Взаємозв’язок рахунків платіжного балансу

Офіційним документом, в якому відбиваються усі результати зовнішньоекономічних зв’язків країни, є її платіжний баланс (ПБ). Поняття „платіжний баланс” в перше було запроваджено у 1767 р. Джоном Стюартом (James Stewart, 1712 – 1780) – шотландським економістом, одним з найостанніших представників пізнього меркантилізму.

Платіжний баланс – це система операцій взаємопов’язаних показників, які характеризують співвідношення чи рівновагу в протилежних потоках валютних платежів між країнами в процесі їх зовнішньоекономічної діяльності. Це систематизований запис підсумків всіх сум валютних надходжень, одержаних даною країною з-за кордону, і сум здійснених нею зарубіжних платежів за певний період часу (зазвичай, за рік).

Стан платіжного балансу країни визначається її економічним потенціалом, особливостями структури економіки, участю економічних агентів країни в міжнародній кооперації, зв’язками зі світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання економіки і зовнішньоекономічних відносин. Оскільки платіжний баланс відображає економічне становище країни, масштаби і темпи господарської діяльності, а також основні пропорції розвитку міжнародних стосунків, тому він широко використовується в інтересах прогнозування і макроекономічного регулювання.

За формою складання платіжний баланс визначається як статистичний платіжний звіт за певний період часу, поданий у формі бухгалтерських рахунків, про торгові та фінансові угоди між резидентами і нерезидентами держави. Складається платіжний баланс в національній валюті або в іноземній. Він містить стандартні компоненти, які передбачає методика його обчислення, рекомендована МВФ.

Базуючись на принципах бухгалтерського обліку, платіжний баланс складається з двох протилежних операцій – кредиту і дебету. Це означає, що кожна операція має дві записи. Одна з них реєструється як кредит, а друга – як дебет. Це правило свідчить про те, що більшість економічних оперцій за суттю є обміном економічними цінностями. У разі безоплатного надання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів) для висвітлення цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття „Трансферти”.

Кредит – це відтік вартості, за який згодом її резиденти одержують платежі в іноземній валюті.

Дебет – це приплив вартості у дану країну, за який її резиденти повинні згодом платити, тобто витрачати іноземну валюту.

Загальна сума кредитних проводок повинна співпадатиз загальною сумою дебетових, а загальне сальдо повинно дорівнювати нулю.

Наприклад, якщо українське підприємство експортувало за кордон товари вартістю 150 млн. євро, ця операція буде відображена так:

Товари (млн. євро) кредит – (+150);

Іноземна валюта (млн. євро) дебет – (– 150);

Баланс сальдо (0).

Сальдо платіжного балансу – це різниця між надходженнями і витратами країни (кредитом та дебетом), де експорт зараховується із знаком „+” (кредит), імпорт і з знаком „–” (дебет).

Сальдо платіжного балансу може бути активним та дефіцитним (пасивним).

Активне сальдо платіжного балансу – (якщо у підсумку виходить додатна величина) – означає, що виробниче і невиробниче споживання країни, яке задовольняється, у тому числі і за рахунок імпорту, менше за вироблений національний продукт. Звідси перевищення валютних надходжень від експорту над витратами валюти від імпорту.

Дефіцитне сальдо платіжного балансу – (якщо у підсумку від’ємне підсумкове сальдо) – означає, що країна споживає більше, ніж виробляє. Вона немає що продати на суму, еквівалентну її закупівлям за кордоном.

Кожна країна прагне до нульового сальдо платіжного балансу (ПБ). Але на практиці баланс ніколи не досягається. Розбіжності, що можуть мати місце між сумами кредитових та дебетових проводок називаються „чисті помилки та упущення” і відображаються у відповідній балансуючій статті.

Якщо , то валютні резерви Національного банку зростають.

Через платіжний баланс проходять реальні і фінансові потоки. Він відображає лише платежі, що фактично відбулися за операції між суб’єктами (громадянами, підприємствами, державними органами) країни й іноземними суб’єктами. Вартість операцій, здійснених у кредит, тобто реально неоплачених у даному періоді, платіжний баланс не фіксує. Обліковувати зобов’язання сторін по кредитах – завдання розрахункового балансу.

Реальними потоками називають рух товарів, послуг, матеріальних або інших нефінансових активів. Реальні потоки у грошовому виразі відображають на поточному рахунку.

Фінансовими потоками називають рух вимог та зобов’язань, що виникають у зв’язку з рухом реальних потоків (цінностей) і відображаються на рахунку капіталу та фінансів.

Стандартний платіжний баланс складається з двох ключових рахунків – рахунку поточних операцій і рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій ( табл. 12.1).

Таблиця 12.1. Стандартна класифікація платіжного балансу

1) Рахунок поточних операцій включає всі операції з реальними цінностями, які відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов’язані з безоплатним наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання. У структурі поточного рахунку виділяються чотири основні компоненти: товари, послуги, факторні доходи та поточні трансферти.

Головним джерелом даних із зовнішньої торгівлі товарами є інформація Держкомстату, яка базується на даних вантажних митних декларацій та звітах підприємств про товари, які не проходять митне декларування (риба, виловлена в нейтральних водах і продана за кордоном, товари, придбані в портах перевізниками тощо). Для цілей складання платіжного балансу ці дані коригуються за ступенем охоплення (неформальна торгівля) та класифікацією (перерахунок імпорту з цін CIF на ціни FOB, ремонт товарів).

Ціна ФОБ, франко-борт ( англ. FOB – скорочення відfree on board – вільно на борту) – це ціна, яка, згідно комерційних умов в міжнародній торгівлі, враховує зобов’язання й відповідальність продавця за доставку і завантаження товару на борт судна. В ціну продажу включають вартість самого товару, транспортні витрати на доставку та завантаження його на борт судна. Ціна СІФ ( англ. CIF; cost – вартість, insurance– страхування, freight – фрахт)– це ціна, яка, згідно комерційних умов в міжнародній торгівлі, включає ціну самого товару, витрати на його транспортування до порту призначення і кошти на страхування. Продавець зобов’язаний організувати транспорт, оплатити витрати на завантаження товару на борт судна і фрахт до порту призначення; сплатити збори, податки й мита, пов’язані з вивезенням товару; застрахувати товар; вручити покупцеві необхідні товаросупровідні документи, в т. ч. і страховий поліс.

Експорт та імпорт товарів відображено в момент переходу права власності від нерезидентів до резидентів (або навпаки) за ринковими цінами.

Послуги. Стаття „Послуги” складається з трьох основних компонентів: транспорт, подорожі та інші послуги.

Транспортні послуги включають перевезення пасажирів і вантажів, а також інші послуги, що виконуються морським, повітряним та іншими видами транспорту. Джерелом даних є дані банківської звітності і дані квартальної статистичної звітності Держкомстату про експорт-імпорт послуг. Для оцінки вартості послуг фрахту використовуються дані щодо коригування вартості імпорту послуг до цін ФОБ.

Стаття „Подорожі” охоплює товари та послуги, що були придбані приїжджими, якщо тривалість їхнього перебування в країні не перевищує одного року. Джерелами інформації для складання статті „Подорожі” є дані щоквартальної статистичної звітності Держкомстату, що надаються туристичними фірмами і готелями, та банківської звітності щодо розрахунків за дорожніми чеками, картками міжнародних платіжних систем, витрат на відрядження, купівлі-продажу готівкової іноземної валюти фізичними особами тощо. Крім того, Національний банк здійснює оцінку надходжень та витрат від туризму на підставі інформації про чисельність фізичних осіб, що перетинають митний кордон України, та суму коштів у іноземній валюті, яку дозволено вивозити без митного оформлення.

Інші послуги охоплюють послуги зв’язку, будівельні, страхові, фінансові, комп’ютерні та інформаційні послуги, роялті та ліцензійні послуги, послуги реклами та маркетингу, наукові та конструкторські розробки, інші ділові послуги, а також урядові послуги, що не включені до інших категорій.

Доходи. Стаття „Доходи” складається з оплати праці та доходів від інвестицій.

Оплата праці включає заробітну плату й інші доходи, отримані резидентами країни за роботу, виконану за межами її економічної території (мешканці прикордонних районів, сезонні робітники, персонал міжнародних організацій тощо).

Доходи від інвестицій охоплюють надходження та сплату доходів від прямих, портфельних та інших інвестицій, а також надходження від резервних активів. Для їх відображення використовується метод нарахувань.

Поточні трансферти. Трансферти характеризують таку передачу матеріальних та фінансових цінностей резидентам від нерезидентів і навпаки, яка не передбачає компенсації у вигляді певного вартісного еквівалента. Поточні трансферти збільшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни-реципієнта і зменшують дохід та потенційні можливості країни-донора. Цю статтю складають за даними банківської звітності в частині приватних переказів, благодійної допомоги в грошовій формі, грошових внесків органів державного управління, а також за інформацією Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції про одержану технічну допомогу і Держмитслужби – про обсяги гуманітарної допомоги у формі товарно-матеріальних цінностей.

2) Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій відображає потоки капіталу і фінансів. Це рух коштів, будь-яких зобов’язань і вимог, що виникають між резидентами різних країн при взаємних розрахунках за товари і послуги, позиках грошей або товарів, погашені боргів, інвестиціях у нерухоме майно, цінні папери та інші активи за кордоном. Якщо чистий експорт капіталу , то країна має чистий відтік капіталів, а при – чистий приплив капіталів.

Цей рахунок складається з двох самостійних рахунків – рахунку операцій з капіталом та фінансового рахунку.

Рахунок операцій з капіталом враховує перекази капіталу і придбання (або продаж) капітальних трансфертів (трансферти на інвестиційні цілі, прощення боргу, перекази мігрантів тощо), а також придбання або реалізацію нефінансових активів (авторські права, патенти, ліцензії, торгові марки, права на видобуток корисних копалин та інші). Перекази капіталу, на відміну від поточних переказів, змінюють (збільшують або зменшують) обсяг капіталу країн. Обсяги операцій, що відображаються за цим рахунком в Україні, як і в більшості країн світу, є незначними. Інформаційним джерелом для розрахунку статті є дані банківських звітних форм, що використовуються для складання платіжного балансу.

Фінансовий рахунок відображає всі операції, в результаті яких відбувається перехід прав власності на зовнішні фінансові активи та вимоги країни, або, іншими словами, виникнення та погашення фінансових зобов’язань між резидентами та нерезидентами.

Фінансовий рахунок поділяється на дві класифікаційні групи, що охоплюють операції з фінансовими активами (активи) та операції з фінансовими зобов’язаннями (пасиви). Обидві групи, у свою чергу, поділяються на три функціональні категорії: прямі, портфельні та інші інвестиції. До складу активів відноситься також така категорія, як резервні активи.

Прямі інвестиції – це інвестиції безпосередньо у виробництво з метою виготовлення товарів та їх збуту й отримання прибутку. Прямі інвестиції забезпечують володіння контрольним пакетом акцій, а отже контроль за підприємством.

Прямі інвестиції класифікують на основі їх напрямків на інвестиції резидентів за кордон та інвестиції нерезидентів у внутрішню економіку). Прямі інвестиції також поділяються на акціонерний капітал, реінвестовані доходи та інший капітал (кредити підприємствам прямого інвестування).

Прямі інвестиції є категорією міжнародної діяльності, яка відображає прагнення інституційної одиниці – резидента однієї країни – справляти стійкий вплив на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни. Вкладення коштів, майна, цінних паперів тощо класифікуються як прямі інвестиції, якщо вони забезпечують 10% і більше участі у статутному капіталі підприємства та (або) істотну участь в управлінні його діяльністю. Відповідно розрізняють основні види здійснення прямих інвестицій: у вигляді внесків іноземної валюти, з урахуванням надходжень від приватизації; будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій та інших цінних паперів, грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов’язань і будь-яких прав інтелектуальної власності.

Джерелом інформації для обліку прямих інвестицій є щоквартальні обстеження Держкомстату України, а також банківська звітність про рух коштів на кореспондентських рахунках та форма № 4-ПБ „Звіт про міждержавний рух капіталів у формі прямих інвестицій та фінансового лізингу”.

Починаючи з 2003 р. інформація про кредити підприємств прямого інвестування виділена окремим рядком та перенесена з категорії „Інші інвестиції” у категорію „Прямі інвестиції”.

Портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в цінні папери, які не дають інвестору права реального контролю за об’єктом інвестування.

До портфельних інвестицій відносять цінні папери, що дають право на участь у капіталі, та боргові цінні папери, до складу яких входять облігації та інші довгострокові боргові цінні папери, інструменти грошового ринку та похідні фінансові інструменти.

Отже, у складі портфельних інвестицій є такі основні види інструментів:

- акції та інші форми участі в капіталі;

- облігації та інші боргові цінні папери;

- інструменти грошового ринку;

- похідні фінансові інструменти

Для кожного виду фінансового інструменту здійснюється розподіл операцій за внутрішніми секторами економіки. Для розрахунку статті „Портфельні інвестиції” використовується інформація Міністерства фінансів України щодо комерційних боргів, дані форм банківської звітності: місячної – про рух коштів на кореспондентських рахунках та квартальної – про міждержавний рух капіталів у формі портфельних інвестицій.

Інформація Міністерства фінансів України щодо зобов’язань за борговими цінними паперами коригується на обсяги купівлі їх резидентами України на зовнішніх ринках. Дані про обсяги операцій за цінними паперами, що дають право на участь у капіталі, враховуються за ринковими цінами.

Інші інвестиції – це усі операції з активами і пасивами, які не потрапили ні до прямих, ні до портфельних інвестицій, ні до резервів. До категорії інші інвестиції входять комерційні та банківські кредити, позики включаючи кредити та позики МВФ і міжнародних фінансових організацій, угоди про фінансовий лізинг, готівкова валюта і депозити, а також інші короткострокові активи/пасиви.

Зазначені категорії інвестицій класифікуються: за видами фінансових інструментів, терміном погашення та за секторами економіки.

Моніторинг інших інвестицій здійснюється з використанням інформації Міністерства фінансів України про всі компоненти державного зовнішньоекономічного боргу; звітності банків про залучення та обслуговування негарантованих кредитів, отриманих від нерезидентів; даних системи ITRS; даних обстежень Держкомстату України щодо дебіторської та кредиторської заборгованості субєктів підприємницької діяльності.

Резервні активи – найважливіша складова частина фінансового рахунку – це суворо визначені зовнішні активи країни, що перебувають у власності або під контролем органів грошово-кредитного регулювання та в будь-який час можуть бути використані для прямого фінансування дефіциту платіжного балансу або для здійснення інтервенцій на валютному ринку з метою підтримки курсу національної валюти. До резервних активів відносять такі статті: монетарне золото (золотий запас країни), спеціальні права запозичення (СДР), високоліквідну іноземну валюту у вигляді готівкових коштів, депозитів, цінних паперів, та ін.

За всіма статтями фінансового рахунку збільшення фінансових активів країни та зменшення зобов’язань відображаються як від’ємні значення, а зменшення активів та збільшення зобов’язань – як додатні.

Вартісна оцінка операцій фінансового рахунку здійснюється за ринковими цінами.

До фінансового рахунку не включаються зміни, прямо не пов’язані зі здійсненням операцій. До них відносяться: зміни в оцінках активів/пасивів або перегляд їх класифікації; зміни, які виникли в результаті перегляду територіальних або інших принципів класифікації існуючих активів (наприклад, перехід портфельних інвестицій в категорію прямих інвестицій або навпаки, переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові); зміни, які відбуваються внаслідок коливання цін та валютних курсів, а також інші зміни.

Зміна офіційних резервів – це операції, які пов’язані з придбанням та продажем Центральним банком іноземної валюти. Операції з офіційними резервами використовуються для коректування сальдо платіжного балансу. У результаті сальдо поточного рахунка, фінансового рахунка і зміни величини резервів повинні скласти нуль.

Скорочення офіційних резервів показує масштаби дефіциту платіжного балансу.

Зростання офіційних резервів показує величину активного сальдо платіжного балансу.

Платіжний баланс має велике значення для характеристики зовнішньоекономічних відносин. Він найповніше, як кількісно, так і якісно, виражає масштаби, структуру та характер зовнішньоекономічних операцій країн, їх участі у світовому господарстві. Його аналіз дає змогу судити про стан справ країни з відкритою економікою, тобто про те, наскільки ефективно країна може управляти своєю зовнішньоекономічною діяльністю.

Рахунки платіжного балансу взаємопов’язані, вони є відображенням один одного. Рахунок капіталу у випадку дефіциту балансу поточних операцій є джерелом фінансування цього дефіциту.

Оскільки кошти можна одержати або через продаж активів, або за рахунок позики, тобто в борг, то активний баланс руху капіталів якраз і засвідчує, що це відбулося.

Дефіцит поточного рахунку країни значною мірою фінансується чистим припливом капіталу на її рахунок капіталів. Надлишок поточного рахунку країни супроводжується чистим відпливом капіталу з її рахунку капіталу. Додаткові доходи, що виникають із надлишку поточного рахунку, використовуватимуться для купівлі нерухомого майна за кордоном або надання позик іншим країнам.

Поиск по сайту: