Та перекладач

Мартін Лютер – реформатор

Роботу виконала

студентка 34(309) групи

Протасова Альона

План

1. Мартін Лютер. Загальні відомості про біографію.

2. Роль Лютера в Реформації.

3. Письменницька діяльність.

4. Переклад Біблії Мартіна Лютера.

Мартін Лютер народився 10 листопада 1483, в Айслебені в багатодітній побожній родині шахтаря мідних копалень Мансфельда. З п'яти років малий Мартін вже був відданий на навчання у міську школу в Мансфельді. Очевидно він був дуже вразливою людиною, бо навіть у похилому віці згадував, як його били батьки і вчитель за найменшу провину. Чотирнадцятирічним батько його посилає на подальше навчання до Магдебурга, а потім до Айзенаха. У 1501 Лютер поступає до університету в Ерфурті.

Одного разу, переживши велике потрясіння під час громовиці, він дає обітницю піти у ченці і проти волі батька переступає поріг монастиря августинців, де у 1507 дістає посвячення в священики. Взимку 1510-11 Лютер з іншим монахом-августинцем здійснює прощу до Риму, який вразив його фальшивою побожністю місцевого духовенства і повною відсутністю очікуваної атмосфери святості у столиці католицизму. Розчарований, але непохитний у вірі, Лютер повертається додому і продовжує навчання і 1512 захищає докторську дисертацію у Віттенберзькому університеті.

18 жовтня 1517 папа Лев Х випускає буллу про відпущення гріхів і продажу індульгенцій з метою «Сприяння побудові храму св. Петра і порятунку душ християнського світу ". Лютер вибухає критикою ролі церкви в порятунку, яка виражається 31 жовтня 1517року в 95 тезах. Тези були також відправлені єпископу Бранденбурзькому і архієпископу Майнцському. Варто додати, що виступи проти папства були і раніше. Однак вони носили дещо інший характер. Очолені гуманістами виступи проти індульгенціїрозглядали проблему з точки зору людяності. Лютер же критикував догми, тобто християнський аспект вчення. Слух про тези поширюється блискавично і Лютера викликають в 1519 році на суд і на Лейпцизький диспут, куди він з’являється, незважаючи на долю Яна Гуса, і в диспуті висловлює сумнів у справедливості й непогрішності католицького папства. Тоді Папа Римський Лев Xпіддає Лютера анафемі, в 1520 році буллу прокляття склав Пієтро з дому Аккольті (в даний час католицька церква планує його "реабілітувати"). Лютер публічно спалює у дворі Виттенбергського університету папську буллу Exsurge Domine про відлучення його від церкви і в зверненні «До християнського дворянства німецької нації" оголошує, що боротьба з папським засиллям є справою всієї німецької нації.

Перекладені з латини на німецьку і видрукувані великим тиражем тези несподівано знаходять великий розголос у суспільстві, його підтримують такі самі вільнодумці, як він, — рицарського стану Ульріх фон Гуттен, вчений європейського рівня, професор Віттенберзького університетуФіліпп Меланхтон, навіть курфюрст Фрідріх Мудрий. Їхня підтримка додає Лютеру впевенності і він відмовляється на вимогу вищого духовенства визнати свої помилки. Більше того, він ставить під сумнів саме існування не тільки папства, але і Церкви взагалі. У відповідь папа Лев Х своєю буллою від 15 червня 1520 року погрожує йому відлученням від Церкви і дає 60 днів на роздуми і покаяння. Лютер далекий від покаяння, і тоді на вимогу папи новообраний імператор Карл V, який ще чекає на коронацію папою, видає едикт про спалення усіх друкованих праць Лютера. В багатьох містах Європи, зокрема у Льєжі, Кельні, Майнці книги, брошури, плакати були кинуті у вогонь, що справило велике враження на публіку. Тим не менш у Лютера лишається багато прихильників і у відповідь на той акт студентство Віттенберга спалює католицькі книжки і серед них Кодекс канонічного права. Присутній при цьому Лютер кидає у вогонь папську булу. Вісті про спалення Кодексу, неповага до якого каралася вічним прокляттям, блискавично поширюються по всій Німеччині і робить ще більше враження, ніж спалення праць Лютера. Папі не залишається нічого іншого, як відлучити єретика від Церкви і він робить це 3 січня 1521. Одночасно Карл V скликає у Вормсі рейхстаг і викликає туди Лютера (18 квітня 1521 р.). Від нього вимагають зректися своїх поглядів, але Лютер у ввічливій формі відмовляється це зробити. Вже після його від'їзду рейхстаг оголошує його поза законом, але він на той час з допомогою курфюрста Фрідріха вже встиг надійно сховатися у замку Вартбург під виглядом «рицаря Йорга». Тут, а пізніше у Віттенбергу він перекладає на німецьку мову Біблію і піклується організацією лютеранських громад, які виникають всюди в Німеччині. Своїм досконалим перекладом він зробив вагомий внесок в розвиток німецької мови — Біблія стала зрозуміла простим людям, хоч Лютер не дотримувався якогось одного діалекту німецької мови й широко застосовував власні новотвори. Лише у 1534 році він закінчує цю титанічну працю. Жодна літературна праця в ті часи не мала такого попиту, як Біблія Лютера. За двадцять років було випущено понад 400 її видань.

За допомогою прибічників Лютера, особливо Меланхтона, процес Реформації набирає силу. Демонструючи свій розрив з Католицькою Церквою, багато священників починають одружуватися, деякі цивільні особи зважуються виконувати ритуал причастя, а вірні — нищити образи і церковну скульптуру. Реформація йшла як «зверху», так і «знизу». Поступово виникає загроза соціальних заворушень і Лютер виходить з підпілля у Віттенбергу, щоб пом'якшити радикальність руху і тим, з одного боку, запобігти введенню в місто військ для встановлення порядку, а з другого, не наражати на небезпеку прихильних до нього курфюрстів, допомога яких була йому ще потрібна. Тим часом у Римі папський престол займає Адріан VI, який розглядає процес реформації як кару Божу за гріхи і намагається прийти до примирення з Лютером.

У цей час в Німеччині лицарство піднімає повстання, а в 1525 починається Селянська війна, духовним лідером якої став Томас Мюнцер. Лютер намагається переконати його у хибності насильницького шляху, але марно. Мюнцер звинувачує його в тому, що він зрадив загальній справі, а він, Мюнцер, цю справу продовжить. Та сталося інакше. Об'єднаними зусиллями феодально-княжої аристократії повстання було придушено і Мюнцер потрапив до рук ворога. Через кілька днів його стратили після нелюдських катувань.

За іншою версією під час Селянської війни 1524 - 1526 років Лютер виступив з різкою критикою бунтівників, написавши «Проти вбивчих і грабіжницьких зграй селян" (Wider die räuberischen und mörderischen Rotten der Bauern), де назвав розправу з винуватцями заворушень богоугодною справою.

Проте Реформація продовжується мирним шляхом, однак у цій ситуації в 1525 році 42-х річний Лютер робить несподіваний крок — він одружується із Катаріною фон Бора (29.01.1499 – 20.12.1552), однією з 12 чорниць бернардинського монастиря, яким він допоміг втекти в квітні 1523 року. Катаріна фон Бора походила із шляхетної саксонської родини. Ще дівчинкою батьки відправили її до монастиря бернандинців, де вона пробула, аж до втечі у бочках з оселедцями, організованої Мартіном Лютером. Про свою дружину Мартін Лютер в серпні 1526 року писав: "Моя Кеті, така люб'язна і добра до мене, що я не проміняв би свою бідність на усі скарби Креза".

Після одруження, пара переїхала жити в бувший монастир августинців поблицу Віттенберга, який їм подарував, як весільний подарунок, курфюрстСаксонії Іоан Стійкий. В них народилось шестеро дітей: Ганс (липень 1526р.), Елізабет (10 грудня 1527р.)- померла через декілька місяців, Магдалена(1529), Мартін (1531), Пауль (січень 1533), Маргарет (1534).

Цим актом він хотів подати приклад духовенству, і, дійсно, багато ченців і священників його наслідували, але найближчі прибічники були дуже розчаровані тим, що їхній лідер фактично покинув їх у тяжкий час, надавши перевагу влаштуванню особистого життя.

Цей крок Лютера разом з іншими обставинами спонукали деяких діячів Реформації, здебільшого з числа гуманістів, повернутися в лоно Католицької Церкви. Зокрема, цьому сприяло загострення стосунків між Лютером і визнаним лідером гуманістів Еразмом Роттердамським, який спочатку займав нейтральну позицію у відношенню до Реформації, однак відверто висловлювана до нього неповага в листах Лютера викликала адекватну реакцію. Розходження у поглядах мало місце і серед самих реформаторів, спроби найти спільну точку зору у теологічних і обрядових питаннях не мали успіху і врешті-решт розгалуження реформаторських церков стало неминучим. Решту свого життя Мартін Лютер провів у родинних турботах. Обтяжений фінансовими проблемами, він все ж не вимагає гонорару за свої книги, вдовольняючись скромною професорською платнею у Віттенберзькому університеті. Час від часу він бере участь у процесі ствердження протестантської Церкви, але цей процес вже йде незалежно від його волі. Він помирає в рідному Айслебені, куди виїхав залагодити суперечку про спадщину місцевого графа.

В 1529 році Лютер складає Великий і Малий Катехізис, які були покладені в основу Книги Злагоди.

У роботі Аугсбурзького рейхстагу 1530 року Лютер не брав участь, позиції протестантів на ньому представляв Меланхтон.

Наприкінці ХХ століття завдяки діяльності Івана Павла ІІ був реабілітований.

Задля поширення думок Реформації, Мартін Лютер використав не популяризовані досі шляхи: памфлети, балади та ксилографію.

Хоча й написані латиною, 95 тез негайно викликали жваве обговорення: спочатку в учених колах Віттенберга, а згодом і далі за межами цього міста. У грудні 1517 року їх друковані видання у формі памфлетів і листівок одночасно з’явилися в Лейпцигу, Нюрнберзі й Базелі. Їх було випущено коштом друзів Лютера, яким той надіслав примірники. Невдовзі з’явилися й переклади німецькою, доступні для читання серед ширшого загалу, а не лише для вчених і кліру, які знали латину. Друг Лютера Фрідріх Міконіус пізніше писав, що "не минуло й 14 днів, як про ці тези знали по всій Німеччині, а за чотири тижні з ними ознайомився майже весь християнський світ".

Це неочікуване, але стрімке поширення 95 тез показало Лютеру, як передаване від людини до людини повідомлення може незабаром дійти до широкого загалу. "Їх друкують і розповсюджують так, як я собі уявити не міг", – писав він у березні 1518 року до нюрнберзького видавця, який опублікував німецький переклад тез.

На відміну від книжок, виготовлення яких займало тижні, а то й місяці, памфлет можна було надрукувати за день-два. Перші примірники видання, ціна яких майже дорівнювала ціні курки, спочатку розповсюджували в місті, де їх було надруковано. Прихильники Лютера рекомендували їх своїм друзям. Їх рекламували власники книгарень, ними торгували книгоноші. Крамарі, купці та проповідники перевозили примірники до інших міст, і, якщо вони викликали достатній інтерес, місцеві друкарі випускали власний наклад.

Це був один з найкращих та найпростіших способів швидко та массово розповсюдити власні ідеї. Наприклад, перший памфлет "Проповідь про індульгенції та милість"», було перевидано 14 разів лише 1518 року накладами принаймні в тисячу екземплярів. Із 6 тис. різних памфлетів, виданих у німецькомовних державах у 1520–1526 роках, майже 1700 були виданнями праць Лютера. Загалом з майже 6–7 млн памфлетів, які було надрукувано в перше десятиріччя Реформації, понад чверть належала його перу.

У багатьох памфлетах автор закликав читача обговорювати зміст з іншими й читати їх уголос неписьменним. Люди читали й обговорювали памфлети в родинному колі, серед друзів, у заїжджих дворах і шинках. У цих суперечках брали участь найрізноманітніші люди: від англійського короля Генріха VIII, якого за трактат проти Лютера, написаний спільно з Томасом Мором, папа назвав «захисником віри», до нюрнберзького шевця Ганса Сакса, який написав низку шалено популярних пісень на підтримку Лютера.

Памфлети Лютера спровокували у світі полеміку. Зокрема, продавець індульгенцій Тецель був одним із перших, хто вступив у друковану полеміку з Лютером, відповівши йому власною добіркою тез. Інші також вдалися до нового формату – памфлета, щоб долучитися до дискусії, підтримавши або спростувавши Лютерові аргументи. Сильвестр Маццоліні виступив на захист папи у своєму «Діалозі проти зухвалих тез Мартіна Лютера». Називав Лютера «прокаженим із латунними мізками та залізним носом» і заперечував усі його докази, виходячи з непогрішності папи. Лютер, який не залишав без відповіді жодного виклику, витратив лише два дні на те, щоб видати власний памфлет. «Тепер мені шкода, що я зневажав Тецеля», – писав він. «Хоч би яким незграбним він був, але писав він дотепніше за вас. Ви не наводите жодної цитати зі Святого Письма. Ви не даєте жодних пояснень».

Як і памфлет, Мартін Лютер також успішно використовував новинну баладу. Це був опис сучасних подій (часто перебільшений) у віршованій формі, покладений на відому вже мелодію, щоб його легко можна було вивчити, співати й навчити інших. У новинних баладах часто навмисно поєднували благочестиву мелодію зі світськими, а то й богохульними текстами. Їх поширювали у формі роздрукованих слів до пісень із приміткою, на яку мелодію співати. Після заучування напам’ять вони могли поширюватися навіть серед неписьменних у формі групового виконання.

І реформатори, й католики використовували цей новий вид медіа для поширення інформації та виступів проти опонентів. «Починаймо нову пісню», перша Лютерова спроба в жанрі новинної балади, оповідає про двох ченців, страчених у Брюсселі 1523 року після відмови зректися своїх лютеранських поглядів.

Поєднання чіткої графіки з короткими текстами, надрукованими у формі листівок або плакатів, доносило ідею і до неписьменних чи малописьменних, а також служило наочним посібником для проповідників. Лютер казав, що «без картин ми не можемо ні думати, ні розуміти нічого». Деякі ксилографії на релігійну тематику мали складну композицію, з багатозначними алюзіями й кількома пластами сенсів, доступних лише високоосвіченим людям. Наприклад, «Страсті Христові й Антихристові» – серія картин, у яких благочестю Спасителя протиставлено розпусту й падіння папи. Деякі ж були надзвичайно грубі й наочні, як «Звідки взялися ченці»: три чорти випорожнюються... монахами, яких уже назбиралася чимала купа.Найкращі малюнки створив Лютерів друг Лукас Кранах.

Противники Лютера відповідали власними ксилографіями: наприклад, картина «Лютер грається в єресь» зображує його з трьома чортами помічниками за приготуванням якогось огидного варива. З казана клубочиться пара, на пасмах якої написано «брехня», «пиха», «заздрість», «єресь» тощо.

Вороги Лютера порівнювали поширення його ідей з епідемією. Папська булла 1520 року, в якій Лютеру погрожували відлученням від церкви, своєю метою ставила «припинити поступ цієї чуми і ракової хвороби, щоб вона не поширювалася далі». Вормський едикт 1521 року попереджав, що слід не допускати розповсюдження Лютерових ідей, інакше «весь німецький народ, а за ним й інші народи, заразяться тією самою недугою». Ці документи підтверджують ефективність обраних Лютером методів.

У Вартбурзі Мартін Лютер залишався до 1 травня 1522 року inkognito як «Поміщик Йорг». Він переклав восени 1521 Новий Заповіт на німецьку мову. Це йому вдалось зробити за 11 тижнів. Для цього оригіналом йому слугував екземпляр грецької Біблії Еразма Роттердамського. Він використовував також латинський переклад Біблії, а також Vulgata. Переклад Мартіна Лютера вийшов у вересні 1522. 1523 році світ побачила також його першу частину перекладу Старого Заповіту; обидва переклади вижили до 1525 вже у 22 видань й 110 перевидань. Таким чином до третини усіх німців, які були здатні читати, мали цю книжку у себе вдома. У 1534 році М. Лютер переклав залишок Старого заповіту із тодішнього знайдених рукописів Мазорету. Обидва Заповіти утворюють знамениту Біблію Мартіна Лютера.

Цим перекладом Мартін Лютер зробив зміст зрозумілішим простому народові. Щоправда, до цього були вже 14 верхньонімецьких й середньо-німецькі видання Біблії. Але ці переклади завдяки своїй високопарній німецькій мові були важко зрозумілим для людей. Він узяв в основу свого перекладу народну мову однієї із центральних земель країни. Феномен Лютерового перекладу полягав і в тому, що досі у різних землях Німеччини говорили різними діалектами і саме національна Біблія стала в основі формування всенімецької літературної мови. Це ж можна сказати й про чехів.

Мартін Лютер менше перекладав дослівно, а намагався перенести на німецьку мову біблійні вирази (sensus literalis) за їхнім значенням. Стиль його письма впливав на стиль і словотвір німецької мови століттями. Таким чином він вигадав такі слова, як Feuertaufe — бойове хрещення, Bluthund — кровопивця або лягавий собака, Selbstverleugnung — самозречення, самовідданість, Machtwort — вирішальне слово, Schandfleck — клеймо, пляма ганьби, Lückenbüßer — неповноцінний заступник, Gewissensbisse — докори сумління, Lästermaul — обмовник und Lockvogel — приманка. Його авторству належать також такі метафори як «Perlen vor die Säue werfen» — розкидувати перлини перед свинями, «ein Buch mit sieben Siegeln» — таємниця за сімома печатками, etwas ausposaunen — щось розтрубити, «im Dunkeln tappen» — блукати у темряві, «ein Herz und eine Seele sein» — жити душа в душу, «auf Sand bauen» — будувати на піску, «Wolf im Schafspelz» — вовк в овечій шкурі.

Переклад Біблії Лютером і Реформація виявилися революційним моментом в переможній ході великої книги. До Лютера існувало вісімнадцять Біблій, надрукованих на німецькій мові. Але вони рясніли стількома огріхами, що не отримали широкого розповсюдження. Читання Біблії ускладнювала також та обставина, що за часів Лютера не було ще єдиної німецької мови, країна говорила на безлічі різноманітних діалектів. Геній Мартіна Лютера допоміг подолати всі перешкоди. Після рейхстагу в Вормсі Лютеру довелося сховатися в Вартбурзі. Вимушену бездіяльність великий реформатор використав для перекладу Нового Завіту і зробив його за неймовірно короткий термін - з грудня 1521 до березня 1522-го. А в вересня 1522 року переведений ним Новий Заповіт був надрукований у Мельхіора Лоттата у Віттенберзі. Його називають Вересневий Заповіт. 5000 примірників розпродали миттєво, і вже в грудні того ж року вийшло в світ друге, перероблене видання (Грудневий Заповіт). З 1522 по 1533 рр.. Лютер здійснив сімнадцять видань.

Більше часу знадобилося для перекладу Старого Заповіту. Лютер зробив його разом з Філіпом Меланхтоном за п'ять років: (1529-1534). У «Посланні про переклад» він розповідає, з якими труднощами доводилося стикатися їм обом: «Досить часто траплялося, що ми протягом двох, трьох, навіть чотирьох тижнів розшукували і розпитували про одне-єдиному слово, і іноді так і не знаходили потрібної нам відповіді».

У вересні 1534 року з'явилася, нарешті, перша Віттенберзька Біблія, видана німецькою літературною мовою і надрукована у Ганса Люфта. Попит на переклад Лютера був настільки великий, що до його смерті в 1546 році вийшло тринадцять видань, кожного разу вони знову переглядались і покращувались самим Лютером та його друзями. Віттенберзький друкар Ганс Люфт з 1534 по 1584 надрукував приблизно 100000 Біблій - найбільше досягнення для свого часу! Біблія Лютера передруковувалася в чотирьох місцях за межами Віттенберга.

В основу свого перекладу Лютер поклав «саксонську канцелярську мову», і це було хорошим вибором. Він прагнув писати так, щоб текст легко розумівся простим народом. «Потрібно було розпитувати матір в будинку, дітей на вулиці, просту людину на ринку, дивитися їм до рот, як вони кажуть, і так само перекладати. Тоді вони зрозуміють, що з ними говорять по-німецьки», - пояснював Лютер в «Посланні про переклад».

Здатність глибоко перейматися змістом Писання і хороше відчуття мови, властиві Лютеру, зробили Біблію народною книгою в Німеччині, що вирішальним чином сприяло виникненню в країні єдиної літературної мови. Наскільки сильно вплинула Біблія Лютера на життя людей, культуру, літературу і мистецтво показує, серед інших, той факт, що 705 розхожих нині крилатих слів мають біблійне походження: 368 слів із Старого Завіту і 337 з Нового Заповіту.

Глибоко народна мова Лютера, вченість автора перекладу забезпечили його твору надзвичайний успіх. Але не вони одні. Мартін Лютер на самому собі відчув силу Євангелії. Його віра і глибоке благочестя жили Словом Божим. Не тільки розумом вибудовував Лютер фрази! Слово Боже передавав далі той, хто сам надихнувся ним!

Новий Завіт Лютера був сердечно прийнятий і в Швейцарії, де вели Реформацію Цвінглі і Кальвін. У цій країні теж бралися за переклад Біблії. І перш ніж Лютер закінчив переклад Старого Завіту на німецький, вийшла в світ «Цюріхська Біблія», яка і для наших днів представляє найбільшу цінність. Наступні переклади, здійснені представниками різних народів, спираються, в основному, на Біблію Лютера.

Поиск по сайту: