусила Кроноса остерігатися своїх дітей, тому, як тільки дитина народжувалася, він її з’їдав. Рея врятувала Зевса, підсунувши Кроносу замість дитини камінь, загорнутий у пелюшки. Діти Кроноса та Реї представляють третє покоління грецьких богів, від шлюбів яких утворюється пантеон олiмпiйських богів. До нього традиційно зараховують: Гестiю (богиня домашнього вогнища), Гефеста (бог вулканічного полум’я, покровитель ковалів та ремісників), Деметру (богиня землi та землеробства), Зевса (бог неба, грози, грому), Геру (дружина Зевса, богиня подружнього щастя i материнства), Афiну (богиня мудрості i справедливої війни), Гермеса (бог родючості, торгiвлi, подорожей), Аполлона (бог світла i Сонця), Артемiду (покровителька тварин i полювання, богиня Місяця), Ареса (бог підступної війни), Афродіту (богиня кохання i краси), Дiонiса (бог виноробства).

У Стародавній Греції існували й релігійні секти, найбільш відомими серед яких були піфагорійці та орфіки. Також була поширена ворожба, тому особливо шанувалися оракули – прорицателi. Найбільш відомий серед них Дельфiйський оракул, пов’язаний із культом Аполлона. Він вiдiгравав значну роль у суспiльно-державному житті, його словами освячувалися найважливiшi рішення.

У Стародавній Греції були розповсюджені жертвопринесення, яким найчастіше поставали овочі, зерно та інші продукти природного походження. В особливо святкових та значних випадках здійснювалися гекатомби (принесення в жертву ста тварин).

Починаючи з VII ст. до н.е., греки почали будувати кам’яні храми, а в грецькій архiтектурi складаються визначені типи архітектурних споруд – ордери (дорiйський, iонiйський, корiнфський). Найбiльш відомими храмами вважаються Парфенон на честь Афiни, храм Артемiди в Ефесi, Храм Зевса в Олiмпiї та iн.

Для релігії Стародавнього Риму характерне поклоніння родовим, сімейним культам, оскільки кожен рід обов’язково мав свого духа-покровителя. Деякі з цих духів-покровителів пізніше стали загальноримськими божествами, віра в яких збереглася навіть за часів християнства.

Духи-покровителі були також і у кожної людини, проте духів-покровителів чоловіків називали геніями, а духів, що покровительствували жінкам, – юнонами.

Зберігався й землеробський культ, але в основному серед плебсу, простого народу. Із землеробськими культами спочатку були пов’язані такі боги, як Юпітер, Венера, Сатурн, Марс. Окрім них, вшановували Фавна, Цереру, Термінуса та ін. Цим богам присвячували релігійні свята: на честь Фавна 17 лютого відзначали луперкалії, на честь Сатурна у грудні – сатурналії, квітень представляв свято на честь Церери, на честь Юпітера у квітні та серпні відбувалися віналії. Усі свята пов’язувалися із землеробським циклом – сівба, збір урожаю тощо.

Цікавими представниками давньоримської релігії були так звані «миттєві боги», які відповідали за різноманітні події у житті людини (перший крик дитини, перший крок дитини, перше слово тощо). За період фізичного дозрівання дитини відповідало одразу декілька богів, а коли дитина починала ходити до школи, то одна богиня водила її туди, а інша повертала додому.

До нашого часу збереглися уявлення про богиню Фортуну, корені якого сягають у давньоримську релігію, де існували боги, які уособлювали певні чесноти та поняття – Щастя, Мир, Справедливість тощо.

Класичний період розвитку давньоримської релігії характеризується домінуванням богів, які були покровителями певних міст, особливо Риму.

На відміну від Стародавньої Греції, у Римі жерці не відігравали значної ролі у політичному житті суспільства. Вони вважалися державними службовцями, а боротьби між світською та релігійною владою практично не було.

Поиск по сайту: