Тема 4. ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ І ВЛАДА

1. Поняття „політична поведінка”, „політична участь”, „політична діяльність”.

2. Зміст і структура політичної діяльності.

3. Політична влада: сутність і характерні ознаки.

4. Структура і типологія політичної влади.

5. Функціонування політичної влади.

6. Легітимність політичної влади.

1. Поняття „політична поведінка”, „політична участь”, „політична діяльність”

Для розуміння сутності політики, форм її існування важливе значення мають дослідження у галузі політичної поведінки. Це одна з базових політологічних категорій, яка характеризує взаємодію суб’єктів з політичною реальністю, охоплює їх дії та орієнтації щодо явищ політичного життя.

У сучасній науковій літературі підхід до вивчення політики з позицій поведінки людини прийнято позначати англо-американським терміном „ політичний біхевіоризм ” (від англ. behavior – поведінка). Основна схема пояснення політичної поведінки при цьому була запозичена з психології. Психологія політичної поведінки як науковий напрям формується із середини 1930-х рр. у США. Його засновниками вважаються Ч. Меріам та Г. Лассвелл, вони першими використали біхевіористичне розуміння зв’язку між політикою та індивідом як сукупності рухових, інтелектуальних, емоційно-психічних, вербальних реакцій (відповідей) людини на вплив зовнішнього політичного середовища.

В організаційно-методичному аспекті вирішальним у біхевіористичному підході до політики є політична поведінка окремих осіб, тому одним з найбільш опрацьованих наукових напрямів у біхевіоризмі є електоральна поведінка. Однак цей підхід може бути використаний і при аналізі місця і ролі в політиці тих чи інших організацій, спільнот, елітарних груп, владних інститутів. Сучасна політична наука при розгляді політичної поведінки не обмежується суто біхевіористичним підходом, а застосовує комплексний аналіз антропологічних, психологічних, соціальних, світоглядних, історичних передумов, що лежать в основі мотивації політичної поведінки. Особливе значення має наявність усвідомлених особистих політичних інтересів та цінностей, конкретна політична обстановка, характер і вплив соціокультурного середовища.

Найбільш загальну типологію політичної поведінки запропонував М. Вебер. Залежно від ступеня участі людей у здійснені влади він розрізняв три рівні політичної поведінки й відповідно три категорії політичних суб’єктів: 1) політики за випадком; 2) політики за сумісництвом; 3) політики за професією.

До першої категорії належить більшість громадян. Участь у політиці для них не є ні постійним, ні професійним заняттям і виявляється лише час від часу (голосування, присутність на мітингах, зборах і т. ін.).

Представники другої категорії займаються політикою лише в разі певного збігу обставин, хоча, можливо, і досить часто, вона не є для них першочерговою справою життя – ні в інтелектуальному, ні в матеріальному аспектах (учені, письменники, митці, спортсмени).

„Політики за професією” живуть „для” або „за рахунок” політики. Політична діяльність для них є професійним заняттям, провідною функцією й основним джерелом засобів існування (звичайно, якщо вона не суміщена з великим бізнесом). Це виявляється в постійній роботі в політичних організаціях, партіях, органах влади або в політичному лідерстві.

Політичну поведінку треба розуміти не лише як поведінку окремих, індивідуальних, учасників політики, а як поведінку всіх суб’єктів політичного життя.

Отже, політична поведінка – це такий вид поведінки людини, що характеризує суб’єкт–об’єктні відносини у сфері політики, є виявом ставлення суб’єктів політики до явищ політичного життя, реалізується у різних формах політичної участі й політичної діяльності та опосередкований емоційно-психічними реакціями.

Із наведеного визначення випливає, що поняття політичної поведінки у практичному сенсі включає в себе два інших ключових поняття – „політична участь” та „політична діяльність”. Якщо співвіднести їх з рівнями політичної поведінки, запропонованими М. Вебером, то можна вважати, що поняття „політична участь” охоплює суб’єктів, що займаються політикою „за випадком” (тут це поняття є базовим) і частково „за сумісництвом” (вторинна складова), а поняття „політична діяльність” означає головним чином заняття політикою „за професією” і частково – також „за сумісництвом”.

Політична участь – це вид політичної поведінки, який характеризує процес залучення індивідів і соціальних груп до політичного життя та їх дії з метою реалізації особистих або соціально значущих інтересів, потреб, настроїв засобами впливу:

– на перебіг соціально-політичних процесів у суспільстві;

– на формування органів державної влади й місцевого самоврядування;

– на хід прийняття та зміст політичних рішень.

Формами політичної участі може бути участь:

– у виборчих кампаніях, мітингах, зібраннях;

– у прийнятті рішень, резолюцій, постанов;

– у контролі (в межах конституційних прав) за діяльністю політичних лідерів;

– у засвоєнні, зборі й передачі політичної інформації;

– у політичних страйках;

– в масових кампаніях громадянської непокори, визвольних рухах, революціях;

– у діяльності політичних партій та громадсько-політичних об’єднань тощо.

На відміну від політичної участі, політична діяльність – це професійна (або напівпрофесійна) сфера політики, системний, раціонально-прагматичний, активний вид політичної поведінки окремих осіб та інституціональних суб’єктів політики, спрямований на здійснення чи досягнення політичної влади. Професійно політикою займаються глави держав, члени уряду, депутати парламенту, партійні лідери, ідеологи й члени керівних органів партій, рухів тощо.

Поиск по сайту: