Валютний ринок і валютні курси. Системи гнучких і фіксованих валютних курсів: порівняльна ефективність

В угодах в межах країни люди використовують національну валюту, але для проведення операцій за кордоном їм потрібна іноземна валюта.

Валюта – це грошова одиниця країни або грошові знаки іноземної держави, що використовують у міжнародних розрахунках.

За належністю до країни валюту класифікують на національну, іноземну, колективну.

Національна валюта – це грошова одиниця будь-якої країни. Для України – гривня, США – долар, Японії ієна.

Іноземна валюта – це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу на території іноземної держави.

Колективна валюта – це валюта, яка виражена в особливих міжнародних одиницях, що імітуються міжнародними фінансово-кредитними установами. Це СДР, евро.

Валюту розрізняють також за ступенем конвертованості.

Конвертованість, або оборотність грошової одиниці – це її здатність вільно обмінюватися на валюти інших країн та міднародні платіжні засоби.

Розрізняють конвертовану, частково конвертовану і неконвертовану валюти:

Конвертована валюта – це національна грошова одиниця, яка має здатність вільно (через купівлю-продаж) обмінюватися на іноземні валюти, виконувати функції світових грошей.

Конвертована валюта має найбільшу довіру і найширше застосовується в розрахунках між країнами, а також вільно накопичуються в резервах ліквідності, за що вони отримали назву резервних валют.

Резервна валюта – це валюта, яка використовується для обслуговування міжнародних розрахунків при зовнішньоторговельних операціях, іноземних інвестиціях і при визначенні світових цін. Роль резервних валют використовують долар США, євро, японська ієна, англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк.

Частково конвертована валюта – це валюта, яка обмінюється на деякі інші валюти.

Неконвертована валюта – це валюта, яка діє у межах однієї країни і не обмінюється на іноземні валюти

На ринках, на яких купляється або продається іноземна валюта називаються валютними ринками.

Валютний ринок – це ринок, на якому купляють або продають іноземну валюту.

Валютний ринок забезпечує виконання таких функцій:

- своєчасне здійснення національних і міжнародних розрахунків;

- страхування валютних ризиків;

- здійснення диверсифікації (різнобічного використання) валютних резервів банків, підприємств, держави;

- регулювання валютних курсів;

- забезпечення отримання спекулятивного прибутку завдяки різниці у курсах валют;

- регулювання національної економіки.

Розрізняють національний і міжнародний валютний ринок.

Національний валютний ринок – це ринок, який існує в межах країни і регулюється її національним валютним законодавством.

Міжнародний валютний ринок – це ринок який сформувався у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Таки ринки регулюються швидш за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями.

Розміщуються міжнародні валютні ринки переважно у містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюрих, Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Сінгапур, Гонконг та ін.

Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок.

Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об’єкти і суб’єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Об’єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні – для резидентів, коли вони купляють чи продають їх за національну валюту, та національні – для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту.

Суб’єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які „зводять” продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.

Спільним для всіх субєктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій.

Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особливість, що об’єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти та навпаки. Проте, коли мова йде про національні валютні ринки, то під попитом мається на увазі попит на іноземну валюту як бажання купити певну її суму, а під пропозицією – пропозиція іноземної валюти як бажання продати певну її суму.

Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв’язок у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному „майданчику”, який називається валютною біржею.

Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і покупці валюти вступають у прямі зв’язки між собою. Уся торгівля здійснюється через міжбанківський валютний ринок.

Валютний ринок можна класифікувати і за іншими критеріями:

- за характером операцій: ринок конверсійних операцій, ринок депозитно-кредитних операцій;

- за територіальним розміщенням: європейський, північноамериканський, азіатський та ін.

За формою валюти, якою торгують: ринок безготівкових операцій, ринок готівки;

Поиск по сайту: