Європейські вовкулаки

ПУШМО (Перша Українська Школа Магії Онлайн)

Дипломна робота на тему:

Європейські вовкулаки

Автор: Дмитро Буркін (учень магістратури; грамоти та нагороди: “За активну участь у житті дуельного клубу ПУШМО” (12 навчальний рік); “За активну участь у житті дуельного клубу ПУШМО” (13 навчальний рік); “За старанну, наполегливу працю, високі досягнення у творчості і навчанні та активну діяльність у школі” (19 навчальний рік); “За сприяння відновленню гуртків школи, наполегливість і старання у веденні гуртка”(19 навчальний рік); “ За старанну, наполегливу працю, високі досягнення у творчості і навчанні та активну діяльність у школі” (20 навчальний рік); “За те, що Дмитро Буркін Кеп по життю” (21 навчальний рік); “За високі досягнення у вивченні Чарівних здібностей” (22 навчальний рік); “За високі досягнення у вивченні Історії Магії” (22 навчальний рік); “За високі досягнення у вивченні Віщування” (22 навчальний рік); “За високі досягнення у вивченні Стародавніх Рун” (22 навчальний рік).

Директор школи та керівник магістратури – Аліна Войналович (викладачка Маґлознавства, ведуча радіо MYP.FM; власниця ордену Мерліна 2 ступеня).

Науковий керівник - Даша Лето (викладачка Історії Магії, Астрономії, активний діяч школи і просто хороший друг).

Вступ

Про здатність перетворюватись на тварин чарівникам відомо дуже давно. Але ці знання поширені і серед маґлів. З давніх-давен ходять легенди, міфи, перекази. Про людей, які за бажанням чи проти волі могли перетворюватись на тварин. На тварин різних: мишей, собак, корів, вовків. Людей, маґлів, лякали такі можливості. Всі їх легенди відносно правдиві, бо стосуються анімагів, і ще декого. Вовкулак.

Вони приходять з повнею, і бережись той, хто натрапив на вовкулаку в повню.

Легенди про вовкулаку як такого існували завжди. Цікавим фактом є те, що легенди, хоч і в варіаціях, поширені всією Європою. Це лише дає зрозуміти, що вони насправді існують. І вони навіть зараз можуть бути десь поруч з вами.

В давнину людей вовкулаки лякали, але по суті своїй люди не дуже бідкались з цього приводу. Страх нікуди не подівся, проте все було тихо і мирно. Але от в середньовіччі ситуація погіршилась. Дуже легко було сплутати напад зграї вовків на стадо, з нападом вовкулаки. Почались полювання. Кількість жертв стала колосальною. Абсолютно невинних людей убивали і калічили лише через певні підозри. Або не об*єктивні вірування чи прикмети. Іноді ці люди виступали гіршими звірами, аніж самі вовкулаки. Та сьогодні ми будемо говорити не про тортури, а про вовкулак. І не просто вовкулак, а їх висвітлення у творчості Європи. Зокрема у таких літературних джерелах, як “Гаррі Поттер”(Дж. Ролінг), “Ірка Хортиця — надніпрянська відьма”(І. Волинська, К. Кащєєв), а також романі “Лісом, небом, водою”(С. Оксеник). Ці романи показують різне висвітлення вовкулак як таких. Отже, поїхали.

Розділ 1

Вовкулаки, хто ж вони?

Вовкулака (λυκάνθρωπος, Werewolf, Werwolf, oup-garou, lupo mannaro) — істота, часто людина, яка може перетворюватись на вовка. Здебільшого ці перетворювання відбуваються під впливом повного місяця.

Варіації вовкулак дуже різноманітні, якщо розглянути їх детальніше. Згідно з віруваннями, найпоширеніший шлях передачі вовкулачого прокляття, - це укус самого проклятого. Проте деякі джерела подають, що достатньо лише подряпини. Після отримання вірусу, - ліків уже немає. Людина цілком буденно живе впродовж наступного місяця, якщо не отримує від вовкулаки надто важких ран. Але з наближенням повного місяця починають спостерігатись зміни, бо людина стає агресивнішою, і сама цього не очікуючи, в повню змінюється. Горе тому, хто буде поруч.

Але є й вовкулаки з народження. Тому що це прокляття передається спадково. Звісно, таким вовкулакам простіше, бо вони принаймні від народження знають, хто ж вони такі. Але вроджений, чи проклятий, значення не має, тому що після повні людина не буде пам*ятати тих злодіянь, які вчинила в вовчій формі. Найімовірніше це просто здаватиметься страшним сном.

В середньовіччі побутувала дуже популярна легенда про вовкулаку. Але в ній він не прив*язаний до повні. До того ж сама легенда має чимало варіацій. Ось одна з них:

“Жив собі чоловік з дружиною. Жили вони в достатку, і вирушив якось чоловік на полювання. Довго він ішов лісом, шукаючи дич. Але не міг знайти. Коли раптом на галявині дорогу перегородив йому вовк. Великий і волохатий звір кинувся на чоловіка. Той з криком почав відбиватись. І під час сутички вдалось чоловікові відрубати лапу вовка. Тоді ж звір утік, залишивши чоловіка. Чоловік же зрадів трофею, і сховав його в сумку. Він повернувся до дому, де йому сказали, що дружина його в поганому стані. Ввійшов чоловік в будинок і побачив, що дружина його лежить на ліжку з відрубаною кистю руки. Він подивився в мішок, і бачить там руку дружини з каблучкою. Зрозумів чоловік, ким була його дружина тай убив її”

Як вже можна зрозуміти, повня, - не єдина “панацея” для вовкулак. Існує також інформація про те, що вовкулакою можна стати від іншого прокляття. Його насилає відьма, і тоді людина просто стає вовкулакою до тих пір, поки його відьма не звільнить. Можна зустріти також такий факт: “якщо перекинешся ти через шкіру вовка, то станеш вовком. Бути тобі ним п*ять років. І якщо спробуєш плоті людської в той час, бути вовком тобі довіку”. Тут ідеться про те, що плоть людини цілком перетворює на звіра.

Існують різні варіації, як же стати вовкулаком. Побутує зокрема така: можна випити води з вовчого сліду, і тоді ж перетворитись на вовкулаку. Або ж скуштувати вовчого м*яса/мозку.

Згідно легенд, вовкулаку можна убити сріблом. Або ж сховати його людський одяг після перетворення, і тоді він залишиться звіром навіки. Побутувала думка про те, що вовчий хвіст в перевертня залишається навіть після того, як він стає людиною знову. Також шкіру він, як вважалось, просто ховає в себе. Тож відріжте шматок, і побачите всередині шерсть. Проте, згодом звісно довели всю маячню цієї теорії.

На території україни історії про вовкулак трохи відрізняються від європейських. Це можна пояснити, імовірно, своєю чортовщиною. Українці вірили, що деякі козаки-характерники могли перетворюватись на вовків тощо. Також вовкулакою можна було стати, або швидше перевертнем, перекинувшись через ніж. І таким чином наче розрізавши свою шкіру.

Але існували в нас також легенди про песиголовців. Можна припустити, що це такий аналог європейських циклопів. Посиголовці, - це люди з собачими голова. Вони зазвичай в рази більші за просту людину. І набагато дужчі. Голова собача, а в ній лише одне око. Ці істоти жили в доволі віддалених від людей місцинах, але якщо вже бачили людину, то ловили її. І не думайте, що на білолах чекала швидка смерть. Ні, песиголовці забирали їх в лігво, де ретельно і довго відгодовували. І лише після того, неначе свиню, різали. Проте ніяких наукових фактів про песиголовців немає.

Повертаючись до вовкулак, як таких, хочеться сказати, що вчені-маґли спробували по науковому пояснити явище вовкулацтва. Це вважається хворобою, лікантропією.

Лікатропія— форма найбільш знана й разюча особливого роду божевілля— божевілля метаморфічного. Особливо цікаві психологічні мотиви метаморфози: божевілля вовкулаки виникає зазвичай на чисто патологічній свідомості якоїсь фантастичної моральної негідності. Хворий карає сам себе, перемінюючись в тварину і одночасно дозволяючи собі робити вчинки, що їх підказують йому звірині інстинкти, звичайно гальмовані… Чому саме вовк робиться тою обраною звіриною? Може бути тому, що він саме вовк — втілення дикунства?

Згідно фактів, під час повні людина відчуває жар у всьому тілі. Свербіння, відчуття що ти гориш завдає неймовірного болю. Кінцівки потрохи починають змінюватись, розриваючи одяг чи взуття. Руки стають пазуристими лапами, людське в особі притуплюється. І з*являється неймовірна спрага. Вовкулака виривається на волю, і шукає жертву. Аби розірвати горло і випити свіжої крові.

Розділ 2

Європейські вовкулаки

2.1 Вовкулаки і Гаррі Поттер

Охопивши дев*яності роки попереднього століття, Ролінг описала у своїх книгах боротьбу Гаррі Поттера та Лорда Волдеморта. В ході протистояння вижив лише один, ми самі знаємо хто. Та прийшли ми не за Гаррі і його командою. Ми прийшли за вовкулаками. Вперше про них згадали у першому ж томі, вказавши, що вовкулаки живуть у Забороненому лісі. Але підтверджень тому нема. Мабуть Філч просто хотів налякати першокурсників, або ссилався на часи, коли в школі навчався Ремус Люпин (про нього далі). Отже, наступна зустріч припадає на третій том (“В*язень Азкабану”), де вовкулаки постають перед нами у всій красі.

В школу магії Гоґвортс приходить на роботу Ремус Люпин, котрий, як виявилось згодом, був вовкулакою. Ще в дитинстві його вкусив Фернір Ґрейбек. Відтоді почались важкі часи для сімейства Ремуса.

Отож, що можна винести з цієї інформації? Стає зрозумілим, що прокляття в світі Гаррі Поттера (далі ГП), передається через укус. Не залежно від віку, людина щомісяця буде монстром. Проте, як виявляється згодом, в останні роки було винайдено певне зілля, назва якого нам не відома. Але не так важлива назва, як властивості зілля. Відомо, що після перетворення, людина втрачає себе і повністю стає вовком. Зілля ж, про яке ми згадували, дає можливість зберігати свідомість навіть після перетворення. Це дуже корисна властивість, адже, хоч людина й набуває звіриної форми, але може контролювати себе не завдаючи шкоди нікому. Цим вовкулаки стають подібні до анімагів, ще одних перевертнів світу ГП.

Анімаги, проте, це просто люди, які можуть перетворюватись на якусь одну тварину будь коли, на будь який проміжок часу. При цьому зберігають свій розум, і діють свідомо. Але ведеться чітка реєстрація анімагів, і легальних всього сім.

Повернемось до вовкулак. Третій том лише показує нам певні особливості, а також саме перевтілення. Воно доволі канонічне. В повню людина втрачає себе. Її кінцівки видозмінюються, вона обростає шерстю і стає вовком. Але вовком більшим, ніж звичайний.

«Пролунало жахливе гарчання. Люпинова голова видовжувалася. Тіло теж. Плечі горбилися, обличчя й руки вкривалися шерстю. Руки ставали пазуристими лапами. Криволапик знову настовбурчився і позадкував...
Вовкулака припав до землі, клацнувши страшними щелепами. Сіріус раптово зник - замість нього постав величезний, як ведмідь, пес. Вовкулака вирвався з наручників... Пес схопив його за загривок і відтяг назад, подалі від Рона й Петіґру. Вони зчепилися щелепами, деручи один одного пазурями...
Гаррі приголомшено заціпенів. Прикипівши очима до сутички, він більше нічого не помічав. Його повернув до тями Герміонин вереск...»

У світі ГП — вовкулаки цілком легальний народ. Проте, кожен, хто відноситься до них, стикається з рядом проблем. Не усюди на роботу хочуть брати вовкулак. Це пов*язано з страхом бути зараженим(ною) лікантропією, якщо можна так сказати. Люди не позбулись стереотипів про вовкулацтво. Тому чимало вовкулак живе в відповідних общинах, з подібними собі. Більшість людей там стають відверто дикими і агресивними. До таких можна віднести Ферніра Ґрейбека. Цей вовкулака справжній маніяк і садист. Він обирає жертву дитину, і з наближенням повні все ближче підбирається до жертви, аби нанести удар.

Тут має місце інформація про те, що Фернір зміг наблизити свою сутність до вовкулацької навіть без участі повні. Звісно, перетворення не можна назвати цілковитим, але при завдаванні ним ран навіть у людській подобі, жертви після того отримують схильність до проявів агресії, бажання крові і сирого м*яса. Можливо не усе разом, а лише щось з вищезгаданого (Білл Візлі).

Вбити вовкулаку можна стандартним смертельним заклинанням “Авада Кедавра”. Ліків від самої хвороби, чи прокляття не передбачено.

2.2 Ірка Хориця і вовкулаки

Ірка Хортиця, - це цикл романів-повістей про дівчину Ірину та її друзів. Ірка одного дня дізнається, що вона відьма, і починається її не простий шлях відьомства. Всього цикл нараховує 11 книг.

І звісно, сама історія не без участі вовкулак. Але вовкулаки, які постають перед нами у цих книгах, не є класичними.

Уже у другому томі Ірку та її подругу Тетяну чекала зустріч з песиголовцями. Останні мали на меті позбутись дівчат, з*ївши їх.

“Слабкий шелест шин добре чувся на пустинній вулиці. Темний фургончик неквапливо викотив з провулка. Водій нахилився до лобового скла - в мерехтливому світлі нічного світлофора Ірка побачила велику собачу морду на людських плечах! Рожевий язик пройшовся по чорних губах, собачим губах - песиголовець задоволено облизався.

Дверцята фургона відчинилися, і чотири височенні плечисті фігури вибралися на тротуар.”

Детально про особливості цих напівлюдей описано вище. Варто лише сказати, що в цій книзі песиголовці чітко описані згідно уявлень в легендах (як і в самому циклі використані мотиви українських легенд). Їх залишилось лише троє, і Ірці з друзями доводиться розбиратись з песиголовцями. Але більше уваги приділено не їм. В подальших романах зосереджується увага на перевертнях як таких.

Знайомий Ірці майор міліції виявляється перевертнем вовком, як і купа його племінників. Вони усі вовки, але ситуація постає в конфлікті з перевертнями соколами. Тобто, з цього виносимо те, що в книгах представлено перевертнів. Вони перетворюються на тварин коли забажають, і при цьому не втрачають більшості своїх людських особливостей. По ходу розслідування причин конфлікту виявляється, що аби стати таким, колись предки нинішніх перевертнів, принесли жертви древнім богам. За що і отримали певну винагороду.

Процес перетворення майора міліції на вовка доволі простий. Всього варто лише покласти перед собою ніж, і зробити переверт через нього. Тоді ж людина стає вовком. Звідси і уявлення про “перевертання”. Самі ж перевертні в людській подобі мають дуже добре розвинені органи чуття. Особливо нюх.

“Важкий десантний ніж вилетів з ушитих в штанину піхов і вперся в лінолеум. Майор перекинувся... І ось вже вздовж коридору пронісся величезний вовк. Роз'їжджаючись кігтями по слизькій підлозі, він завернув за поворот, і переможне виття, від переслідування здобичі звіром залуноло між стінами. Відчайдушно заверещала якась жінка...”

Не можна обійти той факт, що сама головна героїня (далі ГГ), - перевертень. Вона здатна перетворюватись на хортицю. Але суть не в тому, на кого саме вона перевтілюється, суть в тому, що до першого перевтілення вона спостерігала за собою загострення слуху і нюху, зору. Також під час перших перевтілення гору брала звірина суть, а не людська. Це наводить на думку, що для того, аби бути перевертнем повноцінним, варто проводити чимало часу тренуючись.

Хочеться додати також, що фізично в людській подобі перевертні-вовки доволі міцні хлопці, в порівнянні з перевертнями-соколами. Тобто форма перевтілення здатна впливати і на структуру тіла.

2.3 Лісом, небом, водою, вовкулаками

Почати хочеться з того, що сам роман є хоч і пригодницьким, але філософським. Він не дуже відомий, але якщо є можливість, - краще ознайомитись.

Сюжет книги малює нам постапокаліптичний світ. Важко сказати, де саме відбувається дія. Але є припущення, що це наше з вами майбутнє. І дія відбувається на теренах України. Пропонується наступна анотація:

“Коли на плечі дванадцятилітнього хлопчика лягає тягар відповідальності

за інших, коли весь страшний ліс повстає проти нього, коли самому треба вирішувати, що є добре і що є погано, кожен крок небезпечної мандрівки може виявитися останнім...

Чи вдасться герою дійти до мети своєї подорожі? Чи пощастить

йому врятувати людей і при цьому не перетворитися на вовкулаку?

Чи допоможе йому те, що він іще підліток, а чи стане на

заваді?..”

Вовкулакам у цьому романі приділено чимало уваги. Вони у вигляді своєму наближаються до класичних. Все такі ж волохаті короткошерсті створіння, майже як вовки. Але якщо дивитись глибше, то між ними і класичними вовкулаками, якщо можна так сказати, різниця колосальна.

“Тепер він міг як слід роздивитися вовкулачу стоянку. Те, що спочатку здалося йому безладом, насправді виявилося досить упорядкованим простором.
Величезні потвори, поставою схожі на людей, але з ніг до голови порослі негустим коротким волоссям, що нагадувало вовчу шерсть, спали покотом; їхні тіла утворювали майже правильне кільце. В центрі, зв'язані між собою за руки й ноги, лежали семеро дітлахів приблизно від п'яти до десяти років.”

Почати варто з того, що вовкулаки у романі живуть зграями, і являються своєрідними королями лісу. Їх боїться усе живе, вони неймовірно сильні, згуртовані.

“ Звірюки бігли клином, усі на четвереньках, але з шаленою швидкістю. Людина й на двох так швидко бігти не зможе. Вони бігли нахабно - без розвідників, усі разом. Вони не знали ворогів, які б могли їм протистояти. Тому нікого й не боялися. Тому й були такі розлючені зараз, що не уявляли, що чи хто міг затримати в дорозі так багато їхніх родичів.”

І бере вовкулак лише срібло, або ж якась отрута. Вони здатні до швидкої регенерації, наприклад палець відростає за лічені хвилини. При цьому тваринницьке єство у них теж має чималу вагу. Іноді вони схильні поводитись як собаки. Якщо кинути м*ячик, вони побіжать по нього. У зграї є вожак, є самці і самиці. В романі вони показані як просто тварини. Варто, звісно, зазначити, що вони викрадають дітей. І роблять з них собі подібних. А нападаючи на село, вирізають усіх. І вони не прив*язані до циклів місяця. Про значну силу вовкулак у романі говорить те, що на шляху до дому, вони вивертали з корінням дерева, ламали і втоптували в землю усе інше. Ще можна сказати, що вовкулаки дуже добре стрибають, і здатні підстрибувати на високі відстані. Але лазити по деревах не вміють. А також, є факти про те, що жодна істота не ступить на слід вовкулаки протягом трьох днів.

Ці вовкулаки живуть лише в лісах, вони дуже згуртовані. Коли якась частина, що вирушила в похід, не повертається, решта іде на пошуки. По суті, в цих вовкулаках, ким би вони не були, не залишається нічого людського.

Хочеться додати лише сподівання про те, що нас не очікує така постапокаліптична участь, яку описано в книзі. Бо надто вона реальна.

Розділ 3

Вовкулаки, - посібник з самозахисту

Ви живете, і гадаєте, наче ви в безпеці. Продовжуйте так вважати і надалі, але що, як вони вже поруч, а ви навіть не знаєте про це? Може як наступної повні ви станете жертвою, бо ваш сусід вовкулака? Ви не вірите, та він просто вдало це приховує. І може він одного разу вирветься на свободу. Що може чекати на вас? Кров, кишки, м*ясо. І це в кращому випадку...

Ви повертаєтесь до дому після важкого робочого дня (чи просто з галасливої вечірки), місяць яскраво сяє в небі. Десь поруч чути вовче завивання. Ви йдете і нічого не підозрюєте, коли раптом просто перед вами постає величезна волохата постать. Вона прийшла не просто так, вона прийшла вас убити. Наступного дня ви будете знайдені з розірваним горлом. Мертві...

Але! Є вихід. І цей розділ саме для вас.

3.1 Як розпізнати в людині вовкулаку?

Спроби виявити вовкулак почались ще давно, десь в середньовіччі почався пік. Тоді використовували доволі дикі методи. Зазвичай люди вірили, що вовкулака вивертає шкіру навиворіт. І тому якщо здирати з людини шкіру, то знайдеться волохата шерсть. Зрозуміло, що ніякої шкіри ніхто не знаходив. І людину зазвичай виправдовували. Але на той час людина помирала від больового шоку або ж від кровотечі (все ж робилось без анестезії).

Існував інший вихід. Церква просто звинувачувала когось в тому, що він імовірно і є вовкулакою. Ці висновки робились на наступних причинах:

- Надмірна волохатість тіла (борода, руки, груди)

- Гострі зуби

- Вказівний і середній пальці однієї довжини

- Гострі кінчики вух

- Зрослі брови

Звісно, ніякими вовкулаками ті люди не були, але в хід пускались методи Інквізиції. Тож більшість жертв зізнавалась в чому завгодно, аби лише припинити тортури.

Зараз суспільство лояльне до вовкулак, тому не варто впадати в крайнощі. Але якщо вас мучать певні підозри, вовкулаку можна виявити.

Зазвичай вовкулака вирізняється любов*ю до м*яса. Особливо не до кінця просмаженого тощо. Він може використовувати свої вовкулацькі особливості. Тобто, гострий слух та зір. При тому можна помітити рухи вух, як у тварини. Варто зауважити також, що з наближенням повного місяця у вовкулак спостерігається тяга до жорстокості і насилля. Також помітна агресія, можливе безсоння. Зазвичай такі люди володіють доволі сильною психікою, тому що при перетворенні відчувають жахливий біль.

Такі люди намагаються жити відлюдно. Здебільшого вони живуть самі, собаки і інші тварини доволі агресивно на них реагують. Такі люди не мають, зазвичай, потомства. І взагалі не прихильники любовних зв*язків.

Дуже добре, якщо вдається виявити вовкулаку до повні. Звісно, не треба кидатись на нього зі зброєю, але попереджений, - озброєний, як то кажуть.

3.2 Зустріч з вовкулакою, або як захиститись

З давніх давен вірили в те, що вовкулака ласий до плювання на людину. І горе самотньому подорожньому в ніч повні...

Насправді, все це доволі правдиво. Вірили колись в те, що від вовкулаки можна захиститись, виголосивши його ім*я при зустрічі. Або ж срібними кулями чи ножами. В цьому предки, по суті, були праві.

Вовкулака, - істота доволі небезпечна, але як не крути, - смертна. Тож давайте подумаємо, як і що робити, аби вижити.

Найпростіше, звісно, уникати вовкулак. Здавалось, це доволі просто. Варто не виходити в повню по жодних справах після настання темряви. Не блукати лісами і відлюдними місцинами. Або, якщо ви вже на вулиці, і чуєте неподалік виття, краще одразу роз*являтись або тікати в протилежному напрямку.

Але що ж робити, якщо уникнути небажаної зустрічі таки не вдалось? Що, як ви зіткнулись з вовкулакою. Найперше, варто розібратись, чи то насправді вовкулака, а не просто вовк. Вовкулача морда видовжена, зіниці вузькі. Коли ви вже уважно придивились і все зрозуміли, можна діяти. Це за умови, що ви ще живі.

Дуже добре було б, якби у вас виявилось щось срібне. Ніж, пістолет, чи просто ланцюжок. Це вовкулаці не сподобається. По можливості треба уникнути контакту з ним, і швидко тікати.

Якщо є достатня кількість сили, варто одразу братись до використання Авади Кедаври, що забезпечить вовкулаці швидку смерть. Можна також спробувати приголомшити, чи просто зв*язати вовкулаку.

Як не крути, доводиться визнати, що в будь якому випадку життєво необхідним є тікати, тікати, і ще раз тікати!

Висновок

Ось ми з вами і дійшли до кінця нашої мандрівки. (Якщо вам вистачило терпіння). Пишучи роботу, мною було опрацьовано чимало статей про вовкулак, перевертнів та літературу про них: як наукового характеру, так і власне художню. Література базується як на фактах, так і на домислах. Книги малюють нам різні образи і зображення вовкулак, іменують їх перевертнями, показують песиголовців. Хотілось показати саме європейське уявлення про цих істот, тому при написанні я не торкався американських джерел. До того ж, вважається, що більшість з них прийшла з Європи. Тут варто звернути увагу на те, що в зображенні цих істот на теренах Європи домінує дуже велика кількість спільних рис, що наводить на думки про поширення вовкулак тощо.

При написанні роботи вдалось зібрати досить актуальні, на мою думку, зображення звірів, за рахунок використання якісних книг. Вони ж в свою чергу базувались на фольклорних джерелах різних країн.

Хочу сказати, що вовкулаки це моя “слабкість”, саме тому я взявся за таку тему, а також хотів принести користь роботою Тому останній розділ було присвячено розпізнаванню та захисту від вовкулак. Дуже хочеться вірити, звісно, що це лише вигадки, як і вважають маґли, але хто знає, що можна зустріти у ніч повного місяця?..

Подяка

Хочу виразити подяку дуже багатьом. Почну з old Hufflepuff (Саша Алімонов, Валерія Веста, Ксенія Верди, Марго Йоджи, Ярослав Костін, Даша Лето), які стали моєю родиною в ПУШМО (хоч багатьох у школі вже немає). Також хочеться подякувати теперішньому Гафелпафу. І звісно декану, Максиму Суханову, який вірив в мене навіть у найбільш “ліниві часи”. Звісно не можу оминути увагою учнів інших факультетів, що стали моїми друзями (Александра Нич, Світлана Романова, Оля Білаш, Таня Корчовська). Також дякую всім викладачам ПУШМО, за розуміння і терпіння.

Додатки

Додаток 1. Типовий вовкулака

Додаток 2. Перевертень у “Ірці Хортиці”

Додаток 3. Песиголовець

Додаток 4. Ремус Люпин — вовкулака

Додаток 5. Фенрір Ґрейбек

Додаток 6. Вовкулаки у “Лісом, небом, водою”

Додаток 7. І ще один типовий...

ПУШМО (Перша Українська Школа Магії Онлайн) 1

Вступ_ 2

Розділ 1_ 3

Розділ 2_ 5

Розділ 3_ 9

Висновок_ 11

Подяка_ 11

Додатки_ 12

Поиск по сайту: