Кейнсіанська модель макроекономічної рівноваги

З часів Ж.Б. Сея та Д. Рікардо економічна теорія стверджувала, що пропозиція сама породжує попит. Саме на цьому постулаті ґрунтується макроекономічна модель класичної школи. Дійсно, тодішній рівень розвитку виробництва був таким, що не забезпечував задоволення масових потреб людей. Головне полягало в тому, щоб виробити необхідні товари і надати необхідні послуги, попит на які практично був необмежений. Тому економісти-класики не розглядали попит як фактор, що визначає рівень виробництва національного доходу і зайнятості в національній економіці.

У XX ст. ситуація різко помінялася. Прогрес продуктивних сил розвинув виробничі можливості суспільства до такого рівня, що пропозиція почала стрімко зростати і перевищувати сукупний попит на товари і послуги.

Проте класична школа продовжувала опиратися на закон Сея, згідно з яким пропозиція створює власний попит. Вихідна ж позиція Дж. Кейнса полягає в тому, що саме попит створює власну пропозицію. Своїми дослідженнями він довів неадекватність цього закону стосовно реалій XX століття і переглянув причинно-наслідковий зв’язок між пропозицією і попитом. Вихідна позиція кейнсіанської теорії полягає в тому, що саме попит створює власну пропозицію, а не навпаки, як стверджувала класична теорія.

Принцип ефективного попиту займає ключове місце серед теоретичних постулатів Дж. Кейнса. Розгляд ефективного попиту автором здійснюється за умов, що в певному проміжку часу заданими є стан техніки, засобів виробництва і витрат. При цих припущеннях поняття ефективного попиту розглянемо на такому графіку:

Рис. 5.5. Кейнсіанська модель “сукупна пропозиція – сукупний попит”

Відкладемо на осі абсцис реальний дохід або величину зайнятості (y, N). Ці змінні взаємозв’язані через виробничу функцію. На осі ординат відкладемо значення Ps і Pd – ціни пропозиції і попиту. Економічний зміст ціни пропозиції відомої кількості продукту (або праці) полягає в тому, що вона відображає очікування підприємцями такої виручки, яка б підштовхнула бізнес до початку виробництва продукції (або до купівлі праці). Взаємозв’язок ціни сукупної пропозиції з обсягом національного доходу (або праці) Дж. М. Кейнс назвав функцією сукупної пропозиції. Ця функція на малюнку 5.5 представлена лінією AS. Лінія AS в короткотерміновому періоді об’єктивно задана наявними технологіями і виступає як деяка константа.

Ціна попиту відображає бажання покупців придбати певну кількість товарів і послуг. В свою чергу, підприємці, орієнтуючись на таку ціну мають намір отримати бажану виручку від реалізації своєї продукції. Залежність між очікуваною виручкою і обсягом продукції (або праці) називається функцією сукупного попиту. Функція, представлена лінією AD, на рисунку 5.5 є функцією сукупного попиту і, як ми бачимо, має позитивний нахил.

На це слід звернути особливу увагу. З мікроекономіки нам відомо, що криві попиту мають від’ємний нахил. Там ми розглядали економічного агента, який володіє обмеженим бюджетом, збільшує попит в міру зниження ціни товару і скорочує його у випадку її зростання. Така залежність і зображалась кривою з від’ємним нахилом. В макроекономічній теорії Кейнса ціна і обсяг попиту визначають обсяг виробництва нації: чим більші факторіальні доходи (заробітна плата, прибуток, рента), тим більший національний дохід. Тому крива функції сукупного попиту має позитивний нахил.

Якщо при даному обсязі виробленого продукту Pd > Ps, то бізнес, максимізуючи прибуток, буде нарощувати виробництво благ. І, навпаки, якщо Pd < Ps то це зумовить зниження обсягів виробництва і скорочення зайнятості. При Pd = Ps підприємці будуть знаходитися в оптимальній ситуації.

Таким чином, оптимальний рівень виробництва національного доходу і зайнятості в кейнсіанській теорії визначаються точкою перетину функції сукупного попиту і сукупної пропозиції. Значення функції сукупного попиту в цій точці і буде ефективним попитом. На рисунку 5.5 точка перетину названих функцій позначена буквою E, а обсяг ефективного попиту і зайнятості буде визначатися відрізком OA. В свою чергу ефективний попит включає в себе дві складові: споживчий попит (C) і інвестиційний (I).

Знайдена таким чином рівновага носить стійкий характер: будь-які відхилення від рівноважного стану створять тенденції до ліквідації розриву між попитом і пропозицією. Так вправо від точки E пропозиція буде перевищувати попит. У відповідь бізнес буде знижувати обсяги виробництва і рівень зайнятості. Вліво від точки E бізнес опиниться в ситуації надлишкового попиту. Для її усунення підприємці будуть розширювати виробництво, наймаючи додаткових працівників. Вище названі тенденції і забезпечують стійкість рівноважного стану попиту і пропозиції.

5. Макроекономічна рівновага на товарному і грошовому ринках. Модель IS – LM

Для більш повної характеристики загальної рівноваги, з врахуванням кейнсіанського аналізу, використовують модель IS – LM, інструменти якої були розроблені Дж. Р. Хіксом (Hicks G. R. – видатний англійський економіст, 1904р.) в 1930-ті роки і Е. Хансеном (Hansen A.Y. – видатний американський економіст, 1887-1976р.) в 1950-ті роки.

Модель IS – LM – це теоретичний макроекономічний аналіз, за допомогою якого поєднується ситуація на ринку продуктів (товарів) з ситуацією на ринку грошової пропозиції з допомогою кривих IS та LM.

Крива IS характеризує взаємозв’язок ставки процента і реального національного продукту за умов, коли заплановані інвестиції (І) дорівнюють запланованим заощадженням (S). Крива має від¢ємний нахил, який засвідчує те, що з падінням ставки процента, заплановані інвестиції і реальний національний продукт зростають.

Крива LM відображає взаємозв’язок ставки процента і реального національного продукту для попиту на гроші (L), що дорівнює грошовій пропозиції (M). Крива LM має позитивний нахил, який засвідчує про те, що збільшення грошової пропозиції приведе до зростання реального національного продукту в короткостроковому періоді.

Графічне зображення моделі IS – LM в спрощеному варіанті має такий вигляд:

Процентна

ставка

 

Рис. 5.6. Спрощена модель IS – LM

 

Перетин кривих означає, що пропозиція грошей достатня для такої ставки процента, яка врівноважує заплановані інвестиції і заплановані заощадження. Оскільки IS пов’язана з запланованими видатками, її зміни відображають зміни в фіскальній політиці. Крива LM описує зміни в монетарній політиці, бо пов’язана з грошовою пропозицією.

Якщо пропозиція грошей (MS) фіксована, то зростання реального національного продукту буде викликати збільшення попиту на гроші (MD). Збільшення реального національного продукту з Y₁ до Y₂ викличе збільшення попиту на гроші з MD₁ до MD₂. Рівновага переміститься з точки Е₁ в точку Е₂. Таким чином рівновага в економіці для реального національного продукту Y₁ знаходиться в точці Е₁, в якій попит на гроші дорівнює їх пропозиції. Точка Е₂ відбиває рівновагу для реального національного продукту Y₂, де попит і пропозиція грошей рівні. Якщо перенести точки Е₁ і Е₂ на графік а, то матимемо криву LM.

 

 

 

 

Рис. 5.7. Рівновага реального національного продукту при фіксованій пропозиції грошей

Тепер спробуємо зобразити функціональну модель IS – LM сучасної ринкової економіки. Візьмемо ВНП з точки зору компонентів кінцевого попиту, то він представлятиме собою суму, по-перше, частини витраченої на особисте споживання, по-друге, частини, яка пішла на нагромадження в приватному секторі (приватні валові інвестиції), по-третє, частини, яка використана на фінансування валових державних розходів (державне споживання і нагромадження), і, по-четверте, частини, що дорівнює сальдо торгового балансу (експорт мінус імпорт). В символах запишемо так:

, де (7)

Y – обсяг ВВП;

C – обсяг особистих видатків на споживання;

I – обсяг приватних валових інвестицій (капіталовкладень);

G – обсяг державного споживання і нагромадження;

X – обсяг експорту;

M – обсяг імпорту.

Сукупний обсяг національного результату можна також розглянути і з точки зору структури валового доходу (ВНД). В цьому випадку він розпадається: по-перше, на особисте споживання; по-друге, особисте споживання і заощадження корпорацій; по-третє, чисті податкові платежі державі і, по-четверте, чисті платежі (трансферти) за кордон.

, де (8)

Y – обсяг ВНД;

C – обсяг особистих видатків на споживання;

S – обсяг заощаджень;

T – обсяг чистих податкових платежів державі;

RF – чисті платежі (трансферти) за кордон.

В обох випадках розглянута одна і таж величина, валовий національний продукт (ВНП), тому можемо записати:

= ,

або скорочуючи на спільну в обох частинах величину С,

= , (9)

Якщо абстрагуватися від зовнішньоекономічних зв’язків то рівняння (9) матиме вигляд:

= , (10)

Таким чином, балансова тотожність означає постійну рівність обсягу приватних валових інвестицій і державних поточних розходів (витрат) і інвестицій, з одного боку, і обсягу приватних заощаджень і чистих податкових платежів державі – з другого.

Балансова тотожність (5.10) визначається постфактум, тобто у відношенні уже виробленого і реалізованого ВНП. А на стадії прийняття рішення ця тотожність перетворюється в життєво важливу для економіки умову рівноваги в сфері виробництва і споживання.

Тому вирішальна роль у формуванні рівноваги в моделі IS – LM належить функції споживання та інвестицій. В найпростішій моделі споживання вважається залежним тільки від рівня поточного доходу:

, причому (11)

Нерівність означає, що обсяг розходів (витрат) на споживання завжди зростає з ростом доходу, але на величину меншу ніж сам дохід. Інвестиційна функція показує обернену залежність між рівнем позичкового процента (відсотка) і обсягом інвестицій (при даній нормі очікуваного прибутку). Символічно це можна зобразити:

, де (12)

r – рівень позичкового процента (відсотка), а нерівність означає, що зростання позичкового відсотка (процента) веде до зменшення обсягу приватних інвестицій, і навпаки.

Повернемося до балансового співвідношення (5.8) (абстрагуючись від (RF) зовнішньоекономічних зв’язків), та частина ВНП, яка не споживається і не йде на сплату податків, повинна зберігатися:

,

а так як С залежить від Y (див. формулу 5), то і S залежить від Y:

, де

Т – фіксована величина, отже, , причому

(13)

тобто приріст доходу при незмінних податках або споживається або зберігається.

Таким чином ми отримали дві функції: збереження, яка залежить від розмірів доходу, і інвестицій, залежну від рівня позичкового процента (відсотка).

Умова рівноваги перетворюється в: (14)

Графічне зображення рівноваги в реальному виробничому секторі має вигляд:

Рис. 5.8. Рівновага в реальному виробничому секторі

По вертикальній осі вверх відкладено рівень позичкового процента, вниз – обсяг приватних збережень (плюс податки). По горизонтальній осі вправо відкладений обсяг доходу (сукупний попит), а вліво – обсяг приватних інвестицій плюс державні витрати. Крива Y(r) в квадранті IV є графіком інвестицій функції (12): високому проценту відповідає менший обсяг інвестицій, і навпаки. Пряма лінія в квадранті ІІ ілюструє “функцію збереження” (13): обсяг збережень S зростає із зростанням доходу Y. Пряма в квадранті ІІІ є графіком розв’язання рівняння (14). Будь-яка точка на цій прямій є точкою рівноваги між збереженнями і інвестиціями. В квадранті І зображена крива S, яка характеризує залежність визначеного обсягу доходу від заданого рівня процента, який породжує певний обсяг інвестицій.

Грошова маса в даній моделі, є величиною, яка визначається рішенням Центрального банку. Позначимо її . Попит на гроші визначається двома факторами – ставкою процента і розміром виробленого доходу. Чим вища ставка, тим менший попит на гроші. Зростання доходу викликає підвищення попиту на грошову масу, так як зростає обсяг угод, які повинні нею обслуговуватися. Функція попиту на гроші матиме вигляд:

, , (15)

Цей попит повинен дорівнювати величині грошової маси (), яку визначає Національний банк. Таким чином ми отримуємо умови рівноваги на грошовому ринку і агрегованому ринку позичкового капіталу.

(16)

Графічно це можна зобразити так:

Рис. 5.9. Рівновага на грошовому ринку і агрегованому ринку позичкового капіталу

По вертикальній осі вгору відкладено рівень процента (відсотка), вниз – обсяг грошової маси; по горизонтальній – вправо обсяг доходу, а вліво знову обсяг грошової маси. Крива I(r) в квадранті IV відображає попит на гроші, який залежить від величини процента. Пряма K(Y) в квадранті ІІ є графіком функції попиту на гроші в залежності від доходу. Заданій величині відповідає дві точки в залежності від доходу і в залежності від позичкового процента. В І квадранті крива LM представляє залежність між доходом і процентом на грошовому ринку.

Розв’язавши рівняння 5.14 і 5.16 отримаємо точку перетину кривих IS і LM, в якій досягається загальна економічна рівновага.

Рис. 5.10. Загальна економічна рівновага

Використана і рекомендована література

Базилевич В., Базилевич К., Баластрик Л. Макроекономіка. Підручник. – К: Знання, 2006.

Будаговська С., Кілієвич О. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. Підручник. – К: Основи, 1998.

Овчинников Г. П. Микроэкономика. Макроэкономика. Учебник в 2-х томах. Том 1. – СПб: Михайлова В. А., 1997.

Тема 6. ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ (2 год.)

1. Поняття макроекономічної динаміки, її спрямованості, показників і критеріїв.

2. Зміст, джерела, чинники і типи економічного зростання. Поняття макроекономічної стагнації.

3. Виробничі функції як неокласичні моделі економічного зростання. Економічний зміст виробничих функцій Кобба-Дугласа і Кобба-Дугласа-Тінбергена.

4. Модель економічного зростання Роберта Солоу.

5. Кейнсіанська модель економічного зростання. Неокейнсіанські моделі економічного зростання Євсія Домара, Роя Xаррода і Джона Xікса.

1. Поняття макроекономічної динаміки, її спрямованості, показників і критеріїв (2год.)

Динаміка (від гр. Dynamics – сила, сильний рух) – це стан руху, хід розвитку, зміна будь-якого об’єкта (системи), або суспільного явища під впливом чинників, що діють на нього.

Макроекономічна динаміка – це зміни економічних характеристик (параметрів), розвиток елементів (підсистем) макроекономіки в часі внаслідок їх взаємодії. Таких елементів, принаймні, 4: виробництво, обмін, розподіл, споживання. Проте найчастіше досліджуються такі сектори національної економіки: сфера бізнесу (виробництва), інвестиції, сектор домогосподарств (споживання, заощадження, пропозиції праці), держава, закордон, сфера грошово-кредитного обігу (фінансово-банківський сектор).

Макроекономічна динаміка показує зміни стану економіки, унаслідок яких змінюються й кількісні та якісні показники економічних об’єктів, системи в цілому. Економіка може при цьому бути у стані (процесі) зростання, застою чи спаду. Отже, економічне зростання, застій (депресія або стагнація), економічний спад є варіантами або складовими етапами економічної динаміки.

Той чи інший варіант динаміки визначається певними критеріями, яких може бути дуже багато. Приміром, критеріями визначення економічної динаміки є співвідношення обсягів капіталу (К) або співвідношення обсягів сукупного (валового) продукту (П) за певний період. З його допомогою можна виявити, у якому стані знаходиться економіка, та в якому напрямку відбувається її рух.

1) Якщо або ,то таке співвідношення різних обсягів капіталу або продукту у тривалому періоді відбиває динаміку зростання (обсягу капіталу або валового продукту).

2) Якщо і т. д., і т. д., то маємо застійний, або депресивний варіант динаміки (стагнацію).

3) Якщо і т. д. або і т. д., то маємо економічний спад.

Для визначення того, у якому стані знаходиться економіка, використовується критерій капіталомісткості виробництва. Капіталомісткість виробництва виражається через капітальний коефіцієнт .

Капітальний коефіцієнт розраховується як відношення величини (обсягу) капіталу за певний період до обсягу ВВП за цей же період :

Капітальний коефіцієнт показує витрати капіталу на одиницю виробленого продукту. Протилежним показником є показник капіталовіддачі (), який показує продуктивність (віддачу капіталу) на одиницю продукту.

Зменшення капітального коефіцієнта свідчить про зростання ефекту віддачі капіталу, а його збільшення, навпаки, зниження віддачі.

Отже, нерівність відображає динаміку зростання, тоді як нерівність показує спадну динаміку ефективності.

Для визначення стану і тенденцій розвитку економіки важливе значення має також критерій співвідношення між валовими інвестиціями і амортизацією, (обсягом капіталу, спожитого протягом року). Нагадаємо, що валові інвестиції включають інвестиції на заміщення, тобто на амортизацію і чисті інвестиції, або реальний приріст капіталу.

Коли валові інвестиції :

- більше ніж інвестиції на амортизацію , тоді національна економіка знаходиться на стадії піднесення, її виробничі потужності зростають, оскільки чисті інвестиції (різниця між валовими інвестиціями і амортизацією основних фондів) є основним джерелом зростання виробничих потужностей;

- дорівнюють амортизації – маємо застійний, або нульовий (депресивний), варіант економічної динаміки. Це означає, що чисті інвестиції відсутні., а капітал лише заміщується, проте не зростає в своєму реальному обсязі;

- менше за амортизацію – то маємо спадну економіку. Затакої ситуації обсяг наявного капіталу, що бере участь у виробництві не буде покривати амортизаційних витрат, тобто буде зменшуватися, „проїдатися” нацією, а тому обсяг ВВП у подальшому скорочуватиметься.

Поиск по сайту: