АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Зміст, цілі і напрями (форми) економічної політики

Читайте также:
  1. Адміністративно-командна система (АКС) – спосіб економічної ор-
  2. Аналіз ринку металів в умовах світової економічної кризи
  3. Взаємозв'язок політики й економіки
  4. Види і принципи екологічної політики. Теорія зовнішніх ефектів
  5. Види і функції політики
  6. Визначення порівняльної економічної ефективності капіталовкладень
  7. Виникнення економічної теорії та основні етапи її розвитку.
  8. Відносні статистичні величини, їх види за аналітичною функцією, економічний зміст, методика обчислення та одиниці вимірювання
  9. Військово-економічної діяльності
  10. Врахування фактора часу при визначенні економічної ефективності
  11. Грошова маса і її вимірювання. Механізм здійснення монетарної політики: регулювання обігової ставки, банківських резервів, операції на відкритому ринку.
  12. Джерела (форми) права скандинавських країн

Економічні функції держави реалізуються через її економічну політику.

Економічна політика – це концентрована, науково обґрунтована діяльність держави щодо цілеспрямованого керування функціональним розвитком економіки в сферах національного виробництва, розподілу, обміну і споживання благ з метою забезпечення загального добробуту в країні.

Науковою основою економічної політики держави виступає економічна теорія (насамперед, макроекономічна теорія), яка комплексно вивчає систему та механізм функціонування найзагальніших економічних законів в органічному зв’язку із соціально-політичними процесами та явищами.

Економічну політику формують певні суспільні суб’єкти, які, в залежності від ролі у цьому процесі, поділяються на носіїв економічної політики і носіїв впливу на економічну політику. До носіїв економічної політикиналежать ті суб’єкти, повноваження яких закріплено законодавством. Узгоджувальним суб’єктом цієї групи є держава в особі найвищих органів влади – уряду та парламенту. До групи носіїв впливу на економічну політику належать партії та політичні рухи, профспілки, спілки підприємців, громадські організації, засоби масової інформації тощо. Хоча вони не беруть безпосередньої участі в її розробленні, але можуть суттєво впливати на цей процес. Домагаючись задоволення своїх інтересів, вони “тиснуть” на органи законодавчої та виконавчої влади країни.

В організаційному аспекті економічна політика виступає в органічній єдності юридичних законів і економічних програм, які доповнюють один одного своїми методами керування та регулювання певних елементів економіки як єдиного соціально-економічного комплексу. На цій основі і формується економічна політика як єдине ціле, що забезпечується добором цілей та інструментів їх досягнення. Характер і зміст цілей залежить від об’єктивних факторів і для кожного конкретного періоду вони визначаються тими проблемами, які виникли і які обов’язково необхідно розв’язати. Так, як проблеми бувають різними за своєю складністю і термінами їх розв’язання, то цілі поділяються на глобальні, основні та поточні.

Глобальні цілі (забезпечення добробуту, економічної свободи, соціальної справедливості) віддзеркалюють найважливіші завдання суспільства, характеризують його економічний і політичний устрій і спрямовані на правове забезпечення життєдіяльності людей. Розв’язання глобальних цілей розраховане на довготривалий термін.



До основних цілей відносяться ті, на базі яких розв’язують цілий комплекс проблем. Основні цілі можна конкретно сформулювати і розрахувати на коротку перспективу (5-10 років). Наприклад, темпи щорічного економічного зростання протягом певного періоду часу, макроекономічну збалансованість, соціальну орієнтованість економіки тощо. І саме на базі основних цілей здійснюється поступове розв’язання глобальних цілей.

Поточні ціліпередбачають удосконалення певного економічного процесу і вимагають оперативного реагування (наприклад, підвищення рівня прожиткового мінімуму, пенсій, зарплати тощо) на вирішення нагальних повсякденних суспільних і особистих потреб.

Проте, слід вважати, що цілі можуть не тільки доповнювати одна одну, а й протидіяти і навіть суперечити одна одній (скажімо, забезпечення повної зайнятості зменшує рівень безробіття, але ліквідація безробіття може призвести до зниження зарплати, продуктивності праці, підвищення інфляції тощо). Тому цілі не варто абсолютизувати, а потрібно зупинятися на певній межі, за якою ціль починає породжувати негативні наслідки.

В економічній науці ще розрізняють загальні та специфічні цілі економічної політики. Загальні цілі є спільними для усіх країн ринкової і перехідної економіки, а специфічні цілівідбивають певну специфіку кожної окремої країни.

Можна виділити такі найважливіші загальні цілі економічної політики

> стабільне економічне зростання;

> повна зайнятість;

> висока економічна ефективність національного виробництва;

> економічна свобода у ринкових межах;

> справедливий розподіл доходів (соціальна справедливість);

> соціальний захист населення;

> макроекономічна рівновага і стабільність;

> існування стабільної грошово-кредитної системи і відсутність інфляції;

> екологічний захист;

> збільшення вільного часу громадян як основи гармонійного розвитку особи;

> оптимальний торговий і платіжний баланс країни, стабільний курс національної валюти.

Усі ці цілі загальновідомі і загальновизнані і у тій чи іншій комбінації визначають напрями економічної політики різних держав. Однак їх реалізація має багато варіантів, що викликано двома причинами:

1) не усі цілі визначено кількісно (зокрема, економічна свобода, соціальний захист, справедливий розподіл доходів тощо), тому допускають різні варіанти і різні трактування економічної політики;

2) цілі, що мають кількісний вираз (наприклад, економічне зростання, макроекономічна рівновага, макроекономічна ефективність, повна зайнятість та інші), часто складають взаємосуперечливе поєднання (скажімо, збільшення вільного часу суперечить цілі повної зайнятості, а повна зайнятість – відсутності інфляції тощо).

Будь-якарозумна економічна політиказобов’язана грунтуватись на чіткому визначенні оптимальних пріоритетів у постановці цілей і оцінці наслідків їх реалізації.

Виконання цього нереальне без перевірки відповідності обраних цільових пріоритетів положеннями економічної теорії.

Зокрема, це можна показати на прикладі економічної державної політики в СРСР у "застійний" і "післяперебудовний" (для України) час. У першому із названих періодів (70-80-ті роки) державні пріоритети ґрунтувались на таких цілях:

а) форсування темпів економічного розвитку за відносно стабільних цін (наслідок — низька ефективність виробництва, повільне зростання добробуту, загострення товарних дефіцитів, вичерпання дешевих природних ресурсів і загальне погіршення економічних умов);

б) підтримування "поголовної зайнятості" (в результаті — падіння продуктивності праці, зрівняльність у доходах тощо);

в) недопущення економічної свободи (підсумок — мінімальна ефективність виробництва, загальний товарний дефіцит, розквіт нелегального виробництва і ринку тощо).

У перші роки незалежності України (після 1991 року) пріоритетними висувались інші цілі – економічна свобода, насичення ринку товарами тощо. Ситуація погіршувалась тим, що ці цілі були просто продекларовані. Наслідком став різкий спад виробництва, приховане і реальне безробіття, невиправдана диференціація доходів, соціальна незахищеність, гіперінфляція, надзвичайний бюджетний дефіцит.

Економічна політика займається знаходженням варіантів вирішення економічних проблем і приведенням у дію відповідних економічних механізмів.

Водночас, політики, використовуючи положення макроекономічної теорії, повинні рахуватись також із соціальним, правовим, культурним і політичним аспектами вирішення певної економічної проблеми, якщо хочуть, щоб політика, яку вони проводять, була успішною. При цьому повинні враховуватись і специфічні особливості національної економіки.

Зокрема, окрім загальних цілей, економічна політика в Україні повинна виходити із досягнення специфічних цілей:

> стабілізація економіки і подолання економічного спаду, інтенсифікація виробництва і підвищення його ефективності;

> подолання інфляції і зміцнення національної грошової одиниці;

> структурна перебудова економіки на ринкових принципах;

> формування ринкових економічних відносин, роздержавлення і приватизація власності;

> створення ринкового економічного середовища і системи ринків (ринку праці, ринку капіталів і цінних паперів, зміцнення і розширення товарного ринку);

> створення ринкової інфраструктури (відповідних інститутів кредитно-банківської системи, системи бірж, приватної торгівлі тощо);

> формування ринкової податкової системи і бездефіцитного державного бюджету;

> виховання ринкової психології населення на формування системи соціального захисту;

> подолання наслідків екстенсивного економічного розвитку і формування системи екологічної безпеки тощо.

Таким чином, цілі економічної політики в Україні спрямовані на зміну економічної системи — перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки. У зв'язку із цим, економіка України є перехідною, що й визначає специфіку економічної політики.

Для досягнення поставлених цілей необхідно розробляти і використовувати певні інструменти. За характером і масштабами впливу на ціль, вони поділяються на сукупні і окремі, прямоїіопосередкованої дії (адміністративні та економічні).

Сукупні інструменти – це система показників (бюджетна, податкова, грошово-кредитна політика), які застосовуються для досягнення основних цілей. Окремі інструменти – це один із показників системи (певний вид податку, процентна ставка тощо).

До інструментів прямої дії відносяться ті, що мають приписний характер, тобто є обов’язковими для виконання (адміністративні), а до інструментів непрямої дії – ті, що дають можливість вибирати варіанти для досягнення цілі (економічні важелі). Оптимальне поєднання правових (адміністративних) норм і економічних важелів є складним завданням, яке і перебуває в центрі уваги теорії економічної політики.

Економічна політика держави повинна базуватися на певних загальних принципах,тобто основних положеннях, які потрібно брати до уваги під час її розроблення та реалізації. Серед основних принципів слід виділити:

1. Принцип науковості.Економічна політика повинна бути науково обґрунтованою, в ній повинні враховуватися вимоги об’єктивних економічних законів та механізми їх дії. Науковість проявляється і в об’єктивності та максимальному “очищенні” від суб’єктивних підходів, які базуються на інтересах окремих партій і окремих верств населення.

2. Принцип комплексності (системності)у здійсненні економічних заходів, урахуванні механізму взаємодії базису і надбудови, економіки та соціальної сфери. Проведення економічної політики некомплексно (застосування одних заходів та нехтування іншими) не дає бажаних результатів і знижує її ефективність.

3. Принцип реалізму у встановленні співвідношення цілей та засобів їх реалізації. Тобто проведення економічної політики повинно відбуватись на реальній оцінці наявного економічного потенціалу, а не лише на добрих намірах чи бажаннях.

4. Принцип конкретно-історичного підходу до розроблення економічної політики. Вона може відрізнятися за своїм змістом у різних країнах і, навіть, в окремій країні на певних етапах її розвитку.

5. Принцип альтернативності, який передбачає врахування різних варіантів економічного розвитку країни, оперативного реагування на зміну певних економічних умов і корегування вже існуючої економічної політики.

6. Принцип чіткого визначення довгострокової мети, основного напряму економічної політики, форм і методів її досягнення. Тобто економічна політика повинна являти органічну єдність двох складових – економічної стратегії та економічної тактики.

Економічна стратегія визначає довгострокові цілі розвитку економіки та пріоритетні напрями її досягнення. Дана стратегія знаходить своє втілення в соціально-економічній програмі розвитку країни, головним орієнтиром якої є загальнонаціональна мета. Ця мета має бути конструктивною і важливою саме для даного суспільства і соціально прийнятною та важливою для всіх груп і верств населення.

Економічна тактика – це розробка та впровадження ефективних господарських форм і методів реалізації економічної стратегії. В країнах з розвинутою ринковою економікою дана тактика базується на фінансово-грошовому регулюванні, яке доповнюється ціновою, податковою, інвестиційною, структурною, науково-технічною, регіональною, антимонопольною та іншою політикою.

Ефективність економічної політики у значній мірі залежить від використання певних методів і засобів, за допомогою яких відбувається реалізація економічної політики. За характером впливу на діяльність економічних суб’єктів розрізняють методи прямого і непрямого (опосередкованого) регулювання. Пряме регулюванняототожнюється з адміністративним, а непряме – з економічними методами.

Специфікою прямого методу є те, що він являє собою комплекс обов’язкових для виконання вимог і розпоряджень державних органів суб’єктам економічної діяльності. Він є безальтернативним і не залишає суб’єктам права вибору. Ефективність даного методу проявляється в тому, що починає діяти негайно й охоплює всіх суб’єктів, які діють у відповідному економічному просторі. Основними засобами впливу даного методу є ліміти, ліцензії, квоти, тарифи, штрафи, норми і стандарти, митні податки і збори, субсидії, державні інвестиції.

Непрямий метод полягає у впливі на економічні інтереси суб’єктів господарювання, створенні таких економічних умов, які змушують їх діяти у вигідному для держави напрямку. Перевага даного методу над прямим методом заключається в тому, що він не руйнує ринкової ситуації і не обмежує її, а лише видозмінює і надає економічним суб’єктам можливість самостійного вибору і прийнятті певних рішень у своїй діяльності. Найважливішими засобами непрямого методу є бюджетні, податкові, грошово-кредитні, інвестиційні, інноваційні, індикативне планування, цінова політика.

Економічна політика має складну і розгалужену структуру. Перш за все, вона може бути загальнодержавною (охоплює усю національну економіку) і регіональною(проводиться на окремих територіях країни). Загальнодержавна економічна політика спрямована на реалізацію кількох глобальних цілей, а регіональна політика включає широкий комплекс цілей розвитку окремих регіонів. Цілі загальнодержавної політики динамічні і радикальні, а цілі регіональної політики – більш консервативні і сталі. Водночас, загальнодержавна і регіональна економічна політика проводяться у єдиному комплексі, вони тісно взаємопов'язані, вирішуючи проблеми, у яких зацікавлене усе суспільство, забезпечуючи по можливості збалансований розвиток усіх економічних і соціальних сфер як у загальнонаціональному, так і в територіальному аспектах.

Регіональна економічна політика – система заходів, що спрямована на реалізацію національних інтересів на рівні окремих регіонів, а також – на реалізацію інтересів населення самих регіонів.

Економічна політика проводиться також на рівні окремих галузей економіки чи її сфер. Тому виділяють промислову і аграрну, науково-технічну і соціальну, структурну і інвестиційну, кон'юнктурну і бюджетну економічну політику.

Суб’єктом економічної політики завжди виступає держава в особі її окремих органів, які здійснюють економічну політику у різних формах (напрямах).

Основними напрямами економічної політики виступають:

Ø податково-бюджетна, або фіскальна економічна політика (здійснюється переважно урядом);

Ø грошово-кредитна, або монетарна, економічна політика (здійснюється насамперед центральним банком країни, в Україні - Національним банком);

Ø соціальна політика (здійснюється урядом та іншими органами виконавчої влади);

Ø зовнішньо-економічна політика (здійснюється урядом, центральним банком, митним комітетом та іншими органами виконавчої влади);

Ø структурна політика (здійснюється урядом, галузевими міністерствами);

Ø регіональна економічна політика (здійснюється урядом та іншими органами виконавчої влади, в тому числі місцевими).

Всі ці напрями економічної політики реалізуються через відповідні методи регулювання економіки.

 

Використана і рекомендована література

 

1. Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка: Навч. посіб.: У 2 кн. / За ред. С. Панчишина і П. Островерха. – Кн. 1. Вступ до аналітичної економіки. Макроекономіка. – К.: Знання. – 2006.– 723 с.

2. Базилевич В. Д., Базилевич К. С., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с.

3. Долан Э. Дж., Линдсей Э. Макроэкономика.– СПб.: АО Экономическая школа, 1996. – 408 c.

4. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. – К.: Основи, 1996. – 400 с.

5. Макконнелл К., Фишер С. Макроэкономика. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 550 с.

6. Мэнкью Н. Г. Принципи макроэкономики: Учебник для вузов. 2-е изд. / Пер. с англ. – СПб.: Питер, 2006. – 576 с.

7. Панчишин С. М. Макроекономіка: Навчальний посібник. Вид. 3-те, стереотипне. – К.: Либідь, 2005. – 616 c.

Тема 8. Фіскальна макроекономічна політика(4 год.)

 

1. Суть, короткострокові і довгострокові цілі та інструменти фіскальної (бюджетно-податкової) політики.

2. Державний бюджет та його доходи. Податки і податкові ставки.

3. Крива Лаффера. Податковий мультиплікатор.

4. Видатки держави. Мультиплікатор державних витрат. Мультиплікатор збалансованого бюджету.

5. Дискреційна і недискреційна фіскальна політика: суть та особливості.

6. Дефіцит державного бюджету і державний борг. Рікардіанська теорія державного боргу. Теорія бюджетних обмежень.

7. Суть та види державного боргу і бюджетного дефіциту. Основні причини стійкого бюджетного дефіциту і зростання державного боргу. Вплив дефіциту бюджету і державного боргу на національну економіку. Управління бюджетним дефіцитом.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.054 сек.)