Функції політичної культури

Політична культура формується, існує і змінюється разом із самим суспільством. Вона відображає якісний стан політичної системи. Тому виконувані нею функції багато в чому – і за назвами, і за механізмом дії – відповідають основним функціям системи в цілому. Але не завжди може існувати баланс між політичною культурою та іншими компонентами політичної системи. Скажімо, інституціональні суб’єкти політики (органи державної влади та управління, політичні партії, правляча коаліція та опозиція), опинившись в полоні внутрішніх протиріч і конфліктів, втрачають здатність ефективно виконувати організаційну і об’єднавчу функції політичної системи. Зате політична культура більшості громадян, якщо вона сформована на ідеях соціального миру, політичної терпимості, пріоритетності національних інтересів над вузькопартійними, може стати в період кризи влади чинником стабільності суспільних відносин, локалізувати конфліктні ситуації і не допустити втягнення в боротьбу “верхів” широких верств населення.

Наведений приклад вказує на те, що політична культура може різною мірою збігатися або не збігатися з деякими сутнісними характеристиками політичної системи, що виявляється в існуванні політичних субкультур. Іншими словами, в політичній культурі завжди присутні функціональні й дисфункціональні елементи стосовно конкретної політичної системи.

У функціях політичної культури більш вираженим є суб’єктивне, антропологічне начало. Адже політична свідомість існує як частина загальної людської свідомості, а політична поведінка виявляється в широкому контексті людської поведінки як такої. У зв’язку з цим можна казати, що вияви політичної культури більш відчутні і конкретніші, порівняно з функціями політичної системи в цілому.

До найважливіших функцій політичної культури належать:

– пізнавальна: передбачає необхідність для людини засвоїти певний обсяг політичних знань та їх оновлення, а також бути оперативно поінформованою щодо політичних подій;

– аксіологічна: політичні цінності служать певними орієнтирами для політичної свідомості, створюють конкурентне середовище в політиці; на їх основі відбувається ідеологічна диференціація суспільства, вибудовуються тактичні й перспективні програми суспільних змін і перетворень;

– соціалізаторська: на основі політичних знань, інформації та системи політичних цінностей формуються уміння орієнтуватися в політичному житті, з’являються стимули до політичної участі та прагнення активно добиватися реалізації своїх інтересів. Носій стійкої політичної культури легше адаптується до політичних ситуацій, більш раціонально ідентифікує себе з певними соціальними групами і політичними силами;

– виховна: політична культура виховує повагу до минулого і сучасного політичного досвіду країни, здатність до об’єктивно-критичного сприйняття політичних фактів, уміння толерантно, неупереджено оцінювати дії політичних опонентів та дотримуватися норм цивілізованої політичної поведінки. Висококультурна в політичному відношенні людина – це не просто сторонній спостерігач або критик, а самодостатня, творча особистість;

– інтеграційна: від змісту (системи цінностей), ступеня сформованості та поширеності політичної культури залежить сукупний творчий потенціал суспільства. Поведінка політичних суб’єктів як виразників певної політичної культури може сприяти або шкодити національній єдності. Менш фрагментарна політична культура виконує роль комунікативного засобу на різних рівнях політичної системи, забезпечує ідейно-політичні і правові зв’язки між громадянами і владою та між суспільними групами і спільнотами. Усталені, зрозумілі, юридично бездоганні дії влади закріплюють у суспільній свідомості думку про суспільно корисне призначення політики. Інтеграційна функція політичної культури виявляється також через її здатність забезпечувати неперервність історичної пам’яті багатьох поколінь та примножувати політичний досвід народу;

– нормативно-регулююча: інтегрована політична культура суспільства сприяє стабільному функціонуванню політичної системи. При цьому важливо, щоб такий тип політичної культури формувався на основі добровільного вибору та усвідомлених переконань громадян держави, а не обслуговував інтереси авторитарно-тоталітарних режимів, які досягають стабільності системи засобами обмеження прав і свобод людини і громадянина;

– прогностична: порівняльний аналіз політичної культури різних суб’єктів політики, дає змогу передбачити різні варіанти їхньої взаємодії, визначити можливий вектор розвитку політичних подій;

– захисна: громадяни, чия політична культура сформована на демократичних, загальнолюдських цінностях, здатні уникнути маніпуляційних впливів на свою свідомість, захистити ідеали своєї держави і народу, не піддатися на заклики політичних екстремістів до анархії і громадянських конфліктів.

Поиск по сайту: