Царство Гриби

Гриби - особлива група організмів. Вони об`єднують ознаки рослинних і тваринних організмів. З рослинами їх зближує необмежений ріст, прикріплений спосіб життя, характерний для них спосіб живлення шляхом всисання поживних речовин. У деяких в складі клітинної стінки є целюлоза, що властиве рослинній клітині. Безстатеве розмноження відбувається за допомогою зооспор. З тваринами їх об`єднує слідуюче: гриби не мають хлорофілу, тому живляться вони гетеротрофно; запасаючою речовиною у них є не крохмаль, а глікоген, який притаманий лише тваринам; метаболітом є сечовина; у більшості грибів до складу клітинної оболонки входить хітин, що властиве тваринним організмам. Походять гриби від різних форм одноклітинних джгутикових еукаріот.

До грибів відносяться чисельні цвілі, що поселяються на мертвих тілах, а також майже всім відомі шапкові гриби і велика кількість інших. Гриби разом з бактеріями виконують роль редуцентів в екосистемах, забезпечуючи кругообіг основних речовин - вуглецю, азоту, фософру та інших. Було підраховано, що 20 см поверхні грунту містять близько 5 т бактерій та грибів на 1 гектар. В житті людини гриби, як і бактерії, відіграють подвійну роль. Вони проявляють себе і як злісні шкідники та збуджувачі хвороб, і як корисні організми. Розглянемо коротко біологію та систематику грибів.

Біологія грибів.

Гриби - це переважно багатоклітинні організми, хоча і зустрічаються одноклітинні, наприклад, дріжджі. Тіло гриба складається з багатьох ниток. Такі нитки називаються гіфами, а їх сукупність утворює грибницю або міцелій (рис.110). Міцелій може бути одноклітинним та багатоклітинним. Він може видозмінюватися і утворювати ризоморфи (кореноподібні утвори), міцеліальні тяжі (у домового гриба) і склероції (тісне сплетіння обезводнених гіф, які служать для перенесення несприятливих умов).

Швидкість росту грибниці надзвичайно велика. Так, за 24 години гриб може утворити міцелій загальною довжиною більше кілометра.

Клітини гіф захищені клітинною стін- кою, яка складається із хітину (із хітину також утворені покриви комах, павуків, ракоподібних). Гриби виділяють на мертвий органічний субстрат (від лат. substratum - основа, підкладка) активні хімічні речовини, які його розкладають. Можна сказати, що у грибів травлення протікає поза організмом. Завдяки великій загальній площі гіф грибниці, всмоткування поживних речовин протікає дуже інтенсивно.

Гриби можуть бути або сапрофітами, або паразитами. Гриби-сапрофіти прикріплюються до субстрату за допомогою видозмінених гіф міцелію - ризоїдів. Паразити мають більш потужні присоски - гаусторії (від лат. gaustor - ковтаючий, питущий), що забезпечують фіксацію паразита на хазяїні і всмоктування поживних речовин.

Розмноження грибів відбувається вегетативним, безстатевим та статевим шляхом. Надзвичайно у них розвинене вегетативне розмноження (грибницею). Безстатеве розмноження проходить за допомогою зооспор та конідій (спор, які характерні для наземних грибів і утворюються на спеціальних конідієносцях). А спори статевого розмноження - це аскоспори та базидіоспори, про які мова буде йти нижче. Спори грибів часто дуже дрібні і можуть переноситися на велечезні відстані. Гриби надзвичайно плодючі і утворюють величезну кількість спор, чим і пояснюється їх широке розповсюдження. Цикли розмноження та розвитку грибів складні і різноманітні, тому ми не будемо докладно їх розглядати. Відмітимо лише те, що чергування поколінь у грибів забезпечує їм гнучку пристосованість до умов середовища.

Різноманітність грибів.

В наш час описано близько 100 000 видів грибів. Припускають, що невідомо ще близько 200 000 видів, а їх загальна кількість дорівнює кількості видів всіх рослин. Царство гриби поділяють на два підцарства: Нижчі гриби та Вищі гриби. До Нижчих грибів відносяться ті, що мають міцелій у вигляді голої цитоплазми або міцелій хоч і добре розвинений, але нечленистий. Безстатеве розмноження відбувається за допомогою зооспор або спорангіоспор (у мукора). Нижчі гриби мають різні способи статевого розмноження. В основному це мешканці водних або сильно зволожених місць існування.

Вищі гриби мають добре розвинений членистий міцелій, вегетативне розмноження відбувається за допомогою конідій (як у пеніцила), а статеве розмноження - за допомогою аско- та конідіоспор.

За сучасною класифікацією гриби поділяють на шість класів: хітрідіоміцети, ооміцети, зигоміцети, аскоміцети, базидіоміцети, дейтероміцети. Перші три класи відносяться до нижчих грибів, а три останні - до вищих. Коротко розглянемо п`ять класів з шести - хітрідіоміцети, ооміцети, зигоміцети, аскоміцети, базидіоміцети.

Клас Хітрідіоміцети. Тіло цих грибів являє собою голу цитоплазму (плазмодій) або дуже слабо розвинутий міцелій. Розмножуються з чергуванням безстатевого та статевого поколінь. Більшість представників класу - паразити рослин і тварин. Для нашої місцевості велике практичне значення мають гриби з роду синхітріум. Ці гриби паразитують переважно на вищих рослинах. Один з видів цього роду синхітріум ендобіотікум викликає рак картоплі (рис.107). На бульбах з`являються пухирчаті нарости або пухлини, що нагадують губку або цвітну капусту. Пухлина утворюється після попадання зооспори на бульбу. Її вміст переливається в клітину епідерми, а потім у м`якуш бульби. Гриб виділяє речовини, які викликають розростання сусідніх клітин, що і викликає утворення наростів. Протягом літа утворюється кілька поколінь гриба. Восени в бульбах формуються зимові цисти з міцною та товстою оболонкою. В такому стані гриб може зберігатися до 20 років і при сприятливих умовах циста проростає з утворенням зооспор. Втрати врожаю картоплі при ураженні синхітріумом можуть досягати 40 - 60%. Іноді раком вражаються столони і тоді бульби зовсім не утворюються. Другим паразитним грибом з цього класу є ольпідіум. Великих збитків розсаді капусти завдає ольпідіум капустяний, що викликає “чорну ніжку” розсади капусти.

Клас Ооміцети. У цих грибів добре розвинутий одноклітинний міцелій. Більшість ооміцетів живуть у водному середовищі. Серед них є як сапрофіти, що ростуть на відмерлих рослинних і тваринних організмах, так і паразити. Деякі з них паразитують на молоді риб, ослаблених рибах, на ікрі риб та жаб, тощо, а також на вищих рослинах. Майже кожний акваріуміст спостерігав ураження акваріумних рибок сапролегнією. Тіло рибки вкривається добре помітним білим “пухом”, який складається с товстих гіф міцелію. З часом кінчики гіф темнішають і на них утворюються зооспорангії, де формуються зооспори. Особливо гриб вражає риб при зимівлі (короп, товстолобик, білий амур). Ватоподібний міцелій утворюється на різних ділянках тіла риби: зябрах, спині, хвостовому відділі, плавцях. Більшість риб ураженних сапрлегнією гине. Засоби боротьби в умовах акваріуму можуть бути такими: щоденно занурювати рибку на 10 - 15 хв. в розчин

марганцю (1 г на 100 л води); або на 15 - 30 хв. в розчин кухонної солі (2,5 г на 1 л води); тримати уражених рибок до 2 днів в розчині метиленової сині (3 мл 1% розчину на 1 л води).

До ооміцетів належить і інший гриб-паразит - фітофтора, який паразитує на бульбах, листках та столонах картоплі. В перекладі “фітофтора” означає “пожирач рослин інфекційний”. Мабуть немає іншого виду гриба, як цього трагічно відомого паразита. Після завезення картоплі з Америки до Європи цей продукт став основним для більшості населення. У 1845 - 1846 роках ця хвороба почала поширюватися в Пінічно-Східній Європі. Особливо постраждала Ірландія. Загибель насаджень картоплі викликала голод та смерть. Ті з людей, що залишилися живими масово переселялися в США та Англію. Причини цього захворювання встановив А. де Барі, який вивчив будову та цикл розмноження паразита.Гриб вражає спочатку надземну частину рослини, викликаючи загибель пагонів. Потрапляючи в грунт зооспори вражають бульби. Масова інфекція бульб відбувається під час збирання врожаю. Під час зберігання на бульбах з`являються свинцево-сірі плями, які загнивають. Крім картоплі фітофтора вражає майже всі інші пасльонові і особливо томати.

Клас Зигоміцети. Це порівняно невелика група організмів (близько 600 видів) мешкає в грунті на залишках рослин та тварин, що розкладаються. Звичайним та повсякденним для нас є цвільовий гриб ризоп чорніючий, що розмножується на харчових продуктах. Міцелій грибу швидко розростається, поглинаючи поживні речовини. Від міцелію відгалужуються гіфи, які називаються столонами. Столони утворюють ризоїди, що допомагають закріплюватися на субстраті. Прямо над ризоїдами утворюються спорангієносці із спорангіями. Визріваючи, спорангії чорніють. Кожна спора здатна прорости в новий міцелій. Ризоп може псувати також яблука та інші фрукти. Звичайним цвільовим грибом, що псує харчові продукти і часто селиться на хлібові, є також мукор. Безстатеве розмноження у мукора відбувається за допомогою спорангіоспор, які у великій кількості утворюються у спорангіях. Сапрофітні зигоміцети утворюють схожу на вату чорну цвіль на харчових продуктах, приносячи тим самим суттєву шкоду.

Клас Аскоміцети. До аскоміцетів відносять близько 30 000 видів. Це сизозелені, червоні, бурі цвілі, що викликають псування продуктів. Деякі гриби цього класу викликають серйозні захворювання рослин, наприклад, борошнисту росу, каштанову гниль, голландську хворобу дерев в`яза. До цього ж класу відносяться дріжджі, трюфелі та зморшки. При безстатевому розмноженні аскоміцети утворюють особливі спори конідії (від грецьк. - “дрібний пил”), які розташовані на конідієносцях.

При статевому розмноженні спори формуються в особливих сумках - асках (від цього і походить назва класу). Потім аски розбухають і лопаються. Спори з силою вистрілюють і можуть у деяких видів відлітати на відстань до 30 м. Сумки можуть формуватися, як на поверхні міцелію, так і всередені спеціальних плодових тіл. Одним з представників аскоміцетів є пеніцил - пиширений сапрофітний гриб. Він утворює блакитну, зелену та іноді жовту цвіль на різних органічних субстратах. Його міцелій поділений на ділянки, а конідіальне спороношення має вигляд китиці.

У іншого цвільового грибу аспергилу міцелій багатоклітинний і дуже розгалужений. Конідіальне спороношення має вигляд лійки, з якої немов би витікають струмочки води. Це і є конідіоспори, що розташовуються ланцюжком. Аспергілові гриби дуже рідко утворюють плодові тіла.

Серед злісних паразитів жита і багатьох дикорослих злакових необхідно відмітити ріжки. Під час цвітіння злаків на приймочку маточки попадає аскоспора. Вона проростає в міцелій, який проникає в зав`язь маточки і продукує конідієспори. При цьому гіфи виділяють крапельки солодкої рідини, яка приваблює комах. Спори прилипають до тіла комах і так відбувається масове поширення грибу. На зиму гриб утворює склероції, які навесні проростають з утворенням аскоспор. Таким чином, цикл розвитку ріжків повторюється. Ріжки містять отруйні речовини, що викликають у людини отруєння, яке може проявлятися в двох формах: конвульсивній (в народі називають “злі корчі”) та гангренозній (“антонів вогонь”). Отруїтися можна, вживаючи борошно, що заражене розмеленими ріжками. Ріжки зберігають отруйність протягом двох років. Ці гриби викоритовують також в медицині, особливо в гінекології, як кровозупинний засіб.

Ще один гриб добре відомий кожному - монілія, яка викликає гниття яблук та груш. Міцелій гриба розростається на плодах. Їх м`якуш стає рихлим і на поверхні утворює плями світло-коричневого забарвлення. На цих плямах концентричними колами розміщуються подушечки конідієнос- ців. Зимує гриб на плодах, що залишилися на зиму і які стають чорними та блискучими. Навесні розвиток монілії поновлюється.

Одноклітинні аскоміцети - дріжджі - відіграють значну роль в житті людини. Вони здатні розщеплювати глюкозу до етилового спирту та СО₂. Ця влистивість дріжджів з успіхом використовується у виготовленні вин, пива, при випікання хліба.

Нараховується близько 390 видів дріжджів, але в промисловості використовується всього декілька видів. В будові дріжджів є особливість: клітинна стінка на має хітину. Розмноження переважно вегетативне шляхом брунь- кування або поділу клітин. При статевому розмноженні відбувається злиття двох клітин і аскоспори формуються в зиготі.

Багато сумчастих грибів мають велике економічне значення. Деякі види з роду пеніциліума використовують для виготовлення високоякісних твердих сирів. На Сході із соєвих бобів при допомозі молочнокислих бактерій та дріж- джів отримують соєве тісто та соєвий соус. Особлива роль пеніцилових грибів полягає в отриманні антибіотиків. Перший антибіотик був одержаний в 1928 році Олександером Флемінгом. Він помітив, що цвільовий гриб пеніцил повністю припиняв ріст та розмноження стафілококів. Через 10 років Говард Флорі з Оксфордського університету виділив чистий пеніцилін, який відкрив нові можливості в лікуванні небезпечних бактеріальних інфекцій. Слід зауважити, що антибіотичні властивості пеніцилу вперше були описані російськими лікарями Монасеїним та Полотебновим.

Серед аспергілових грибів є збудники захворювань людини, так званих аспергільозів. Деякі з них виділяють токсичні отрути і необхідно постійно берегти продукти від цих грибів. Деякі сумчасті гриби є дерматофітами (від грецьк. dermatos - шкіра + phiton - рослина). Вони викликають стригучий лишай, епідермофітію та інші захворювання шкіри людини.

Клас Базидіоміцети. Клас включає близько 25 000 видів добре відомих нам грибів. Статеве розмноження в них відбувається за допомогою базидіоспор. До цього класу відносяться майже всі шапинкові гриби - їстівні та отруйні, а також багато паразитних грибів.

Шапинкові гриби також складаються з підземної частини - грибниці, що знаходиться в грунті та плодових тіл. Плодові тіла представлені гіфами, які щільно укладені і складаються з ніжки та шапки. На нижній частині шапки, що носить назву гименофора, формуються спори.

Гименофор найчастіше складається з пластинок, тоді такі гриби називають пластинчастими та з трубок - трубчасті гриби. На перших стадіях свого розвитку плодові тіла багатьох видів вкриті повністю або частково покривальцем, яке потім розривається. Його залишки можна помітити на ніжках, під шапинкою опеньків, шампіньйонів. У багатьох грибів, найчастіше отруйних, залишки покривальця є в основі ніжки та на шапинці, як наприклад, у мухоморів. Грибниця шапинкових грибів росте по колу і в міру такого росту центральна частина поступово відмирає. Плодові тіла формуються на більш молодих частинах міцелію, тому часто можна спостерігати ріст плодових тіл концентричними колами. Ці кільця ще в народі називають “відьміними кільцями”. Серед пластинчатих грибів най- більш відомими є шампіньйони. Їх частіше вирощують штучно і світовий прибуток від продажу цих грибів становить близько 14 млрд. доларів щорічно. Не поступається шампіньйону по смакових та харчових властивостях трубчастий білий гриб або боровик. Восени населення збирає опеньки, які хоча і поступаються за поживними якостями попередньо згаданим грибам, але є бажаними на столі. На Україні збір грибів населенням звичайна традиція. Але необхідно добре знати гриби, щоб не зірвати отруйні. Знайте, що всі наші гриби (шапинкові) поділяються на їстівні, що вживаються в будь-якому вигляді; умовно-їстівні - містять отрути, які розчиняються при варці, тому воду при приготуванні цих грибів необхідно декілька разів зливати (синяк, чорні грузди, тощо); неїстівні - по своїх смакових якостях непридатні в їжу; отруйні - містять небез- печні отрути, які не руйнуються навіть при тепловій обробці. Найотруйніший гриб наших лісів - бліда поганка. Отруєння ним завжди смертельне, бо симптоми отруєння з`являються занадто пізно, коли вже сучасна медицина майже безсила. До отруйних грибів відносяться мухомори - червоний, пантерний, білий, опеньки сірчано-жовті та цегляно-червоні, гірчак (дуже схожий на білий гриб) та чортів гриб. Серед базидіоміцетів виділяють ще два порядки грибів - іржасті та сажкові Це небезпечні гриби-паразити рослин, які щорічно наносять величезну шкоду сільськогосподарським культурам, яка оцінюється мільярдами доларів. Сажкові гриби не утворюють плодових тіл. Ці гриби можуть викликати зараження рослин, як при проростанні зернівок, так і під час цвітіння. Суцвіття заражених рослин мають вигляд обвуглених, оскільки утворюється величезна кількість товстостінних темних спор. Вони зимують із зернівками в зерносховищах або в грунті і є причиною захворювання рослин в наступному році.

Всі представники іржастих грибів є обов`язковими паразитами. Паразитують, як на культурних (жито, овес, пшениця, просо, льон, смородина, шипшина, горох та інших), так і на дикорослих рослинах. Іржасті гриби характеризуються різними спороношеннями, які закономірно змінюють одне одне. Цикл розвитку може проходити, як на одній рослині (одноживильні паразити), так і на двох (двоживильні паразити). Іржасті гриби паразитують на зелених частинах рослин. Уражені листки набувають оранжево-жовтого, бурого і навіть чорного забарвлення.

Найбільш поширеним паразитом є лінійна іржа злаків (двоживильний паразит). Цикл розвитку гриба починається з проростання спор на листках барбарису і продовжується на листках та стеблах злакової рослини. На уражених рослинах з`являються іржасто-бурі плями - скупчення спор. Спори розносяться вітром і через продихи листків проникають в здорові рослини. Так відбувається 5 - 6 раз за літо. Восени утворюються зимові спори, які зимують на залишках стерні. Навесні вони проростають, утворюючи нове покоління спор. Ці спори нового покоління для подальшого розвитку знов повинні потрапити на рослину барбарису. Таким чином, лінійна іржа в циклі свого розвитку має двох хазяїв. Корончаста іржа вівса паразитує на вівсі, пирії та інших злаках. Другим хазяїном служить крушина. На півдні України відомий паразит бура іржа пшениці. Її другим хазяїном є багаторічна трава рутвиця. До одноживильних паразитів можна віднести лінійну іржу соняшника та представників роду фрагмідіум, що паразитують на малині. Жовта іржа паразитує на пшениці, ячменеві та житі.

Основні засоби боротьби проти сажкових та іржастих грибів - це виведення стійких до ураження цими грибами сортів, знищення, по можливості проміжних хазяїв, дотримання сівозміни, хімічний захист.

Поиск по сайту: