HO - CH

CН

CH₂

NH₂

Норадреналін

Адреналін

Вивільнюються закінченнями:

- Постгангліонарних симпатичних волокон;

- Мозковою речовиною наднирників.

Дія адреналіна і норадреналіна на ефекторні органи пов’язана з існуванням двох типів рецепторів: α- і β-адренорецепторів.

3. Інші медіатори:

- Дофамін;

- Серотонін;

- АТФ;

- Гістамін та ін.

Блокатори передачі збудження в синапсах

Існують препарати, які вибірково блокують той чи інший вплив. Ці препарати конкурують з медіатором за зв’язування з рецептором і перешкоджають його дії.

Речовини, які блокують нікотиноподібну дію ацетилхоліну на постгангліонарні нейрони, називаються гангліоблокаторами (наприклад, бензогексоній, пірилен).

Речовини, які блокують мускариноподібну дію ацетилхоліну – парасимпатолітики (атропін – отрута красавки).

Речовини, які діють на ефекторні клітини аналогічно ацетилхоліну - парасимпатоміметики.

Речовини, які діють на ефекторні клітини аналогічно норадреналіну називаються симпатоміметики (альфа-адреноміметики, бета-адреноміметики).

Речовини, які блокують дію норадреналіна на ефекторні клітини називаються симпатолітиками.

СИМПАТО-АДРЕНАЛОВА СИСТЕМА (САС)

САС – це функціональне об’єднання симпатичної нервової системи і мозкової речовини наднирників. Мозкова речовина наднирників являє собою видозмінені симпатичні ганглії. З онтогенетичної точки зору хромафінні клітини гомологічні постгангліонарним симпатичним нейроном. Прегангліонарні симпатичні волокна – утворюють на цих клітинах збуджуючі холінергічні синапси. Тому виділення катехоламінів наднирниками регулюється виключно нервовим механізмом.

При збудженні прегангліонарних волокон у людини в кровоток вивільнюється суміш катехоламінів – 80% адреналіну,20 % норадреналіну. Катехоламіни, що вивільнюються мозковою речовиною наднирників, впливають на ті самі ефекторні органи що й постгангліонарні волокна. Проте, в нормі, ймовірно, вони мають вплив в більшій мірі на ті органи, які не іннервуються або слабо іннервуються симпатичними нервами (наприклад, середня оболонка артерій). У людини в стані спокою наднирники вивільнюють 8-10 нг/кг маси * хв. катехоламінів. Виділення катехоламінів посилюється більше,ніж у 10 разів при: - екстремальних станах (крововтрата, гіпотермія, гіпоглікемія, гіпоксія, опіки, фізичне навантаження), - емоційних стресах.

Катехоламіни мозкової речовини наднирників на органи-мішені чинять такий самий вплив, як і СНС. Однак, в більшій мірі, вони впливають на регуляцію обмінних процесів (посилюють ліполіз у жировій тканині, глюконеогенез і глікогеноліз у печінці).

МЕТАСИМПАТИЧНА НЕРВОВА СИСТЕМА (МСНС)

МСНС – цесистема місцевої внутрішньо органної регуляції, яка властива деяким вісцеральним органам (серця – інтракардіальна система, ШКТ – ентеральна система).

Значення МСНС:

1. Забезпечує автоматію органів.

2. Забезпечує саморегуляцію роботи органів.

3. Забезпечує локальний кровообіг.

Особливості МСНС:

1. Не підкоряється контролю свідомості, не пов’язана з ЦНС.

2. Має власні рефлекторні дуги.

3. Має симпатичні і парасимпатичні входи.

4. Ганглії розташовані інтрамурально.

5. Нейрони вивільнюють різні медіатори: ацетилхолін, адреналін, АТФ, гістамін, серотонін, простагландін Е.

ВЕГЕТАТИВНІ РЕФЛЕКСИ

Вегетативні рефлекси – це рефлекси, які здійснюються за участю вегетативної нервової системи.

Класифікація вегетативних рефлексів.

1. Вісцеровісцеральні рефлекси – це рефлекси, які виникають при подразненні рецепторів внутрішніх органів і призводять до зміни стану того самого або іншого внутрішнього органу.

Наприклад: гастрокардіальний синдром.

У хворих на виразку шлунка та дванадцятипалої кишки часто виникають напади стенокардії, зумовлені недостатністю коронарного кровообігу.

2. Вісцеродермальні – це рефлекси, які виникають при подразненні рецепторів внутрішніх органів і призводять до змін шкірної чутливості, потовиділення на певних ділянках (дерматомах).

Наприклад: при стенокардії біль відображається у ліву лопатку, ліву руку; при виразці шлунка – у надчеревну ділянку зліва.

3. Вісцеромоторні рефлекси – це рефлекси, які виникають при подразненні рецепторів внутрішніх органів і призводять до скорочення або розслаблення м’язів.

Наприклад: при апендициті, перитоніті, холециститі виникає скорочення м’язів черевної стінки, яке відоме під назвою „гострий живіт”.

4. Дерматовісцеральні рефлекси – це рефлекси, які виникають при подразненні рецепторів шкіри і призводять до зміни стану внутрішніх органів.

На цих рефлексах ґрунтується застосування лікувальних процедур (фізіотерапії, рефлексотерапії).

5. Моторно вісцеральні рефлекси – це рефлекси, які виникають при подразненні рецепторів м’язів і призводять до зміни стану внутрішніх органів.

Ці рефлекси є основою лікувальної фізкультури.

6. Місцеві периферичні рефлекси – це рефлекси за участю МСНС.

Наприклад: регуляція перистальтики кишковика.

7. Аксон-рефлекс – це рефлекс, який здійснюється на рівні нервових терміналей.

Наприклад: почервоніння шкіри при механічному або больовому подразненні.

ЦЕНТРАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВЕГЕТАТИВНИХ ФУНКЦІЙ

У регуляції вегетативних функцій організму беруть участь різні відділи ЦНС:

· спинний мозок;

· стовбур головного мозку;

· передній мозок

Спинний мозок. У спинному мозку (в бокових і частково взв’язки передніх рогах) розташовані спінальні сегментні симпатичні і парасимпатичні “центри” І порядку. Вони забезпечують елементарні вегетативні рефлекторні реакції: судинорухливі, потовидільні, сечовивідні, дефекації, статеві (ерекція статевого члена і клітора, еякуляція тощо.). У здійсненні спінальних вегетативних рефлексів беруть участь як симпатична, так і парасимпатична система.

Стовбур головного мозку. До вегетативних “центрів” стовбура головного мозку належать розташовані в середньому і продовгувастому мозку парасимпатичні ядра черепномозкових нервів (ІІІ, VІІ, ІX, X пари) – парасимпатичні центри І порядку, а також спеціалізовані ділянки ретикулярної формації стовбура головного мозку (симпатичні центри ІІ порядку). Вони забезпечують такі життєво важливі вегетативні функції організму, як дихання і кровообіг. Там же містяться і центри ковтання та ін. Ретикулярна формація сполучається із спинним мозком ретикулоспінальним шляхом. Ядра ретикулярної формації (їх близько 40) беруть участь у регуляції дихальної, серцево-судинної систем мозку, до яких входять лімбічні утворення і нова кора.

Гіпоталамус є вищім центром регуляції вегетативних функцій, які відповідають за стан внутрішнього середовища організму. Він є важливим інтегративним центром вегетативних, соматичних і ендокринних функцій.

Гіпоталамус – центральний відділ проміжного мозку. Він лежить вентральніше від таламуса. Нижньою межею таламуса служить середній мозок,,,,, а верхньою – кінцева пластинка, передня спайка і зоровий перехрест. У ньому нараховується близько 48 пар ядер. У гіпоталамксі виділяють такі ділянки: 1) преотичну, 2) передню групу, 3) середню групу, 4) зовнішню групу, 5) задню групу. Серед ядер виділяють специфічні і неспецифічні. Специфічні ядра сполучені з гіпофізом і здатні до нейрокринії, тобто синтезу і виділення ряду гормонів.

Ядра гіпоталамусу не є ні симпатичними, ні парасимпатичними, хоча прийнято вважати, що в задніх ядрах гіпоталамуса містяться групи нейронів, сполучені переважно із симпатичною системою, а в передніх його ядрах – нейрони, які регулюють функції парасимпатичної системи. гіпоталамус регулює функції обох частин вегетативної нервової системи залежно від характеру і рівня аферентації, яка надходить до його ядер. Він утворює двобічні (аферентні і еферентні) зв’язки із різними відділами головного мозку – верхніми відділами стовбура мозку, центральною сірою речовиною середнього мозку, із структурами лімбічної системи таламуса, ретикулярною формацією, підкірковими ядрами і корою. Аферентні сигнали надходять у гіпоталамус від поверхні тіла і внутрішніх органів, а також від деяких відділів головного мозку. В медіальній ділянці гіпоталамуса є особливі нейрони (осмо-, глюко-, терморецептори), які контролюють важливі параметри крові (водно-електролітний склад плазми, температуру крові тощо.) і спинномозкової рідини, тобто “стежать” за станом внутрішнього середовища організму. Через нервові механізми медіальна ділянка гіпоталамуса керує діяльністю нейрогіпофіза, а через гуморальні механізми – аденогіпофіза.

Гіпоталамус регулює водно-електролітний обмін, температуру тіла, функції ендокринних залоз, статеве дозрівання, діяльність серцево-судинної, дихальної систем, органів травлення, нирок. Він бере участь у формуванні харчового, статевого захисту, в регуляції циклу сон – бадьорість тощо. Тому будь-яка дія на гіпоталамус супроводжується комплексом реакцій багатьох систем організму, що виражається у вісцеральних, соматичних та психісних ефектах.

У разі ушкодження гіпоталамуса (пухлини, травматичні і запальні ураження) спостерігаються розлади енергетичного і водного балансів, терморегуляції, функцій серцево-судинної системи, органів травлення, ендокринні порушення, емоційні реакції.

На вегетативні функції організму істотний вплив чинять лімбічні структури мозку.

Лімбічна система, або “вісцеральний мозок”, складається з філогенетично старих відділів головного мозку: мамілярних тіл гіпоталамусу, передніх ядер таламусу, мигдалеподібного тіла, септальних ядер, гіпокампу, поперечної звивини кори великого мозку та ін. Лімбічна система – функціонально єдиний комплекс названих нервових структур, який відповідає головним чином за механізми формування і реалізації емоційної поведінки ссавців, у прояві якої добре виражені вегетативні реакції.

Аферентні і еферентні зв’язки структур лімбічної системи різноманітні. Найбільшою мірою виражені морфофункціональні зв’язки між лімбічною системою, гіпоталамусом і ретикулярною формацією. Через ці структури мозку лімбічна система впливає на вегетативні функції.

Важливу роль у регуляції вегетативних функцій відіграє ретикулярна формація стовбура головного мозку, яка підвищує активність вегетативних нервових центрів, тонізує їх.

У регуляції вегетативних функцій організму беруть також участь мозочок, підкіркові ядра (смугасте ядро) і нова кора, особливо передні її відділи (лобні частки великого мозку). Так, якщо досліджуваному дати можливість за допомогою зорових або слухових сигналів стежити за ритмом свого серця, то незначні зміни ритму в потрібному напрямі можуть відіграти роль підкріплення і стимулювання спроби ще більш його змінити. Це метод біологічного зворотного зв’язку. Він дуже перспективний, оскільки з його допомогою можна впливати на порушені функції організму без застосування лікарських препаратів. Він ефективний при лікуванні аритмії серця, головного болю, спричиненого розумовою перевтомою, мігрені тощо.

У разі ураження кори великого мозку виникають різноманітні вегетативні розлади, зокрема, регуляції функцій серцево-судинної системи, органів травлення та ін.

Висновок

Таким чином, нервові механізми регуляції вегетативних функцій мають багаторівневу ієрархічну структуру, починаючи з внутрішньоорганних перифиричних рецепторів, які замикаються в інтрамуральних і позаорганних гангліях вегетативної нервової системи, і кінчаючи підкірковими ядрами та новою корою. Кожен вищий рівень регуляції забезпечує й вищий ступінь інтеграції вегетативних і соматичних функцій організму. При цьому нижчі рівні підпорядковуються вищим.

Вплив кори великого мозку на функції органів, які іннервуються вегетативною нервовою системою, здійснюється через ретикулярну формацію, гіпоталамус і гіпофіз. Є також прямі шляхи, які йдуть від лобної частини і поясної звивини до гіпоталамусу. Як свідчать численні дослідження К. М. Бикова і співавторів (1942), у людини і тварин можна спостерігати умовнорефлекторні зміни вегетативних функцій. Вплив кори великого мозку на вісцеральні органи доведено і в стані гіпнозу та аутотренінгу, коли навіюванням можна викликати зміну частоти серцевих скорочень, просвіту судин, потовиділення, інтенсивності обміну енергії тощо. Останнім часом намагаються впливати на вегетативні функції людини за допомогою методу оперантних (інструментальних) умовних рефлексів екторні реакціі.

Поиск по сайту: