Міжнародний поділ праці, його суть та чинники. Зовнішня торгівля, її фактори та показники

Міжнародний поділ праці – це спеціалізація окремих країн на виготовленні тих чи інших видів продукції з метою взаємного обміну ними.

Основними чинниками, що зумовлюють поділ праці між державами є:

- нерівномірне розміщення природних багатств на земній кулі;

- грунтово-кліматичні умови різних країн, їхня флора і фауна.

- географічне розташування країни;

- забезпечення трудовими ресурсами;

- історичні традиції виробництва;

- науково-технічні досягнення тощо.

Міжнародний поділ праці є основою для виникнення і розвитку міжнародної торгівлі.

Зовнішня торгівля є історично першою і найважливішою формою економічних звязків між народами і країнами.

Швидкому розвитку міжнародної торгівлі сьогодні сприяють такі чинники:

- вдосконалення видів транспорту (розвиток повітряних лайнерів, використання трубопроводів тощо);

- вдосконалення засобів зв’язку Комп’ютери, факси, телефони забезпечують зв’язок швидкий і надійний зв’язок між торговими партнерами;

- значне зниження митних зборів (суттєво зменшились торговельні обмеження);

- нині практично всі країни світу тією чи іншою мірою беруть участь у міжнародній торгівлі;

Розвиток зовнішньої торгівлі оцінюють за такими показниками:

- експортна (імпортна) квота – відношення експорту країни до ВВП. Ця квота характеризує рівень відкритості національної економіки;

- обсяг експорту (імпорту) країни на душу населення;

- експортний потенціал країни – обсяг виробленої продукції, який країна може продати на світовому ринку без будь-якої шкоди для задоволення своїх внутрішніх проблем;

- співвідношення частки країни у світовому виробництві певного продукту з її часткою у світовій торгівлі ним. Якщо частка країни у світовому виробництві певного виду продукту помітно переважає її частку в міжнародній торгівлі цим товаром, то це здебільшого свідчить про низьку конкурентоспроможність цього виробу країни на світовому ринку;

- структура експорту, тобто питома вага різних товарних груп у загальному обсязі експорту. Структура експорту характеризує роль країни у міжнародній галузевій спеціалізації. Висока частка продукції обробної промисловості в експорті країни свідчить про машинно-технологічну спрямованість її експорту та про високий науково-технічний рівень її національної економіки. І навпаки, висока питома вага в експорті країни сировини, матеріалів, енергоносіїв свідчить про сировинну спрямованість її експорту і здебільшого про низький рівень економічного розвитку;

- структура імпорту, яка відображає залежність національної економіки від світової економіки у ресурсах, товарах і послугах, які країна не виробляє, або виробництво яких у цій країні є неефективним. Аналізуючи структуру імпорту, здебільшого визначають питому вагу паливно-сировинних матеріалів та кінцевої продукції, що також дає змогу судити про рівень економічного розвитку країни;

- співвідношення між обсягом зарубіжних прямих інвестицій країни і обсягом іноземних прямих інвестицій в її економіку. Промислово розвинуті країни здебільшого вкладають більші обсяги капіталу в економіку інших країн порівняно з обсягами інвестицій, які вкладають у їхню економіку;

- обсяг зовнішнього боргу країни та його співвідношення з ВВП та експортом даної країни. Рівень заборгованості країни вважають дуже високим, коли він більше за її річний ВВП, а видатки на обслуговування боргу перевищують 50% експорту.

Теорії міжнародної торгівлі. Теорії абсолютної і відносної переваги у міжнародній торгівлі. Зовнішня торгівля за умов зростання витрат заміщення. Теорії міжнародної торгівлі Гекшера-Оліна та М. Портера

Теоретичні обґрунтування вигод міжнародного поділу праці знайшли відображення в таких теоріях:

- теорії абсолютних переваг А. Сміта;

- теорії порівняльних (відносних) переваг Д. Рікардо;

- теорії Гекшера-Оліна;

- теорію конкурентних переваг країни Майкла Портера

Суть теорії абсолютних переваг, які має країна у виробництві певного продукту в тому, що вона здатна, використовуючи певний обсяг ресурсів, виготовляти більшу кількість одиниць цього товару, ніж інші країни з такою ж кількістю ресурсів.

А. Сміт,прагнучи обґрунтувати вигоди від міжнародних економічних відносин для всіх націй, на основі розвитку спеціалізації писав: „Якщо будь-яка держава зможе постачати нам будь-який товар дешевше, ніж ми самі спроможні його виготовити, значно краще купувати його в неї за певну частину продукту нашої промисловості, у виробництві якого ми маємо деяку перевагу”

Теорію порівняльних (відносних) переваг обґрунтував англійський економіст Давід Рікардо. Суть цієї теорії полягає в тому, що країни повинні спеціалізуватись на виробництві тих товарів і експортувати їх, якщо відмінність між витратами виробництва цих товарів і вищими витратами виробництва інших більша, ніж у інших країнах.

Ця теорія грунтується на тому положенні, що у двох різних країнах одні й ті ж товари виробляються з неоднаковими витратами.

Аналізуючи виробництво вина та сукна в Англії і Португалії Д. Рікардо зробив висновок:

- Англії вигідніше відмовитися від виробництва вина та купувати його в Португалії;

- Португалії доцільніше купувати в Англії сукно, відмовитися від його виробництва у себе.

Висновок: країни повинні відмовитись від випуску тих товарів, виробництво яких, з цієї точки зору, неефективне, і зосередитись на товарах, в яких вони мають порівняльну перевагу.

Теорія Д. Рікардо пояснює переваги міжнародної торгівлі, враховуючи головним чином міжнародні відмінності у природнокліматичних умовах. Проте з розвитком промисловості, насамперед обробної, їх роль як фактора міжнародної спеціалізації помітно змінилась. Вирішальну роль стали відігравати фактори суспільного походження.

Зовнішня торгівля за умов зростання витрат заміщення. Досі припускалося, що витрати заміщення є незмінними, тобто кожна країна відмовляється від сталої кількості одного продукту, щоб забезпечити сталий приріст іншого. Звідси випливало, що країна максимізує свої вигоди від зовнішньої торгівлі, коли вона цілком спеціалізується на виробництві одного товару, з якого має порівняльну перевагу. Проте у дійсності повної спеціалізації не існує: кожна країна виробляє різні товари. Це пояснюється тим, що зі збільшенням обсягів продукції перехід від виробництва одного продукту до іншого супроводжується зростанням витрат, бо ресурси не є абсолютно взаємо замінюваними для альтернативного їх використання. Інакше кажучи, починає діяти закон зростання альтернативної вартості. Наприклад, в Україні для виробництва додаткової одиниці борошна необхідно відмовитися від дедалі більшої кількості цукру.

За умов дії закону зростання альтернативної вартості чинники, які визначають напрями зовнішньої торгівлі, є такими самими, що й за постійних витрат. Країни можуть отримувати вигоду від зовнішньої торгівлі, якщо вони спеціалізуватимуться на виробництві тих товарів, з яких мають порівняльну перевагу. Проте за зростаючих витрат заміщення одного товару на інший, по-перше, повна спеціалізація країни не вигідна, а по-друге, внаслідок конкуренції граничні витрати заміщення в обох країнах вирівнюються.

Оскільки ресурси вже не є абсолютно взаємо замінюваними для альтернативного використання, остільки крива виробничих можливостей є опуклою. Нехай Україна займає таке положення на кривій виробничих можливостей, що співвідношення витрат становить: одна одиниця борошна дорівнює двом одиницям цукру (точка А на рис. 11.1). Якщо Україна спеціалізується на виробництві борошна, то подальше розширення його виробництва супроводжується зростанням витрат, тобто доводиться жертвувати більш ніж двома одиницями цукру, аби виробити одиницю борошна. В результаті збільшення виробництва борошна буде досягнуто точки В, в якій співвідношення витрат в обох країнах вирівнюється (одна одиниця борошна = чотирьом одиницям цукру).

Так само Польща, яка виходить із співвідношення: одна одиниця цукру дорівнює ¼ одиниці борошна, розширює виробництво цукру. Однак при цьому виявляється, що це співвідношення починає зростати. Відмова від ¼ одиниці борошна вивільнює ресурси, з яких виготовляють менше ніж одну одиницю цукру, бо ці ресурси щораз менше придатні для його виробництва. Зі збільшенням виробництва цукру також буде досягнуто точку, в якій співвідношення витрат для обох країн однакові (одна одиниця цукру = ½ одиниці борошна).

Рис. 11.1. Міжнародна спеціалізація за умов зростання витрат заміщення

У точці, в якій співвідношення витрат у обох країнах однакове, зникає основа для поглиблення спеціалізації та розширення торгівлі (такою основою є різні відношення витрат). Тому подальша спеціалізація країни уже економічно недоцільна.

Точка однакових співвідношень витрат може досягатися тоді, коли Україна, крім борошна, виробляє і цукор, а Польща, окрім цукру, виробляє і борошно. Унаслідок дії закону зростання альтернативної вартості спеціалізація країн є неповною. Отже, за зростаючих витрат заміщення максимальну вигоду від зовнішньої торгівлі дає часткова спеціалізація країн.

Наступний розвиток теорія порівняльних переваг (витрат) одержала в теорії співвідношення факторів виробництва шведських дослідників неокласичного напряму Елі Гекшера та Кертиля Оліна, яку називають просто теорією міжнародної торгівлі Гекшера-Оліна.

Теорія Гекшера-Оліна виходила з того, що відмінності між країнами у відносних витратах пов’язуються:

- по-перше, тим, що у виробництві різних товарів фактори використовуються у різних співвідношеннях;

- по-друге, тим, що забезпеченість країн чинниками виробництва не є однаковою (матеріальні та людські ресурси розподілені між країнами нерівномірно).

У відповідності з теорією Гекшера-Оліна, країна буде прагнути спеціалізувати свій експорт на тих товарах, стосовно яких вона має надмірну кількість виробничих факторів і, як наслідок, порівняльно низькі ціни. І навпаки, країна прагнутиме імпортувати ті товари, на які у неї відчувається дефіцит виробничих факторів, а тому й порівняно високими є ціни.

Значним внеском у теорію міжнародної спеціалізації країн є концепція американського економіста Майкла Портера.

На підставі обширного статистичного матеріалу, який охоплював майже 100 галузей восьми розвинутих країн М. Портер розробив

Поиск по сайту: