Інституціоналізація та функції політичних партій

Інституціоналізація політичної партії (лат. institūtum – установлення, установа (інститут), звичай, звичка) – це процес організаційного становлення і правової легалізації партії та визначення її місця в системі суспільно-політичних відносин.

Партії можуть утворюватися:

– внаслідок міжрегіонального об’єднання гуртків і груп однакового ідейно-політичного спрямування або двох і більше партій в одну;

– через ідейні розходження між фракціями партії з подальшим організаційним відмежуванням якоїсь її частини;

– як результат розвитку масових громадських рухів (на підтримку певних політичних ініціатив, на культурологічній, національній, релігійній та іншій основі);

– як вияв корпоративних, соціально-групових інтересів (об’єднання промисловців і підприємців, аграрників, творчої інтелігенції, бізнес-кіл, військово-патріотичної еліти тощо);

– внаслідок еволюції парламентських фракцій;

– на підтримку певного “політичного проекту” – окремої особи, котра є або насправді харизматичним лідером, або компромісною політичною маріонеткою, в “тіні” якої реальні політичні сили можуть безпечніше задовольняти свої інтереси;

– в процесі відродження партій, які існували раніше.

Утворення та діяльність політичних партій передбачені Конституцією України. Ст. 36 Основного Закону містить такі положення: “Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей....Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України....Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Усі об’єднання громадян рівні перед законом”.

Статті про політичні партії вперше з’явилися в Конституціях Австрії та Чехословаччини в 1920 р. Фактично всі конституції європейських держав, прийняті після Другої світової війни, містять статті про партії. У ряді країн (ФРН, Австрія, Іспанія та ін.) ще в 60–70-х рр. минулого століття було прийнято спеціальні закони про партії. У нашій державі правовий статус політичних партій врегульований Законом “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р.

Членом політичної партії може бути лише дієздатний громадянин України, що досяг 18 років. Одночасне членство можливе лише в одній політичній партії. Членами політичних партій не можуть бути судді, працівники прокуратури та органів внутрішніх справ, співробітники Служби безпеки України, військовослужбовці. На час перебування на зазначених посадах або військовій службі громадяни припиняють членство в політичній партії.

Низка важливих заборон стосовно діяльності партій визначена ст. 37 Конституції України: “Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, забороняються.

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.”

Крім вимог до програми й статуту партії, українське законодавство регламентує: умови виникнення партії та припинення і заборони (лише в судовому порядку) її діяльності; права і обов’язки партії; порядок фінансування партії, володіння чи оренди майна та публікації в ЗМІ щорічно звіту з означених питань. Партії є неприбутковими організаціями.

Організаційне оформлення партії відбувається на установчому з’їзді або конференції (зборах). Делегати цих зібрань приймають основоположні партійні документи – програму і статут, а також затверджують кандидатури лідерів партії. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом. Тому на підтримку рішень установчого з’їзду потрібно зібрати підписи не менше десяти тисяч громадян України, які мають право голосу на виборах, не менш як у двох третинах районів не менш як двох третин областей України, міст Києва і Севастополя та не менш як у двох третинах районів Автономної Республіки Крим.

Наступний етап – державна реєстрація партії. У Франції, Іспанії, Італії цю процедуру здійснює Міністерство внутрішніх справ, у Бельгії, Нідерландах, Україні – Міністерство юстиції. До відповідної заяви необхідно додати рішення установчого з’їзду, програму і статут партії, прізвища керівників, адреси, номери телефонів, сплатити державне мито. (Існують держави, де порядок утворення партій законодавчо не врегульовано, – Великобританія, Нова Зеландія; в інших країнах – Австрія, ФРН – відсутня обов’язкова державна реєстрація партій). Міністерство юстиції України здійснює реєстрацію упродовж тридцяти днів з моменту надходження передбачених законом документів. Протягом шести місяців після реєстрації партія забезпечує утворення та реєстрацію своїх обласних, міських та районних організацій у регіонах, де було зібрано підписи на її підтримку.

Елементами інституціоналізації партії також є: визначення ролі партії у виборчих кампаніях; участь/неучасть її представників у конкретних органах державної влади чи самоврядування; політика стосовно інших партій, блоків і рухів; встановлення міжнародних політичних зв’язків тощо. Таким чином, інституціоналізація політичної партії – це відповідальний процес всебічного упорядкування її діяльності в суспільстві.

Стосовно суспільства і держави політичні партії покликані виконувати такі основні функції:

– соціальної інтеграції: з’ясування й артикуляція інтересів тих соціальних груп, які підтримують партію, та їх узгодження (об’єднання) з потребами усього суспільства;

– політичного представництва: діяльність по реалізації артикульованих та агрегованих суспільних інтересів через механізми органів державної влади і самоврядування. При демократичних режимах партії відіграють роль сполучної ланки між соціальними спільнотами, громадянським суспільством і владою. За їх посередництва і допомогою суспільство здійснює вплив на державу, контролює хід прийняття рішень, а також встановлюється зворотний зв’язок між владою і суспільством:

– владна: безпосередня боротьба за державну владу, персональна або колективна участь у її здійсненні представників партії – на вищих посадах державного керівництва і управління, як членів парламенту тощо;

– раціоналізаторська: участь разом з іншими політичними інститутами у формуванні та вдосконаленні механізму державного управління, усієї політичної системи;

– теоретико-ідеологічна: розробка політичних ідеологій і програм, стратегій суспільного розвитку, альтернативних проектів, з-поміж яких громадяни можуть обирати найбільш для себе прийнятні;

– кадрова: вирощування суспільно відповідальної, патріотично налаштованої, інтелектуально та фахово-спроможної політичної еліти; підготовка і висунення кадрів для професійної роботи в апараті державної влади та інших організаціях;

– політичного рекрутування: розширення своєї соціальної бази; залучення до лав партії нових членів;

– пропагандистсько-агітаційна: поширення і роз’яснення програмних документів партії, окремих політичних кроків і намірів; популяризація в цілому її діяльності; проведення рекламних кампаній та інших політичних технологій;

– політичної соціалізації: сприяння засвоєнню населенням політичної інформації і знань; активізація участі громадян у політичних процесах; формування певного типу політичної культури;

– суспільно - виховна: формування громадської думки, суспільних настроїв, психології, зразків політичної поведінки і “морального обличчя” політики.

У ході реалізації партіями політичних та соціально-етичних функції різною мірою можуть виявлятися не тільки позитивні, а й негативні риси партійної роботи:

– у партії, як і в будь-якій іншій організації, влада поступово зосереджується в руках керівного апарату, з’являється так звана “партійна аристократія” чи “політична олігархія”, через що центральне керівництво надмірно віддаляється від рядових членів партії. Лідери перетворюються на “вождів” з диктаторськими повноваженнями та егоїстичним відчуттям задоволення від власної “месіанської” ролі;

– у процесах тактичної взаємодії й боротьби з іншими політичними силами за проміжні, сьогоденні інтереси не рідко втрачається смисл стратегічних програмних настанов партії, поступово тьмяніють проголошені нею ідеали, що в своїх крайніх виявах призводить до зради засадничих цінностей партійної ідеології та поведінки;

– “воля народу”, виразниками якої проголошують себе політичні партії, далеко не завжди реалізується як конкретний результат діяльності політичних сил. Плани і обіцянки політиків, які реально виявляються не здатними продемонструвати позитивні результати своєї роботи, перетворюються на декларативні популістські гасла;

– “підводним камінням” у житті політичних партій можуть стати гостра внутрішньопартійна боротьба за керівні посади, неформальне лідерство, залежність від бізнес-інтересів та “тіньових” джерел фінансування;

– характеру суспільно небезпечного явища набуває міжпартійне, міжблокове протистояння різних політичних сил, які у відносинах між собою демонструють безкомпромісну, агресивну поведінку, намагаючись перетягнути кожна на свій бік якусь частину громадян, але при цьому апелюють до народу в цілому як до “єдиного джерела влади”. Тривала криза влади перетворюється на кризу суспільства, провокує соціальні конфлікти, роз’єднує населення за національною, мовною і територіальною ознаками. Влада втрачає легітимність, руйнується правова система, наростають охлократичні тенденції, виникають сприятливі умови для зародження авторитаризму і диктатури.

У сучасній світовій політичній думці існують вкрай негативні оцінки ролі політичних партій, що взагалі заперечують суспільну потребу в їх існуванні. Так, нинішній лідер Лівійської Джамахірії (“Республіки мас”) М. Каддафі називає політичні партії не інакше як: “новітнє знаряддя диктатури”, “диктаторське знаряддя правління народом”, “деспотичний авторитарний принцип підкорення”, “заклятий ворог” і т. ін. Створення політичних партій заборонено й в інших країнах мусульманського світу – Катарі, Кувейті, Омані, Саудівській Аравії, Об’єднаних Арабських Еміратах.

Поиск по сайту: