Управління державним боргом передбачає:

- визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні та її фінансової незалежності щодо кредиторів;

- пошук ефективних варіантів та умов залучення позик з точки зору мінімізації вартості боргу;

- гарантування та забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

- суворий контроль ефективного та цільового використання залучених по­зик;

- забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни.

Управління державним боргом передбачає обов’язкове врахування та параметричну оцінку таких визначальних чинників:

- економічна та політична ситуацію в країні;

- міра ризику в країні щодо можливості неповернення боргу;

- рівень та динаміка інфляційних процесів в країні;

- характер ділової активності суб'єктів підприємницької та господарської діяльності;

Основною функціонально-інституційною причиною зростання усіх вмдів державного боргу є бюджетний дефіцит.

Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків. Бюджетний дефіцит є наслідком певного стану економічних відносин, які виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання фінансових ресурсів понад їх наявну величину. Як фінансове явище бюджетний дефіцит виник фактично одночасно з оформленням націй і народностей у державу і запровадженням грошових відносин. Бюджетний дефіцит тією чи іншою мірою характерний та актуальний майже для всіх країн світу, у тому числі й високо розвинутих.

У вітчизняній та зарубіжній літературі прийнято виділяти три основні різновидності бюджетного дефіциту:

- реальний (наочно-реальний);

- структурний;

- циклічний.

Реальним (наочно-реальним) вважається такий бюджетний дефіцит, обсяг якого дорівнює загальним прибуткам (грошовим надходженням) від федеральних податків за мінусом витрат на державні закупівлі і трансферні платежі. Під трансфертними платежами розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня. За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується більша частина доходів місцевих органів влади.

Показово, що навіть в США до кінця 80-х років дефіцит федерального бюджету складав біля 50% валового національного продукту і цей дефіцит не був пов'язаний з економічним спадом.

Структурний дефіцит являє собою різницю між федеральними прибутками і витратами, при визначеній фіскальній політиці (діючий рівень оподатковування і поточних витрат), і базовому рівні безробіття. Коли економічна система входить у період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, що відбувається частково через зростання виплати допомоги по безробіттю та інших соціальних програмах, а також частково через падіння прибутків населення.

Різницю між реальним і структурним дефіцитом прийнято називати циклічним дефіцитом бюджету.

Дефіцит державного бюджету зумовлений причинами, серед яких можна виділити:

- низьку ефективність суспільного виробництва;

- спад обсягів суспільного виробництва та зростання рівня граничних витрат;

- нераціональну структуру бюджетних витрат (значна частинні коштів використовується для субсидування нерентабельних виробництв);

- емісію грошей, що не забезпечені товарною масою;

- недосконалий бюджетний механізм, непридатний для стимулювання розвитку економіки і соціальної сфери;

- велику частку «тіньового» сектора економіки;

- слабку результативність зовнішньоекономічних зв'язків;

- значні інвестиції в розвиток економіки;

- негативні, руйнівні наслідки непередбачених подій, таких як війна, катастрофа, стихійні лиха;

- перебування економічної системи на кризовій фазі ділового циклу.

Бюджетний дефіцит є причиною багатьох економічних і соціальних проблем, що виникають в надрах суспільства і дестабілізують його. Саме ця обставина обумовлює необхідність здіснення ефективного контролю за дефіцитом державного бюджету. У випадку бюджетного дефіциту нестача фінансових ресурсів може компенсуватися за допомогою так званого інфляційного податку (планова емісія). Такий метод покриття дефіциту державного бюджету практикувався в Україні протягом 90-их років минулого століття. Надмірне його використання сприяло перетворенню інфляційних процесів у економіці на гіперінфляційні, що тим самим загрожувало економічному устрою. В Україні на практиці було доведено, що використання інфляційного податку має межі, за якими починають проявлятися негативні на­слідки: населення відмовляється від національної грошової одиниці, долар використовується як міра вартості та засобу нагромадження, руйнується національна грошова система загалом, в обігу починає паралельоно дві грошові одиниці.

Окрім інфляційного податку як внутрішнє джерело фінансування інтенсивно використовуються облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Вони є якісно іншим інструментом впливу на розмір та динаміку бюджетного дефіциту. Їх родова особливість полягає в тому, що держава є позичальником грошей. У якості кредиторів виступає населення та юридичні особи, що призводить до появи внутрішнього державного боргу, обслуговування якого, у свою чергу, лягає тягарем на державний бюджет. Проте, на відміну від інфляційного податку, боргове фінансування не впливає на обсяг грошової маси. Пропозиція грошей не змінюється, оскільки, вилучивши гроші в покупців державної позики, держава оформляє їх як видатки.

У світовій господарській практиці широкого застосування набули такі напрямки подолання бюджетного дефіциту:

— загальне оздоровлення економіки країни;

— суворий і дієвий котроль інфляційних процесів в економіці;

— перебудова податкової системи в напрямку зменшення податкового тиску, стимулювання ділової активності, виведення економіки із тіньового сектору;

— скорочення бюджетних дотацій, зменшення, аж до відміни пільг збитковим підприємствам;

— зменшення фінансування державних інвестицій;

— ефективне управління приватизаційними процесами;

— запровадження обов'язкового медичного страхування;

— економне і цільове витрачання бюджетних коштів;

— посилення контрольної роботи за своєчасною і повною сплатою податків;

— зменшення витрат на утримання апарату управління;

— скорочення видатків на управління і оборону;

— використання неемісійних джерел покриття бюджетного дефіциту та ін.;

— налагодження системних зв'язків між платниками податків та державою, проведення роз'яснювальної роботи, застосування штрафних санкцій до злісних порушників.

В сучасних умовах дефіцит державного бюджету України законодавчо обмежується, а джерелами його покриття є внутрішні та зовнішні позики, кредити Національного Банку України.

Використана і рекомендована література

1. Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка: Навч. посіб.: У 2 кн. – Кн. 1:Вступ до аналітичної економії. Макроекономіка / За ред. С. Панчишина і П. Островерха. – 4-е вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2006. – 723 с.

2. Батура О.В., Івашина О.В., Новікова Л.Ф. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – 236 с.

3. Кулішов В. В. Макроекономіка: основи теорії і практикум. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – 2-ге вид., виправлене. – Львів: «Магнолія 2006», 2007. – 256 с.

4. Липсиц И.В. Экономика без тайн. – М.: «Дело ЛТД» – «Вита-Пресс», 1994 – 352 с.

5. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. – К.: Основи, 1998. – 518 с.

6. Савченко А.Г. Макроекономіка: Підручник. – 2-е вид., без змін. – К.: КНЕУ, 2007. – 448 с.

РОЗДІЛ 9. МОНЕТАРНА МАКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА (4 год.)