Грошовий мультиплікатор та принципи його дії. Рівновага грошового ринку

Грошовий мультиплікатор – це числовий коефіцієнт, що характеризує процес примноження (мультиплікації) грошей на депозитних рахунках в момент їх руху від одного банківського закладу до іншого.

Мультиплікаційний ефект може існувати лише в умовах дворівневої банківської системи, перший рівень якої (центральний банк) керує механізмом грошового мультиплікатора, другий рівень (комерційні банки) заставляє його діяти, до того ж діяти автоматично, незалежно від бажань окремих банків. Винятково важливим є той факт, що поза межами банківської системи дія грошового мультиплікатора припиняється. І саме грошова база є основою виникнення даного феномена, оскільки вона абсорбує усю готівку в економіці, яка перетворюючись в депозити й шляхом проведення банківських активних операцій через безготівкові розрахунки проходить процес мультиплікації, і цим самим здійснює вплив на обсяг пропозиції грошей.

Величина грошового мультиплікатора залежить від норми обов’язкового резервування:

m = (1/N’)100%. (23)

де, m – грошовий (кредитний) мультиплікатор;

N’ – норма обов’язкового резервування. Вона показує яку частку депозитів (D) комерційний банк повинен зберігати на рахунку в центральному банку у вигляді готівки. Норму обов’язкового резервування встановлює центральний банк в директивному порядку для усіх комерційних банків без виключення з метою страхування ризиків (неплатоспроможності, кризи ліквідності). Дані кошти можуть бути використані тільки за вимогою комерційного банку і самим комерційним банком в разі настання непередбачуваної або кризової ситуації (клієнт передчасно хоче зняти велику суму з рахунку, недовіра до банку зі сторони клієнтів тощо), а для проведення інших активних операцій обов’язкові резерви використовувати заборонено. Крім того, знята з рахунку центрального банку сума резервів через певний проміжок часу повинна бути поновлена знову.

Дія грошового мультиплікатора може бути розглянута за допомогою наступного прикладу:

Рис. 6. Схема дії грошового мультиплікатора

Припустимо, клієнт 1 здійснив вклад у банку А на суму 1000гр.од.. Оскільки норма обов’язкового резервування становить 20%, то банк А одразу ж 200 гр.од. у формі готівки надсилає до Центрального банку в якості обов’язкових резервів (1000гр.од. х (20%/100%) = 200гр.од.). Якщо ж до банку А прийде клієнт 2 для отримання кредиту, то банк А у змозі надати йому позику в сумі 800гр.од. Тепер здійснимо прості розрахунки: клієнт 1 знає, що в нього на рахунку 1000гр.од., Центральний банк знає, що сума обов’язкових резервів банку А у формі готівки складає 200гр.од., клієнт 2, у свою чергу, переконаний, що сума позики на його рахунку складає 800гр.од.. Таким чином, додавши усі вказані суми отримуємо 2000гр.од., хоча реально вкладено 1000гр.од., тобто завдяки ефекту мультиплікації дана сума подвоїлась. Якщо ж клієнт 2 просить банк А перерахувати дану позику на його рахунок в банку Б, тоді останній автоматично надсилає на рахунок Центрального банку 160гр.од. готівкою у якості обов’язкових резервів, а його реальні кредитні можливості скорочуються від 800гр.од. до 640гр.од.. І якщо, до банку Б звернеться за позикою клієнт 3, то він може отримати тільки 640гр.од.. У випадку перерахунку даної суми в банк В – ситуація повторюється: 128гр.од. у формі готівки надсилаються до Центрального банку, як обов’язковий резерв, а клієнту 4 банк В може надати кредит в сумі 512гр.од.. Аналогічно здійснивши знову розрахунки, можна побачити що грошова маса завдяки ефекту примноження вже зросла із 2000гр.од. до 3440гр.од.. Отже, ми бачимо безперервний циклічний процес – банки залучаючи кошти, здійснюють перерахунок у готівці в якості обов’язкових резервів до Центрального банку, а решта коштів надають у позику, проте із кожним наступним кредитуванням, наступним безготівковим перерахунком спостерігається зменшення і суми позики, і суми обов’язкових резервів, у порівнянні із первинними сумами, і, що найголовніше, - приріст грошової маси щоразу менший, тобто зростання є, але воно невпинно затухаюче, аж поки процес мультиплікації відносно суми клієнта 1 1000гр.од. і зовсім не припиниться. Якщо ж кошти не вийдуть за межі банківської системи, тобто усі розрахунки й перерахунки здійснюватимуться у безготівковій формі, тоді пропозиція грошей гіпотетично може зрости до 5000гр.од., оскільки грошовий мультиплікатор становить 5 (m = (1/N’)100% = (1/20%)100% = 5), а початкова сума 1000гр.од. (M^s = mE = 5 x 1000гр.од. = 5000гр.од.). Крім того, максимальна сума кредиту, яку можуть надати усі банки становитиме 4000гр.од., а сума обов’язкових резервів усіх задіяних при цій операції банків дорівнюватиме 1000гр.од., тобто весь вклад клієнта 1 у формі готівки лежатиме на рахунку Центрального банку, тоді ж як усі решта 4000гр.од. усіх задіяних клієнтів будуть просто сигнальними грошима в базі даних на дисплеї комп’ютера банківської системи країни. Слід зауважити, що даний процес не такий прямолінійний і передбачуваний, як у прикладі, а значно складніший і багатогранніший, так як щоденно нові клієнти здійснюють вклади, а інші їх знімають, причому у різних банках і одночасно, одні здійснюють позики, а інші їх повертають, одні суми мультиплікуються, а інші припиняють даний процес, одні цикли накладаються на інші, змінюються іншими, підсилюються іншими тощо.

Виходячи із того, що грошовий ринок, як і будь-який інший, у своїй структурі характеризується такими основними компонентами як попит і пропозиція, то накладаючи їхні криві одна на одну в єдиній системі координат, можна одержати завершену графічну модель даного ринку:

Рис. 7. Графічна модель грошового ринку

Як видно із даного рисунка точка перетину кривих M^d і M^s – E становить рівновагу на грошовому ринку при рівноважній відсотковій ставці r₀’. Якщо ж r₀’<r₁’, то M₁^d<M₁^s, у випадку r₀’>r₂’ – M₂^d>M₂^s, тобто рівновага на грошовому ринку буде порушена: в країні перебуватиме вільний надлишок грошей не задіяний приносити користь економіці, або ж наявний попит на гроші не буде задоволений.

Слід відмітити, що фактичне відхилення значень норми відсотка від рівня рівноваги є набагато болючішим, значно небезпечнішим для соціально-економічного розвитку країни, ніж порушення рівноваги на всіх інших ринках. Адже неспівпадання попиту із пропозицією істотно скорочує залучення кредитів, які є джерелом інвестицій, а це, у свою чергу, призводить до падіння обсягів виробництва, зменшення доходів економічних суб’єктів, зростання кількості збанкрутілих фірм і чисельності безробітних, що зумовлює значні недонадходження до бюджету, зростання бюджетного дефіциту, державного боргу і так циклічно розгортаючись по спіралі одна криза спричинюючи іншу водночас і посилює її, затягуючи при цьому економіку країни у вир колапсу як трясовина.

Саме тому мистецтво монетарної політики полягає у максимальному наближенні фактичного значення відсоткової ставки до рівноважної щоб не було розриву ні на користь пропозиції грошей ні на користь попиту на гроші.

6. Прямі та опосередковані засоби грошово-кредитної політики. Передавальний механізм та ефективність монетарної політики

Проаналізувавши усе вищесказане, слід відмітити, що монетарна політика – це узгоджена діяльність органів державної влади щодо управління грошовою масою, яка використовуючи певні специфічні механізми роботи, спрямована на досягнення заздалегідь визначених макроекономічних цілей.

Даних цілей можна досягти за допомогою прямих та опосередкованих засобів (методів).

Прямий метод включає такі інструменти, що мають форму директив, інструкцій центрального банку й спрямовані на обмеження сфери діяльності кредитного інституту, а саме:

а) механізм готівкової емісії;

б) встановлення “стелі” кредиту – як правило, передбачає обмеження верхніх меж відсоткових ставок за кредитами. Це призводить до збільшення попиту на кредитні ресурси банків, внаслідок чого відсоткова політика сприяє адміністративному розподілу фінансових ресурсів, а низькі відсоткові ставки стимулюють інвестиції й сприяють підвищенню ділової активності;

в) обмеження споживчого кредиту;

г) обмеження на відкриття філій та відділень;

ґ) селективна кредитна політика – активно використовується в країнах, що розвиваються і в тих країнах, фінансовий ринок яких розвинений недостатньо, що не дозволяє забезпечити ефективний розподіл грошових коштів й економічного розвитку в цілому. Селективна політика проводиться шляхом встановлення кількісних параметрів на кредити, спрямовані у пріоритетні галузі, а також поширення різноманітних пільг для банківських інститутів, що надають такі кредити.

Застосування прямих інструментів є доцільним у тому випадку, якщо опосередковані засоби реґулювання не приносять бажаних результатів у той чи інший проміжок часу.

Опосередкований метод характеризується такими інструментами, що впливають на грошово-кредитну сферу шляхом формування певних умов на грошовому ринку:

а) реґулювання облікової ставки (ставки обліку векселів). Варто ще раз підкреслити, що офіційна облікова ставка – це плата, яку бере центральний банк при купівлі в комерційних банків цінних паперів до настання термінів їх оплати, а її зміна відбувається із метою стабілізувати економіку шляхом реґулювання грошової маси.

Так, якщо в країні спостерігатиметься “перегрів” економіки, розвиватимуться інфляційні процеси, центральний банк проводитиме рестрикційну політику (політику “дорогих грошей”), суть якої полягає в обмеженні наявної грошової маси в обігу, шляхом підвищення облікової ставки. Зростання останньої призведе до підвищення плати за кредити комерційними банками, і, відповідно, зростання норми відсотка по депозитах. А як наслідок, не всі господарюючі суб’єкти матимуть можливість брати дорогі позики (тим самим відбудеться певне згасання надмірної ділової активності, запобігання чи угамування кризи перевиробництва й “перегріву” економіки із їхніми згубними наслідками), а населенню вигідніше буде перетворювати свої запаси готівки у банківські вклади, що вреґулює розкручування інфляційних процесів.

Тепер припустимо, що економіка увійшла в фазу рецесії і безробіття зросло, або ж розгортається дефляція. Тоді центральний банк проводитиме політику експансії (політику “дешевих грошей”), суть якої полягає у збільшенні пропозиції грошей для активізації господарської діяльності, покращення макроекономічної динаміки, стимулювання сукупного попиту й залучення незайнятих ресурсів шляхом зниження облікової ставки, тим самим, збільшуючи доступ до дешевих кредитів.

б) реґулювання норми обов’язкового резервування. Як було сказано, центральний банк з метою недопущення кризи ліквідності комерційних банків й уникнення різного роду непередбачуваних й ризикових ситуацій останніх, в обов’язковому порядку вимагає в комерційних банків зберігати певну частину депозитів у вигляді готівки на рахунку центрального банку. Частка банківських вкладів, які перебувають у вигляді обов’язкових резервів і є нормою обов’язкового резервування, зміна якої двома шляхами здійснює вплив на здатність банківської системи створювати гроші:

по-перше, зміна кредитної можливості комерційних банків;

по-друге, зміна розміру грошового мультиплікатора і, відповідно, ефекту примноження грошової маси, адже виходячи із формули (23) між коефіцієнтом мультиплікації і нормою обов’язкового резервування існує обернений зв'язок.

Отож, при проведенні рестрикційної політики норма обов’язкового резервування буде зростати, а при здійснення експансійних заходів – знижуватись, тим самим реґулюючи пропозицію грошей у відповідності до потрібних обсягів, яких вимагає та чи інша ситуація в економіці (рецесія, депресія, “перегрів”, грошовий “голод” (гостра нестача готівки в економіці), інфляція, дефляція тощо).

Варто підкреслити, що на відміну від попереднього інструменту зміна норми обов’язкового резервування застосовується доволі рідко, причиною якого є високий рівень резонансності, оскільки усі комерційні банки змушені привести до відповідності пропорцію “усі депозити – усі резерви”, а це зачіпає перегляд умов між усіма боржниками й кредиторами в країні.

в) здійснення операцій на відкритому ринку ґрунтуються на тому, що держава купуючи чи продаючи власні цінні папери на відкритому ринку, збільшує або зменшує напругу грошово-кредитних потоків, які, у свою чергу, обслуговують зустрічний рух товарів і послуг.

Важливою особливістю даного інструменту є швидка реакція на короткотермінові тенденції ринку, що дозволяє стабілізувати стан грошового ринку й економіки в цілому. При порівняно невеликих масштабах операції на відкритому ринку спричиняють в основному якісний (оздоровлення економіки, пожвавлення ділової активності), а не кількісний вплив на ліквідність банківської системи й стан грошового обігу, а в міру розширення обсягу даних операцій з’являється можливість ефективно впливати на кількісні параметри грошового ринку (співвідношення попиту і пропозиції грошей, готівки і безготівкових грошей тощо). Здійснення операцій на відкритому ринку дозволяє також здійснювати беземісійне фінансування бюджетного дефіциту, а звідси – управління на цій основі державним боргом, надання суб’єктам ринкової економіки високонадійних і високоліквідних інструментів для тимчасового розміщення власних фінансових ресурсів.

Слід відмітити, що при здійсненні рестрикційних заходів (в період інфляційних процесів, надмірної готівкової маси в обігу) здійснюється продаж державних боргових цінних паперів населенню й господарюючим суб’єктам, а під час здійснення експансійної політики (у випадку грошового “голоду”, активізації післястаґнаційного періоду) – викуп раніше проданих боргових зобов’язань.

Монетарна політика має досить складний механізм впливу на національну економіку, який часто називають передавальним механізмом монетарної політики. Основний потік макроекономіки виділяє такі основні ланки передавального механізму монетарної політики:

1.Зміна величини пропозиції грошей внаслідок проведення центральним банком відповідної монетарної політики (грошова рестрикція чи експансія).

2. Зміна відсоткових ставок, яка відбувається через зміну портфеля активів економічних суб’єктів. Якщо, наприклад, внаслідок експансійної монетарної політики на руках в економічних аґентів виявилося більше грошей, ніж їм потрібно, то вони купують інші види активів, зокрема облігації. Це спричинює підвищення цін на цінні папери, а відтак і зниження відсоткових ставок. Під час рестрикційних заходів гроші вигідніше вкладати в банк, а ніж в активи, оскільки відбувається зростання відсоткових ставок.

3. Зміна: а) сукупних видатків, передусім, інвестиційних, у відповідь на зміну відсоткових ставок. Під час проведення політики “дорогих грошей” обсяг інвестицій скорочується, а в період заходів політики “дешевих грошей” – навпаки;

б) сукупних видатків внаслідок зміни валютного курсу під впливом зміни відсоткових ставок. Так, монетарна політика змінюючи пропозицію грошей і відсоткові ставки, впливає на обмінний курс, а відтак і на макроекономічні змінні. Наприклад, збільшення пропозиції грошей і відповідне зниження відсоткових ставок зменшить попит на національну валюту з боку нерезидентів. В результаті національна валюта буде девальвувати, що сприятиме зростанню експорту й скороченню імпорту, а профіцит платіжного балансу стимулюватиме нарощуванню національного виробництва. Відповідно, рестрикція призведе до ревальвації національної валюти, яка зумовить скорочення експорту й зростання імпорту, а дефіцит платіжного балансу негативно вплине на макроекономічну динаміку, посилюючи зростання державного боргу і бюджетного дефіциту;

в) сукупних видатків внаслідок ефекту багатства (який пов’язаний із впливом відсоткової ставки на ціну таких фінансових активів як акції і облігації), зумовленого зміною відсоткових ставок. Зниження відсоткової ставки підвищує курси цінних паперів, що з одного боку, збільшує величину майна, нагромадженого у фінансових активах, і автономне споживання, а з іншого – зростання курсів цінних паперів полегшує фінансування інвестицій, оскільки показник Тобіна збільшується. Даний показник характеризує відношення ринкової вартості функціонуючого капіталу до його відновної вартості, якщо він зростає понад одиницю, то це відображає збільшення стимулів до розширення інвестиційних видатків. Тобто, у випадку його зростання – збільшується обсяг національного виробництва.

4. Зміна основних макроекономічних змінних – реального ВВП, рівня зайнятості та рівня цін внаслідок зміни сукупних видатків. Варто зазначити, що експансійна політика окрім позитивних аспектів розширення інвестицій, зниження безробіття, нарощування виробництва й збільшення сукупного попиту може зумовити кризу перевиробництва із затяжною дефляцією, розкручування інфляційних процесів, цим самим даючи сиґнали для проведення рестрикційних заходів, надмірне застосування яких крім оздоровлення економіки зумовлює згортання виробництва, зростання безробіття, хронічного бюджетного дефіциту, державного боргу тощо.

Як свідчить економічна історія багатьох країн, ефективність монетарної політики значною мірою залежить від рівня незалежності центрального банку від виконавчої влади, а також ступеня довіри економічних суб’єктів до політики центрального банку. Крім цього, існує ряд неґативних наслідків понад міру енерґійної рестрикційної та експансійної політики без врахування інших особливостей економіки (економічний цикл, фіскальна, соціальна, цінова і міжнародна політика), а саме: рецесія, депресія, “перегрів” економіки, грошовий “голод”, інфляція, дефляція, девальвація, ревальвація, зниження швидкості обігу грошей, значний приплив капіталу в країну чи його відплив з країни тощо.

Саме тому, при проведенні монетарної політики, слід вельми делікатно застосовувати інструменти прямого й опосередкованого методів враховуючи економічний цикл та заходи фіскальної, соціальної, цінової та міжнародної політики, оскільки необережні кроки можуть мати доволі руйнівні наслідки для економіки на тривалий період.

Незважаючи на значні ускладнення і проблеми, монетарна політика внаслідок своєї гнучкості стала основним знаряддям стабілізаційної політики у країнах із розвинутою ринковою економікою, а в перехідних економіках ефективне управління грошовою масою набуває особливого значення.

Поиск по сайту: