Економічний протекціонізм і вільна торгівля. Причини «вибіркової» протекціоністської політики і загальні тенденції до лібералізації міжнародної торгівлі

Зовнішньоекономічна політика, що проводиться урядом країни, – це державна політика в галузі експорту та імпорту, мита, тарифів, обмежень, залучення іноземного капіталу і вивозу капіталу, здійснення спільних економічних проектів.

До основних елементів зовнішньоекономічної політики належать:

- торговельна політика;

- валютна політика;

- політика іноземного інвестування.

Зовнішньоторговельна політика – це система економічних, організаційних, політичних заходів щодо розвитку зовнішньоторговельних відносин даної країни або групи країн; включає визначення обсягів географічної і товарної структури експорту та імпорту.

Розрізняють дві базові моделі зовнішньоторговельної політики: протекціонізм і фритредерство, або модель вільної торгівлі.

Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземних конкурентів шляхом використання спеціальних заходів (різних видів мит або адміністративного регулювання) щодо зниження конкурентоспроможності іноземних товарів.

Протекціонізм має бути тимчасовим, оскільки, захищаючи національну економіку, він сприяє виникненню в ній „застійних” явищ, зниженню конкурентоспроможності національних товарів, посиленню корупції і монополістичних тенденцій на внутрішньому ринку, позбавляє переваг міжнародного поділу праці та вигод від передових науково-технічних досягнень інших країн.

Вільна торгівля (торговий лібералізм) – це політика без обмежень, без державного втручання. Регулювання експорту та імпорту товарів і послуг здійснює не держава, а ринок.

Вільна торгівля сприяє подоланню корупції і розвитку конкуренції на внутрішніх ринках, змушує підприємців вводити інновації, збільшувати кількість випуску продукції, підвищувати якість товарів і зменшувати середні витрати, що сприяє економічному зростанню. Отже, вільна торгівля підвищує життєвий рівень населення країни.

Протекціонізм і вільна торгівля в чистому вигляді не існують. Як правило, в зовнішньоторговельній політиці будь-якої країни тенденції лібералізації та протекціонізму виявляються одночасно. Але на кожному конкретно-історичному етапі розвитку одна з них переважає. Співвідношення між протекціонізмом і вільною торгівлею залежить від економічного розвитку країни.

Регулювання зовнішньоторговельних відносин здійснюється за допомогою різних засобів (інструментів). Загалом інструменти державної політики ділять на тарифні та нетарифні. Тарифні заходи безпосередньо пов’язані з митними зборами.

Мито – це збір коштів, що виконує функцію податку, який стягується при пересіченні товаром митниці і при цьому підвищує ціну імпортованих (чи експортованих) товарів, впливаючи цим на обсяг і структуру зовнішньоторговельного обороту.

Розрізняють імпортне і експортне мито. Ними обкладаються окремі товари за їх перевезення через кордон країни. Залежно від цільової спрямованості застосовується фіскальне і протекціоністське імпортне мито.

Фіскальне мито застосовується стосовно товарів, які не виробляються в країні (банани, цитрусові тощо). Ставки фіскального мита невисокі й застосовуються з метою надходжень до державного бюджету.

Протекціоністське мито застосовується з метою захисту вітчизняних товаровиробників від іноземної конкуренції.

Немитні засоби (інструменти) – це адміністративні та економічні методи прямого і непрямого впливу на зовнішню торгівлю.

До них відносяться адміністративні та економічні методи прямого і непрямого впливу на зовнішню торгівлю. Це, зокрема:

- квотування. Квоти – це кількісні обмеження у вартісному або фізичному виразі, які вводяться на імпорт і експорт окремих товарів на визначений термін. Кількісне регулювання здійснюється через індивідуальні ліцензії.

- введення державної монополії на торгівлю певними видами товарів;

- підвищення вимог до якості товарів та їх екологічних параметрів

- ембарго – заборона державою ввозу до країни або вивозу з країни окремих видів продукції тощо.

Крім названих видів нетарифних перешкод використовують фінансові та валютні засоби обмеження імпорту.

До фінансових засобів відносять прикордонний податок і різного роду збори, пов’язані з оформленням документів на митниці, з митним оглядом товару, перевіркою його якості, портові, статистичні, фітосанітарні та інші подібні збори.

Валютні обмеження – це регламентація операцій резидентів і нерезидентів із валютою та іншими валютними цінностями.

Митні засоби підвищують вартість товару, тому що експортер (імпортер) змушений компенсувати свої витрати на сплату мита за рахунок збільшення ціни на товар. Високі імпортні мита роблять іноземні товари неконкурентоспроможними на внутрішньому ринку і використовуються для захисту національних виробників аналогічних товарів.

Використана і рекомендована література

1. Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка: Навчальний посібник: У 2 кн. – Кн. 1: Вступ до аналітичної економії. Макроекономіка / За ред. С. Панчишина і П. Островерха. – 4-те від., випр. і доп. – К.: Знання, 2006. – 723 с.

2. Базилевич В. Д., Базилевич К. С., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с.

3. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 442 с.

Тема 12. МАКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА У ВІДКРИТІЙ ЕКОНОМІЦІ (4 год.)

Поиск по сайту: