Криві Філіпса. Взаємозв’язок інфляції та безробіття

На початку ХХ століття при оцінці взаємозв’язку між інфляцією і безробіттям панівним був погляд американського економіста І.Фішера: у фазі піднесення рівень безробіття знижується, а темп інфляції зростає;

у фазі спаду – рівень безробіття зростає, а інфляція знижується.

У 1958 році новозеландський економіст А.Філіпс опублікував статтю про взаємозв’язок між величиною зарплати та рівнем безробіття, де були зроблені наступні висновки: заробітна плата зростає при низькому безробітті, а зі зростанням безробіття темпи приросту зарплати уповільнювалися.

На підставі статистичних даних А.Філіпс побудував криву, що відображала стійку обернену залежність між темпами зростання зарплати та рівнем безробіття у Великій Британії впродовж 1861-1957 рр.

В 1960 році американські економісти Самуельсон і Солоу дещо видозмінили криву Філіпса. Вони пов’язали рівень безробіття з рівнем інфляції. Таке вдосконалення кривої Філіпса дозволило застосовувати її до дослідження національної економіки та використати в макроекономічній політиці.

Обернений зв’язок між інфляцією та безробіттям спричиняють чинники, що лежать в основі даного зв’язку. Із наближенням національної економіки до рівня нової повної зайнятості на ринку праці виникають слабини та структурні проблеми. У фазі піднесення повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з індивідуальних ринків праці, які відрізняються як за структурою зайнятості, так і за географічним розташуванням. Представники одних професій зайняті повністю, а серед представників інших професій ще багато безробітних. В одних регіонах країни попит на окремі види праці ще не задовольняється, тоді як в інших рівень безробіття у фазі піднесення ще перевищує природній. Це спричиняє підвищення рівня зарплати в регіонах, де попит на робочу силу не задовольняється, що веде до зростання витрат і цін. Отже, ціни починають зростати ще до того, як національна економіка досягає повної зайнятості. Ринок праці повільно пристосовується до змін у попиті та пропозиції робочої сили і не може відвернути зростання витрат і цін, яке починається ще до початку досягнення повної зайнятості. Через це і існує обернена залежність між рівнями безробіття та інфляції.

У 1960-1970-х рр. ХХ ст. крива Філіпса стала основою макроекономічної політики урядів багатьох країн. Вплив на сукупний попит за допомогою інструментів фіскальної та монетарної політики дозволяв вибирати певну комбінацію рівнів інфляції та зайнятості в економіці. Наприклад, стимулююча економічна політика збільшувала сукупний попит, а, отже, і рівні національного виробництва і зайнятості. Стримувальна монетарна політика дозволяла знизити рівень інфляції, але при цьому відбувалися зниження обсягу національного виробництва і зростання безробіття.

Крива Філіпса є стабільною, якщо в національній економіці стабільний темп інфляції. Коли ж відбуваються збурення в сукупному попиті (коли рівень безробіття значно нижчий за норму природного безробіття), темп інфляції зростає, тому що тиск до підвищення зарплати, що здійснюють незайняті робочі місця, перевищує тиск до зниження заробітків безробіттям.

Якщо ж рівень безробіття перевищує природній рівень, то темп інфляції знижуватиметься.

На основі проведеного аналізу взаємозв’язку інфляції та безробіття економісти прийшли до наступних висновків.

З відхиленням рівня безробіття від його природної норми темп інфляції змінюється. Доки рівень безробіття нижчий за природну норму безробіття, доти темп інфляції зростатиме. І навпаки, інфляція зменшуватиметься доти, доки рівень безробіття перевищуватиме природну норму безробіття. Коли ж у національній економіці рівень безробіття дорівнює природній нормі безробіття, інфляція стабілізується, тобто загальний рівень цін зростає певним усталеним темпом.

Сучасна крива Філіпса відрізняється від виявленої Філіпсом залежності трьома особливостями:

· по-перше, темпи приросту номінальної зарплати замінено на темп інфляції;

· по-друге, враховує очікувану інфляцію;

· по-третє, враховує збурення сукупної пропозиції.

Рівень сучасної кривої Філіпса має такий вигляд:

,

де Т_інф. – темп інфляції;

Т_{інф. очік.} – очікуваний темп інфляції;

a – параметр, який вказує, наскільки сильно реагує інфляція на динаміку циклічного безробіття (>0);

Б₁ – рівень безробіття;

Б₀ – природна норма безробіття;

З_б – збурення пропозиції.

Отже, інфляція = очікувана інфляція – а (циклічне безробіття) + збурення пропозиції. Перший член цього рівняння (Т_{інф. очік}) означає, що рівень інфляції залежить від очікуваного темпу інфляції, яка формується на підставі інфляції у минулому періоді (адаптивні сподівання).

Другий член рівняння – a (Б₁ – Б₀) – показує, що відхилення безробіття від його природної норми може прискорювати або стримувати розвиток інфляції.

Якщо рівень безробіття перевищує природну норму безробіття, то темп інфляції знижуватиметься і, зростатиме, коли рівень безробіття менший за природній. В даному випадку виникатиме інфляція попиту, так як високий сукупний попит є причиною цього виду інфляції.

Третій член – З_б показує, що рівень інфляції підвищується або знижується внаслідок збурень пропозиції. За несприятливих збурень пропозиції (З_б) має від’ємне значення, що уповільнює темпи інфляції.

Отже, згідно із уявленнями економістів у короткостроковому періоді існує можливість вибору між інфляцією і безробіттям. Змінюючи величину сукупного попиту, можна вибирати певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття на короткостроковій кривій Філіпа. У довгостроковому періоді крива Філіпа є вертикальною, і зникає можливість вибору між інфляцією та безробіттям.

Прихильники теорії раціональних сподівань заперечують наявність спадної короткострокової кривої Філіпса, а, отже, можливість вибору між інфляцією та безробіттям.

Згідно теорії раціональних сподівань, між безробіттям та інфляцією немає вибору і в короткостроковому періоді. Уряд не може впливати на реальні змінні – обсяг виробництва і рівень зайнятості. Намагання уряду стимулювати розвиток національної економіки лише підвищить загальний рівень цін.

Проте більшість економістів піддають сумніву положення теорії раціональних сподівань щодо кривої Філіпса.

Використана і рекомендована література

1. Базилевич В. Д., Базилевич К. С., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с.

2. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 442 с.

3. Батура О.В., Івашина О. Ф., Новикова Л. Ф. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 236 с.

4. Вініченко І. І., Гончаренко О. В., Дацій Н. В., Корецька С. О. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 176 с.

5. Круш П. В., Тульчинська С. О. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 400 с.

6. Макроекономіка: Навчальний посібник. / О. Я. Базілінська. – К.: ЦУЛ, 2005. – 448 с.

7. Мельникова В. І., Климова Н. І. Макроекономіка: Навчальний посібник. – 2-е видання, виправлене і доповнене. – К.: ВД „Професіонал”, 2005. – 400 с.

Тема 5. Макроекономічна рівновага

1. Сукупний попит та фактори, що його визначають.

2. Сукупна пропозиція та її моделі.

3. Рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції.

4. Кейнсіанська модель макроекономічної рівноваги.

5. Макроекономічна рівновага на товарному і грошовому ринках.

Модель IS – LM.

1. Сукупний попит та фактори, що його визначають

Однією із найбільш поширених моделей сучасного тлумачення макроекономічної ринкової рівноваги є модель AD – AS. Вона дає можливість об¢єднати або агрегувати всі окремі ринки в єдиний загальний ринок країни і об¢єднати тисячі окремих цін в єдину сукупну ціну; зібрати рівноважну кількість окремих товарів і послуг в єдине ціле і назвати його реальним обсягом національного виробництва. Агрегування цін означає, що ціни на окремі товари та послуги усереднюються пропорційно обсягам виробництва останніх на внутрішньому ринку і характеризують рівень цін усієї сукупності товарів та послуг в економіці. Вимірником рівня цін є дефлятор ВВП поточного періоду до певного базового періоду. Модель AD – AS дозволяє пояснити причини коливання рівня цін та реальних обсягів національного виробництва, розкриває взаємозв’язок між ними та економічною політикою; такі явища як інфляція, безробіття, ділові цикли. Вона застосовується для прогнозування впливу на економіку різноманітних факторів, для планування й координації заходів економічної політики в короткостроковому і довгостроковому періодах.

Попит на макрорівні набуває форм сукупного платоспроможного попиту домогосподарств, підприємств, держави та закордону на запропоновані товари та послуги вироблені протягом року в країні і, які є її національним продуктом.

Розгортаючи це визначення, сукупний попит слід розглядати як загальний обсяг вітчизняних товарів і послуг, які готові купити домогосподарства, фірми та уряд країни, а також економічні агенти інших країн світу при певному рівні внутрішніх цін. Сукупний попит у закритій економіці – це заплановані витрати економічних агентів: приватного сектора на споживання (С) та інвестиції (І), держави (G) на закупівлю товарів, оплату послуг та праці окремим категоріям населення.

Залежать ці витрати від рівня цін, розмірів доходу населення, його планів на майбутнє, податків, державних витрат (витрат уряду) і пропозиції грошей.

Сума складових сукупного попиту закритої економіки описується тотожністю:

, де (1)

С – дохід населення, який воно буде витрачати на купівлю товарів і послуг;

І – дохід, який буде використано на придбання виробничих ресурсів;

G – дохід держави (витрати на придбання зброї, утримання армії тощо).

У відкритій економіці сукупний попит визначається як загальний обсяг вітчизняних товарів та послуг, які бажають придбати і вітчизняні, і закордонні покупці за певного рівня цін. Структуру складових такого попиту описують такою формулою:

AD = C + I + G + RF, де (2)

RF – чистий експорт, який визначається як різниця між експортом та імпортом.