АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Методологія макроекономіки. Макроекономічне моделювання.Макроекономічна політика та її суб’єкти

Читайте также:
  1. III. Соціальна політика, її сутність і функції.
  2. Антимонопольна політика
  3. Бюджетно-податкова політика забезпечує найважливіші економічні функції держави, які формують її дієздатність в економічній політиці:
  4. Воєнно-економічна політика України в умовах формування ринкових відносин та конверсії ОПК.
  5. Державна кадрова політика.
  6. Державна політика в освіті та культурі Незалежної України
  7. Державна регіональна політика.
  8. Дискреційна і недискреційна фіскальна політика: суть та особливості
  9. Економічна політика і макроекономічна рівновага. Основні макроекономічні цілі
  10. Економічні інтереси:сутність,суб’єкти,класифікація.
  11. З урахуванням цього грошово-кредитна політика повинна ґрунтуватись на таких принципах:
  12. Завойовницька політика Мюрада ІІ (1421 – 1444) та Мехмеда ІІ (1451 – 1481). завоювання Константинополя

Методологія – це система наукових знань про шляхи та методи, засоби, інструменти пізнання істини.

Методологія макроекономіки ґрунтується на системі найбільш загальних принципів, методів та способів пізнання економічних систем.

У найзагальнішому плані методологія макроекономіки грунтується на двох основних складових:

- загальнонаукових методах пізнання, які включають діалектику та логіку;

- специфічних методах, що включають агрегування, принцип рівно важності, економіко-математичне моделювання, прогнозування тощо.

Діалектичний метод має складну структуру: єдність конкретного й абстрактного,аналізу та синтезу, індукції й дедукції, логічного й історичного, кількісного і якісного аналізу.

Пізнання економічної системи починається з дослідження конкретних об’єктів, явищ і процесів в конкретний історичний період. Але конкретні об’єкти, зокрема макроекономічна система, досить складні, пізнати їх в усій складності в принципі не можливо, тим більше, що вони перебувають в постійному русі, постійно змінюються. Для того, щоб все-таки зробити спробу пізнати цю мінливу цілісність, треба абстрагуватись (відволіктись) від багатьох чинників.

Результатом такого виокремлення є наукові поняття, категорії (наприклад, система, ринок, інвестиція, дохід тощо) як сходинки та інструменти пізнання. Тому виклад пізнаного явища чи процесу завжди починається з абстрактного і рухається у напрямку конкретизації.

Отже, процес пізнання як процес дослідження об’єкта – це рух від конкретного до абстрактного, а процес наукового викладу пізнаного об’єкта – це рух від абстрактного до конкретного. Конкретне – найбагатше за своїм змістом, абстрактне – найбідніше. Але пізнати складний об’єкт неможливо без цього спрощення (абстрагування). Тому метод пізнання і називають „єдність конкретного і абстрактного”.

Аналіз – це метод дослідження, при якому об’єкт дослідження розкладається на складові частини, кожна з яких вивчається окремо.

Синтез – це метод дослідження, який базується на поєднанні різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв’язків між ними.

Індукція – рух пізнання від вивчення одиничних конкретних фактів (явищ) до виявлення всезагальних принципів, що їх об’єднують.

Дедукція – рух процесу пізнання від всезагального до конкретного, одиничного.

Метод наукової абстракції – це метод поглибленого пізнання реальних економічних процесів шляхом виділення основних, найсуттєвіших сторін певного явища і очищення його від усього неістотного, випадкового.

Економіко-математичне моделювання – це метод дослідження за допомогою математики і економетрики.

Важливим напрямом наукового абстрагування є моделювання.

Макроекономічне моделювання це метод дослідження, при якому у спрощеному вигляді при багатьох допущеннях встановлюють основні залежності між економічними показниками.

Макроекономічне моделювання використовується для створення макроекономічних моделей за допомогою загальних і специфічних методів дослідження.

Макроекономічна модель – це спрощене відображення зазвичай (за допомогою математичних рівнянь) економічної дійсності, абстрактне узагальнення реальної картини життя (відповідних фактичних даних), що дозволяє виявити і дослідити основні закономірності і риси об’єкту пізнання.

Створити модель означає не що інше як знайти функцію, яка повязує ендогенні (внутрішні)та екзогенні (зовнішні) макроекономічні параметри.

Ендогенні параметри – це змінні, які модель намагається пояснити. Вони формуються всередині системи. Наприклад, величина заробітної плати, національного доходу, процентної ставки, рівня цін, інфляції тощо.

Екзогенні параметри – це змінні, які модель бере як дані. Це, як правило, вихідна інформація, яка вводиться у модель ззовні. До них відносяться технологічний рівень виробництва, поведінка субєктів на різних ринках, рівень оподаткування, обсяг пропозиції грошей, обсяг державних закупівель тощо.

Метою моделі є з’ясувати, як екзогенні змінні впливають на ендогенні.

Макроекономічна політика – це політика уряду, що спрямована на регулювання економіки як єдиного цілого, з метою забезпечення її стабільності та динамічного розвитку.

Мета макроекономічної політики – забезпечення повної зайнятості, стабільності цін і ефективного економічного зростання.

Основними формами макроекономічної політики є фіскальна, монетарна, політика доходів, зовнішньоекономічна та ін.

Фіскальна, або бюджетно-податкова, політика – це політика, яка спрямована на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного обсягу виробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування або одночасне поєднання обох цих заходів. Податки й державні видатки – це основні знаряддя фіскальної політики.

Монетарна політика, або кредитно-грошова, політика – це політика, яка спрямована на регулювання грошей у національної економіці для досягнення макроекономічної стабільності.

Політика доходів – це політика, яка застосовується для боротьби з інфляцією. Цю політику інакше називають контролем за цінами і заробітною платою.

Зовнішньоекономічна політика покликана впливати на обсяги зовнішньоекономічної діяльності.

Макроекономічну політику здійснює держава та інші суб’єкти економічної діяльності.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)