Стаття 8. Встановлення змісту норм права іноземної держави

Лекція 3. Застосування міжнародного приватного права

1.Встановлення змісту та застосування іноземного права.

2. Формули прикріплення у міжнародному приватному праві.

3. Застереження у міжнародному приватному праві.

3.1. Застереження про публічний порядок.

3.2. Обхід закону.

4. Зворотнє відсилання та відсилання до права третьої країни.

5. Взаємність та реторсії.

Встановлення змісту та застосування іноземного права.

У випадку, коли колізійна норма відсилає нас до законодавства іноземної держави, суд чи інший правозастосовний орган перш ніж застосовувати його повинен встановити його зміст.

В ЗУ „Про МПП” міститься окрема ст.8, яка присвячена правовому регулювання процедури встановлення змісту норм права іноземної держави.

Стаття 8. Встановлення змісту норм права іноземної держави

1. При застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

2. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів.

3. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

4. Якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовується право України.

Встановивши сутність іноземного закону (тут ми про закон говоримо в широкому розумінні) суд чи інший правозастосовний орган переходить до його застосування.

Безпосереднє застосування іноземного права — це правозастосовчий процес, який здійснюється судом та іншими правозастосовчими органами (нотаріусами, органами дер­жавної виконавчої влади тощо) на підставі та в межах на­ціонального права згідно із загальновизнаними принципа­ми міжнародного права, такими як суверенна рівність дер­жав, самовизначення, невтручання у внутрішні справи.

Юридичною підставою застосування іноземного права на території певної держави є колізійна норма. Суд не зо­бов'язаний заздалегідь знати зміст іноземного права, до якого відсилає вітчизняна колізійна норма. Але, якщо колізійне питання вирішене і застосуванню підлягає інозем­не право, то суд повинен визначити зміст його норми. Пер­шочергове завдання суду полягає в тому, щоб застосувати іноземне право так, як воно застосовується «у себе на бать­ківщині».

З метою встановлення змісту норм іноземного права суди та інші органи, які його застосовують, мають право звертатися за роз'ясненням до Міністерства юстиції Украї­ни та до інших компетентних органів і установ в Україні й за кордоном або залучати експертів. Законодавець дозво­ляє особам, які беруть участь у справі, надавати документи, що підтверджують зміст відповідних норм іноземного права. Якщо зміст норм іноземного права, незважаючи на вжиті заходи, не встановлений, застосовуються норми пра­ва України.

Значну роль у вирішенні проблеми встановлення змісту норм іноземного права відіграють договори про надання правової допомоги, які містять зобов'язання сторін здійсню­вати обмін інформацією з правових питань. Так, Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, яка підписана держава­ми СНД 1993 року, передбачає, що центральні установи юстиції Договірних Сторін на прохання надають один одно­му відомості про чинне або про таке, що втратило чинність на їхніх територіях, внутрішнє законодавство та про прак­тику його застосування установами юстиції (Мінська кон­венція 1993 року, Кишинівська конвенція 2002 року). Ана­логічні положення містяться у двосторонніх угодах, однією стороною яких є Україна.

Поиск по сайту: