Взаємозв’язок зовнішньої торгівлі, валютних курсів і платіжного балансу

Як вже зазначалося вище, за плаваючих валютних курсів платіжні баланси країн мають автоматично врівноважуватися. Проте міжнародна статистика свідчить, що сальдо поточного рахунку та сальдо підсумкового балансу постійно неврівноважені. Одні країни мають стабільно додатне сальдо балансу поточного рахунку, що зміцнює позиції валюти цих країн і створює можливості для вивозу капіталу. Платіжні баланси інших країн мають стабільно від’ємне сальдо поточного рахунку, що зменшує вагу їхніх валют. Для врівноваження платіжного балансу ці країни найчастіше використовують довгострокові позики у приватних кредиторів та міжнародних фінансових інституцій, а це збільшує їхню зовнішню заборгованість та виплати процентів за неї.

При цьому нині простежуються різкі коливання сальдо балансу поточного рахунку, що несприятливо позначається на макроекономічному середовищі країни. Різке збільшення дефіциту поточного рахунку може спричинити обвал валютного курсу і викликати хаос у міжнародних ділових операціях резидентів країни. І навпаки, різке збільшення надлишку поточного рахунку прискорює зростання грошової маси і може збурити інфляцію.

Найважливішою складовою платіжного балансу більшості країн світу є баланс торгівлі товарами і послугами. Саме від зовнішньої торгівлі країни залежать стан її платіжного балансу в довгостроковому періоді та рівень її зовнішньої заборгованості. Від’ємне сальдо торговельного балансу країни може викликатися різними причинами, передовсім низькою конкурентоспроможністю виробництва, невисокою якістю продукції, невідповідністю товарів країни міжнародним стандартам тощо. За таких причин дефіцит торговельного балансу країни стає хронічним і країна потребує зовнішніх позик для закупівлі енергоносіїв, структурної перебудови економіки, виплати процентів і погашення раніше взятих позик. Інколи причиною пасивного торговельного балансу можуть бути індустріалізація країни, реструктуризація національної економіки та ін. У цьому разі дефіцит торговельного балансу тимчасовий, і в майбутньому стан цього балансу поліпшиться.

Активний торговельний баланс країн з розвинутою ринковою економікою відображає високий технологічний рівень їхньої економіки та спеціалізацію на наукомісткій продукції. Додатне сальдо зовнішньої торгівлі окремих країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються, може зумовлюватися обмеженням внутрішнього споживання та інвестицій для погашення зовнішньої заборгованості, звуженням внутрішнього попиту внаслідок падіння реальних доходів населення, що змушує виробників збільшувати обсяги продажу на зовнішніх ринках тощо. Для скорочення зовнішньоторговельного дефіциту економісти пропонують проведення політики „дешевих грошей”, посилення конкурентоспроможності національних товарів, прямі іноземні інвестиції в економіку цих країн, захисне мито тощо.

Політика „дешевих грошей” знижує реальні процентні ставки, що призводить до знецінення національної грошової одиниці країни. Знецінення валюти країни розширює її експорт і звужує імпорт.

Зовнішньоторговельний дефіцит країни можна зменшити завдяки зниженню витрат і поліпшенню якості вітчизняних товарів і послуг порівняно з іноземними, тобто завдяки посиленню конкурентоспроможності. Використання економічних виробничих технологій, розроблення поліпшених видів продукції зменшує попит на імпортні товари і збільшує іноземний попит на вироби даної країни.

Прямі іноземні інвестиції в країну у формі будівництва підприємств та ввезення устаткування дають змогу збільшити виробництво товарів, які інакше довелося б імпортувати. Отже, зовнішньоторговельний дефіцит країни зменшуватиметься в міру того, як імпорт заміщуватимуть товари, вироблені на іноземних підприємствах на території даної країни.

Однак для країни важлива врівноваженість не стільки торговельного балансу, скільки платіжного балансу загалом. Якщо у довгостроковому періоді сума балансів офіційних розрахунків дорівнює нулю, то платіжний баланс країни розглядають як урівноважений. У цьому разі країна самостійно забезпечує себе необхідними імпортними товарами і послугами без збільшення її зовнішньої заборгованості або витрачання резервів іноземних валют. Водночас країна не може тривалий час підтримувати пасивний платіжний баланс унаслідок скорочення валютних резервів.

Для врівноваження пасивного платіжного балансу уряд може використовувати кілька методів, два з яких є основними. По-перше, для усунення від’ємного сальдо платіжного балансу уряд може здійснювати адміністративні заходи – регламентувати імпорт, використовуючи мито, квоти, ліцензії, обмежити або заборонити перекази за кордон доходів на іноземні інвестиції, обмежити втечу капіталу через експортно-імпортні операції та ін. У короткостроковому періоді ці адміністративні заходи дають здебільшого позитивні результати, особливо коли уряд пильно стежить за виконанням фірмами та іншими діловими одиницями ухвалених ним рішень. Проте у довгостроковому періоді результати цих заходів суперечливі, особливо внаслідок того, що іноземні інвестори втрачають інтерес до країни, яка заборонила перекази доходів за кордон, а інші країни запроваджують у відповідь торговельні обмеження, що ускладнює збільшення експорту цієї країни.

По-друге, важливим методом врівноваження платіжного балансу є зміна обмінного курсу національної валюти. Проте внаслідок еластичності експорту та імпорту вплив змін обмінного курсу на платіжний баланс є повільним. У перші місяці різкого зниження курсу національної валюти стан торговельного балансу країни взагалі може не змінюватися. Річ у тім, що національним фірмам потрібен час, щоб, з одного боку, збільшити експорт, а з іншого, зменшити імпорт, який подорожчав (певний час експортно-імпортні потоки здійснюються відповідно до раніше укладених контрактів). З перебігом часу стан торговельного балансу змінюватиметься: експорт зростатиме, а імпорт скорочуватиметься.

Однак у сучасних умовах еластичність імпорту знижується, оскільки у національному імпорті безперервно зростає частка тих товарів, імпорт яких є об’єктивно необхідним. Тому в довгостроковому періоді зниження курсу валюти слабко впливає на національний імпорт. Водночас зміни обмінного курсу слабко позначаються і на ввезенні довгострокового капіталу, який визначається стратегічними планами інвестора.

Країна має підтримувати обсяг валютних резервів на достатньому рівні, або уникнути ситуації, коли вона не спроможна здійснювати міжнародні платежі. Експерти вважають, що обсяг валютних резервів є достатнім, коли він перевищує вартість імпорту в країну за три місяці.

Кожна країна має золотовалютні резерви, які включають в себе: 1) золото (золотий запас); 2) вільно конвертовані, або резервні, валюти; 3) спеціальні права запозичання (СПЗ), або СДР (Special Deposit Rights, – SDR).

У середині ХХ ст. золото, як уже зазначалося, втратило роль грошей. Його не застосовують у міжнародних розрахунках. Проте країни не поспішають розпрощатися зі своїм золотим запасом, який і далі вважають частиною своїх резервів. Річ у тім, що золото має високу ліквідність, тобто його легко продати на міжнародних ринках. Золотий запас країни нині оцінюється за ринковою вартістю золота. Газети практично щотижня повідомляють про постійне зростання ціни на золото. Якщо у 2001 р. ціна золота становила приблизно $270 за одну тройську унцію, то у 2007 р. – $630, а на початку 2008 р. – $900 за одну тройську унцію. Найбільший золотий запас мають США – 262 млн унцій, Німеччина – 95 млн, Франція – 82 млн, Великобританія – 19 млн унцій. Щорічно у світі видобувається майже 1000 т золота.

В Україні стан резервних активів характеризує табл.1.

Табл. 1. Офіційні резервні активи НБУ

(на кінець періоду, млн. дол. США)

––––––––––––

Джерело: Бюлетень НБУ. – 2007 – № 12. – С. 82.

Основними резервними валютами в Україні є долари США, валюта європейських країн – євро. В якості валютного резерву також використовується СДР, або СПЗ (спеціальні права запозичення), їх ще називають „паперовим золотом”.

З метою підтримання курсу вітчизняної валюти – гривні – та зрівноважування платіжного балансу Національний банк України створює запас резервних валют. Для активного поповнення цього запасу вітчизняна економіка має виробляти дедалі більше конкурентоспроможних на світовому ринку товарів і послуг, що забезпечуватиме стабілізацію курсу гривні.

Використана і рекомендована література

1. Базилевич В. Д., Базилевич К. С., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с.

2. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 442 с.

3. Вініченко І. І., Гончаренко О. В., Дацій Н. В., Корецька С. О. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 176 с.

4. Макконнелл Кемпбелл Р., Брю Стенлі Л. Макроекономіка. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика. Частина 1.– 13 видання. / Наук. ред перекладу Т. Панчишина – Львів: Просвіта, 1997. – 672 с.

5. Макроекономіка: Навчальний посібник. / О. Я. Базілінська. – К.: ЦУЛ, 2005. – 448 с.

6. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка / Пер. з англ.; Наук. Ред. пер. С. Панчишина. – К.: Основи, 2000. – 588 с.

7. Мельникова В. І., Климова Н. І. Макроекономіка: Навчальний посібник. – 2-е видання, виправлене і доповнене. – К.: ВД „Професіонал”, 2005. – 400 с.

8. Мэнкью Н. Г. Принципи макроэкономики: Учебник для вузов. 2-е изд. / Пер. с англ. – СПб.: Питер, 2006. – 576 с.

9. Панчишин С. М. Макроекономіка: Навчальний посібник. Вид. 3-те, стереотипне. – К.: Либідь, 2005. – 616 c.

10. Панчишин С. М. Макроекономіка: Тести і задачі. –К.: Либідь, 2002. – 216 с.

11. Савченко А. Г. Макроекономіка. Підручник. – 2-ге вид., без зміни. – К.: КНЕУ, 2007. – 448 с.

12. Сакс Дж. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика. Глобальний подход: Пер. с англ. – М.: Дело, 1996. – 848 с.

[1] http://www.bea.gov/national/nipaweb/Table View

[2] http://www.destatis.de/jetspeed/portal/cms/

[3] Від латинського fiscus – державна скарбниця.

[4] Статистичний щорічник України за 2006 рік / За ред. О.Г.Осауленка. – К.: Консультант, 2007. – С. 51.

[5] Видатки за 2004-2006 рр. включають кредитування за вирахуванням погашення

[6] Основні ідеї щодо єдиного земельного податку викладено Г.Джорджем у книзі «Прогрес і бідність» (1879 р.)

[7] Президентом США Р. Рейган був з 1980 по 1988 рік. Систему методів державного управлінського впливу на економіку періоду його правління називають «рейганомікою».

[8] МТС – гранична схильність до споживання.

Поиск по сайту: