Словничок мудрих думок від В.О. Сухомлинського

С. В. Полтавець,

бібліотекар Компаніївської ЗОШ

Кіровоградської обл.

А

Азбука виховання людяності полягає в тому, щоб дитина, віддаючи тепло своєї душі інтим людям, знаходила в цьому особисту радість.

Азбука моральної культури входить у свідомість і душу лише тоді, коли в шкільному ко­лективі є елементарна моральна культура людських взаємин.

Б

Бажання вчитися – як ніжна квітка, котра живиться тисячами корінців, що невтомно працюють у вологому ґрунті. Ми їх не бачимо, але дбайливо оберігаємо, знаючи, що без них життя і краса загинуть.

Байдужість – вода, яка прищеплює ганебну і згубну думку про те, що світ існує сам по собі, а я – сам по собі, у світі можна прожити тихо й непомітно, заплющивши очі на те, що мерзота може пожирати і знищувати добро, а добро бути слабким і беззахисним.

Батько – найрідніший, найдорожчий для дитини мужчина, в образі якого виявляється людська відповідальність за її прихід у світ, за кожний її крок і вчинок у житті.

Без заглибленості в справу – немає людини.

Безсоромність – небезпечна вода душі; безсоромній людині спочатку байдуже, що про неї думають люди, а потім – їй байдужою стає і власна доля. Вона породжується обіцянками, які не виконуються.

Бережливість і доброзичливість повинні поєднуватися в людині з душевною щедрістю і безкорисливістю.

Бійся байдужості – однієї найнебезпечніших вад. Бути байдужим – значить, по суті, втратити здатність відчувати поруч себе людину.

Благородство у взаємовідносинах між хлопцем і дівчиною, чоловіком і жінкою – це дерево, яке зеленіє тільки тоді, коли його краса живиться глибоким корінням людської гідності, честі, поваги до людей і до самого себе, непримиренності до зла, бруду, приниження людської гідності.

Боротьба за долю людини – це передусім боротьба за її особисте щастя, за те, щоб вона відчувала, переживала повноту і радість життя.

В

Вдячність – це корінь почуття обов’язку; людина почуває себе зобов’язаною перед іншою людиною, взаємовідносини побудовані на душевно тонкому прагненні дати людині більше, ніж вона, здавалось би на перший погляд, дає вам.

Вдячність людям – це рідна сестра почуттів відповідальності, обов’язку, громадянської гідності.

Вдячність і обов’язок – ознаки високої етичної культури і разом з тим те елементарне людське, без чого нам загрожує невігластво.

Виховувати – це насамперед знати дитину, а щоб знати, треба постійно бачити, вивчати. Без знання дитини, без глибокого розуміння всієї складності явищ, які відбуваються в її душі, виховання стає сліпим і тому беззмістовним.

Виховання людської особистості – це насамперед виховання почуття власної гідності.

Виховання – найтонше душевне доторкання людини до людини, і якщо ми хочемо, щоб наш вихованець виріс справжнім громадянином, який розуміє обов’язок і відповідальність, уміє бути добрим і непомітним, ласкавим і суворим, люблячим і непримиренним до зла, ми повинні доторкатися до нього сердечно. Виховання – це насамперед слово, книжка і живі людські відносини.

Виховна робота має на меті забезпечити єдність процесу навчання і розумового розвитку, починається з вивчення розвитку дитини.

Відданість – не безмовна покора, а облагороджування взаємовідносин у сім’ї, створення радощів для матері і батька.

Відповідальність – означає відповідальність перед кимсь і за когось.

Віра і вірність – близькі поняття, у них один моральний корінь. Як важливо роздмухувати, підтримувати маленький вогник вірності прин

ципам, перетворюючи його в безпечний факел ідейного благородства, мужності.

Віра в людину – величезна моральна сила, що втілює в собі саму суть відносин у повному суспільстві.

Вчити жити – це значить передавати із серця в серце моральні багатства, здобуті, нагромадженні людством.

Г

Гідність мужчини – не бути дармоїдом.

Гра – широке й багатогранне поняття. Діти граються не тільки тоді, коли бігають, змагаються в швидкості й спритності. Гра полягає й у великому напружені творчих здібностей, уяви.

Громадянське бачення світу – це жива плоть і кров моральності.

Громадянські думки, громадянські переконання, праця – це є та сфера духовного життя отроцтва, яка стає основою благородної, чутливої, вимогливої до себе совісті – голосу людського сумління.

Громадянська освіченість немислима без прагнення творити, працювати в ім’я того, щоб Вітчизна була ще могутнішою й щасливішою.

Громадянськість складається з почуття господаря, спадкоємця якого створили старші покоління, а також із почуття відповідальності за те, що є, але чого не повинно бути в нашому житті.

Години відпочинку – найскладніший період духовного життя, коли людина користується цінностями культури, що їх створили інші люди.

Гуманність неможлива без чуйності до людини

Д

Дати людині щастя улюбленої праці – це означає допомогти їй знайти серед безлічі життєвих шляхів той, на якому найяскравіше розкриються індивідуальні творчі сили і здібності її особистості.

Дитина – дзеркало морального життя батьків.

Дитинство – щоденне відкриття світу.

Діти – не тільки наша любов і надія. Діти – безсмертя народу.

Добрі почуття, емоційна культура – це серцевина людяності. Якщо добрі почуття не виховані в дитинстві, їх ніколи не виховаєш, тому що суто людське утверджується в душі одночасно з пізнанням перших і найважливіших істин, одночасно з переживаннями і відчуваннями найтонших відтінків різного слова, це перший сторож совісті.

Доброта має стати таким самим звичайним станом людини, як і мислення. Вона повинна стати звичкою. Доброта твориться людиною в людині, і людиною в самій собі.

Добре здоров’я – відчуття повноти, невичерпності фізичних сил – найважливіше джерело життєрадісного світосприймання, оптимізму, готовності подолати будь-які труднощі.

Доторкніться до серця, до душі вихованця дбайливою, люблячою рукою, відкрийте в ньому майстра – творця, і людина заграє своїм неповторним світлом, як починає сяяти коштовний камінь у руках у ювеліра, що зумів розкрити за сірою, непривабливою зовнішністю чарівне сяйво.

Дружба – це насамперед віра в людину, вимогливість до неї і невинність. Це вершина, з якої перед людиною відкриваються найдрібніші деталі доблесті і краси, вульгарності і потворності. Дружба дає людині зіркість на добро і зло.

Думки, мов іскри, від однієї засвічується інша. Думки, пробуджені над книжкою, є мовби добре насіння знань, що проростає, дає врожай.

Духовна діяльність – активні зусилля особистості, які докладаються, щоб наші політичні, моральні, естетичні ідеї, погляди, переконання, ідеали стали багатством особистості, внутрішніми цінностями людини. Це творча праця, кипуча суспільна діяльність, одухотворені благородною метою.

Душевний стан – це глибоко особиста, емоційна оцінка вчинків, що тією чи іншою мірою зачіпають особистість дитини.

Е

Експеримент – незамінний засіб інтелектуального збагачення праці, поєднання праці з мисленням, аналізом.

Емоційна культура – це, образно кажучи, правильно налаштовані струни скрипки.

Емоційна самооцінка – це ґрунт, на якому проростають зерна моральних повчань.

Естетичність обстановки досягається гармонією нерукотворного і створеного людиною, яка збуджує почуття радості.

Естетична оцінка праці – це джерело моральної гідності трудівника.

Ж

Життя – найкращий критерій не тільки істинності знань, а й стійкості переконань, єдності думки й почуття.

Жити серцем, пізнавати серцем – у цьому найтонша, наймудріша сфера виховання.

Жорстокість не тільки огрублює юну душу, а й негативно позначається на нервовій системі, порушує гармонію між фізичним і духовним – пригнічує тіло й дух.

З

Здоров’я великою мірою залежить від духовного життя, зокрема від культури розумової пращ.

Знання, здобуті самоосвітою, дуже міцно зберігаються в пам’яті. Неоціненне багатство, якого ти повинен набути в роки дитинства, отроцтва, ранньої юності. Те, чого ти не здобув у юні роки, ніколи не здобудеш такою самою мірою потім.

Знати – це означає насамперед уміти користуватися знаннями, причому під час вивчення різних предметів це вміння виявляється по-різному.

Зрозуміти – це ще не означає знати, розуміння – ще не знання. Щоб були тверді знання, необхідне осмислювання.

І

Ідея опановує юну свідомість найглибше тоді, коли образи правди, добра, істини виражаються в праці. Ідея стає переконанням тоді, коли вона добута з лавини фактів і речей діалектичним мисленням. Це біль серця за правду, істину, красу.

Інтелектуальне багатство шкільного життя великою мірою виражається тим, наскільки тісно пов’язані розумове життя й фізична праця.

Інтелектуальне життя школи немислиме без тих тонких взаємин, у яких людина відкривається перед людиною як велике духовне багатство.

Інтелектуальний розвиток людини в наші дні дедалі більше виражається тим, як вона вміє орієнтуватися у сховищах знань - книжках.

Інтелектуальне спілкування з дитячим колективом і особливо з окремими вихованцями – це таке ж багате джерело радості, як і одухотворена праця.

Інтелігентність являє собою єдність культури праці і загальної культури. В інтелігентності праці, в культурі улюбленої справи – корінь багатства культурних запитів людини, корінь її загальної інтелігентності.

К

Казка – свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мови. Це ключик, за допомогою якого можна відкрити джерела думки й слова, і вони заб’ють життєдайними струменями.

Казка, гра, фантазія – життєтворче джере­ло дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень.

Казка – це духовні багатства народної куль­тури, пізнаючи які, дитина пізнає серцем жит­тя народу.

Книги – це джерела. Нехай не бідніють дже­рела, які живлять струмок наших знань.

Колектив – це не якась безіменна маса. Він існує як багатство індивідуальностей. Колек­тив стає виховною силою при наявності такої спільної діяльності, у якій розкривається висо­ка ідейна одухотвореність праці благородними моральними цілями.

Кохання починається із закріплення в душі дитини добрих почуттів – сердечності, чуйності, чутливості до іншої, дорогої для неї людини.

Краса – це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся до себе, джерело морального багатства людини, що відточує людяність, облагороджує людину лише тоді, коли вона працює, створюючи кра­су, найяскравіше розкривається в праці. Краса, насамперед художні цінності, виховує витонче­ність натури, а чим тонша натура, тим гостріше людина сприймає світ і тим більше вона може дати світу. Це один із струмочків, що живлять доброту, сердечність, і любов, могутнє джере­ло моральної чистоти, духовного багатства, фі­зичної досконалості, могутній засіб виховання чутливості душі. Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння й відчуття пре­красного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш.

Краса природи – це могутнє джерело енер­гії думки, це поштовх, що пробуджує й ліниву, і сонну, й інертну думку.

Л

Лінощі душі – це байдужість до людини. Якщо ти не помічаєш чужого горя, значить у тебе небезпечна хвороба – лінощі душі.

Любити дітей – значить любити дитинство, а для дитинства оптимізм – те саме, що гра барв для веселки, немає оптимізму – немає й дитинства.

Любити – це віддавати, творити, вкладати ду­ховні сили, бачити часточку вкладеного тобою добра в іншій людині.

Любов – величезна праця, що потребує ве­личезного напруження сил... Любити – значить віддавати сили своєї душі, вкладати їх у люби­му людину, це ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе в своїх дітях – це означає бути мужнім у любові. Любов повинна навчити створювати те, що підносить весь рід людський, – мудрість, красу, творчість, майс­терність. Це величезна затрата духовних сил, творчість, яка будує щастя.

Любов – це не тільки захоплене милування, втіха красою, створеною для тебе, але й нескін­ченне творення краси в любимій людині. Це, образно кажучи, квітка, яка увічнює благород­ство всього людського, і про красу цієї квітки треба думати задовго до того, як до людини сам собою прийде статевий потяг, треба облагород­жувати її почуття.

Любов до людей – це твоя моральна серцеви­на. Живи так, щоб твоя серцевина була здоровою, чистою і сильною...

Любов дітей до батьків – величезна сила духу, яку вкладає в дитячу душу материнська і батьківська мудрість, це радість затрати ду­ховних сил в ім’я того, щоб принести щастя улюбленій людині.

Любов учителя до дітей народжується в го­рінні, в боротьбі за людину, нерідко – в муках.

Людина – найвища цінність, людський дух безсмертний, у величі, повноті, моральному ба­гатстві життя полягає та мета, до якої справ­жня людина прагне все життя. Людина до­рожить лише тим, у що вона вклала частину своєї душі, свого серця. Вона народжується не для того, щоб безслідно зникнути нікому не ві­домою порошинкою, а щоб залишити після себе слід вічний. Людина – це цілий комплекс яко­стей. Вона не може бути всебічно розвиненою, якщо вона не художник, не поет у своїй справі, якщо в неї немає улюбленої справи, а улюбле­на справа відкривається знов-таки у тій сфері діяльності, де людина може стати творцем, пое­том, художником.

Людська культура – найтонше виявляється в культурі почуттів.

М

Математика вчить мислити й разом з тим все­ляє віру в безмежні сили людського розуму; сві­тоглядний предмет, що проникає в науки, які вивчають і природу, і суспільне життя, це не колючі терни, а такі самі запашні троянди, як і література, математика – це насамперед дум­ка, допитлива, що бажає все знати, про все мати уявлення.

Математичне мислення потрібне для успіш­ного вивчення всіх предметів, математичні здіб­ності – це яскравий вияв якостей розуму, що ві­діграють велику роль у пізнавальній і творчій трудовій діяльності.

Мелодія – це мова людських почуттів – доно­сить до дитячої душі не тільки красу світу. Вона відкриває людську велич і гідність...

Мета навчання полягає в тому, щоб процес опанування знань забезпечував оптимальний рівень загального розвитку, а загальний розви­ток, якого досягають у процесі навчання, спри­яв успішному оволодінню знаннями.

Мимовільне запам’ятовування – найважливі­ша умова розумового розвитку, воно вивільнює сили розуму для думки, для глибокого запам’я­товування, для глибокого мисленого проникнен­ня в суть фактів і явищ, запобігає одному з най­страшніших лих – зубрінню.

Мистецтво – це час і простір, у якому живе краса людського духу.

Мистецтво виховання включає насампе­ред мистецтво говорити, звертатися до люд­ського серця.

Мовна культура людини – це дзеркало її ду­ховної культури. Найважливішим засобом впливу на дитину, облагороджування її почут­тів, душі, думок, переживань є краса і велич, сила і виразність рідного слова.

Моральна краса, яка щодалі глибше поло­нить душу підлітка, стає для нього тими свя­тими, непорушними принципами, якими він дорожить, як своєю власною честю, як часточ­кою свого єства.

Моральна чистота, моральна цілісність вихо­вателя – це найголовніше і, по суті, єдина пере­думова успіху в тій найтоншій сфері людської творчості, яка зветься вихованням, це переду­сім його любов до людей, органічна непримирен­ність до зла.

Моральні почуття – це світло, що осяюе шлях людських вчинків.

Моральні цінності – це не абстрактні істини і мертві принципи. Моральні цінності – це плоть і кров живих людей, це трепетне биття гарячо­го серця, це щастя життя людини в ім’я щастя людетва, це радощі і страждання.

Мудра людська любов до дитини і дитинства – це почуття, одухотворене глибокою думкою, ба­гатством мислі.

Мудрість любові батька і матері до дітей, уміння любити так, щоб діти були вам безмеж­но віддані, – навряд чи є щось складніше, му­дріше і більш хвилююче у світі людського.

Музика та співи в школі – не тільки навчаль­ний предмет, а й могутній засіб виховання, який має надати емоційного й естетичного забарвлен­ня всьому духовному життю людини.

Музика, мелодія – важливий засіб мораль­ного і розумового виховання людини, джерело благородства серця й чистоти душі. Музика – могутній засіб самовиховання. Це мова почут­тів, переживань, найтонших відтінків настрою.

Музичне виховання – це не виховання музи­канта, а передусім виховання людини.

Н

Навчання може стати для дітей цікавою, захоплюючою справою, якщо воно осягаєть­ся яскравим світлом думки, почуття, творчос­ті, краси.

Навчання – найважливіший засіб розумово­го виховання, це не механічна передача знань від учителя до дитини, а насамперед людські взаємини. Ставлення учня до знань, до навчан­ня значною мірою залежить від того, як він ста­виться до вчителя. Навчання стає часткою ду­ховного життя дітей, коли знання невіддільні від активної діяльності. Це, насамперед, люд­ські взаємини. Воно стає вихованням там, де є турбота наставника про людську гідність школяра.

Народ – живе, вічне джерело педагогічної мудрості.

Народність виховання має в ваші дні глибокий зміст у тому, щоб людина у відносинах з іншими людьми черпала вшцу радість свого життя, щоб взаємне спілкування і духовне зба­гачення були невичерпним джерелом повноти і багатогранності життя.

Наполегливість і сила волі в праці – пло­ди, що виростають з квіток мужніх вчинків дитинства.

Не бережливе ставлення до матеріальних благ – найстрашніший моральний порок, від якого
бе­руть початок інші пороки.

О

Обдаровані, талановиті всі без винятку діти. Розпізнати, виявити, розкрити, виростити,
ви­плекати в кожного учня його неповторно інди­відуальний талант – це означає піднести осо­бистість на високий рівень розвитку людської гідності.

Обов’язок – це внутрішній суддя людини, найважливіший стимул сумління.

Він народжується в людських взаємовідноси­нах, але виражати себе в обов’язку людина по­чинає з найтонших проявів особистого життя.

Образотворче мистецтво – могутній засіб про­никнення в духовне життя народу.

Оволодіння рідною мовою визначає багат­ство, широту інтелектуальних та естетичних ін­тересів особистості.

Отроцтво – вік гарячих і безкомпромісних почуттів.

П

Педагогічна ідея – це крила, на яких злітає колективна творчість.

Педагогічна мудрість полягає в тому, щоб ба­чити свого вихованця очима творця.

Переконання – це своє, глибоке особисте сприйняття, осмислювання, переживання ідей.

Перше віконце в навколишній світ, яке від­кривається перед дитиною, – це особистий при­клад батька, матері і вчителя.

Підліток - уже не дитина, він мандрівник, що сходить на вершину високої гори. Вершина – то зрілість.

Пісня утверджує поетичне бачення світу, роз­криває перед дітьми слово рідної мови як безцін­не духовне багатство народу. Завдяки пісні діти сприймали тонкість звучання слова.

Подвнг духу – перетворення неможливого в можливе – це сама суть у владарюванні духу над тілом.

Подружня любов – це ті найтонші корінці, що живлять дерево материнської й батьківської мудрості. Там, де ці корінці відмирають, зникає і справжня батьківська і материнська любов.

Покликання – найголовніша підвалина осо­бистого щастя, основа гармонійного поєднан­ня особистої радості і громадянської гідно­сті людини.

Поетична творчість – найвищий ступінь мов­ної культури, а мовна культура виражає саму сутність культури людської.

Праця в ім’я творення краси облагороджує юне серце, запобігає байдужості, створюючи красу землі, діти стають кращими, чистішими, красивішими. Вона є найважливішим джере­лом щастя людини, джерелом радощів творен­ня, сферою найповнішого виявлення індивіду­альних задатків, здібностей, нахилів. Праця, в основі якої лежить дослідна мета, не тільки поглиблює знання, а й формує діяльність. Зав­дяки їй людина досягає досконалості, утверджу­ється особистість, вона є могутнім джерелом виховання, основою всебічного розвитку особи­стості, коренем моральності.

Праця лише тоді стає виховуючою силою, коли вона збагачує інтелектуальне життя, на­повнює багатогранним змістом розумові, твор­чі інтереси, одухотворяє моральну цілісність і звеличує естетичну красу особистості і колек­тиву. Праця – могутній засіб формування ідей­них переконань, але тільки за тієї умови, коли своєю працею людина щось доводить, утверджує ідею, що стала невіддільною часткою її душі. Праця може стати джерелом радості лише тоді, коли людина бачить у ній щось значніше, ніж добування коштів для матеріальних потреб, – духовну творчість, розкриття своїх здібностей, таланту. Отже, праця – основа всього мудрого і прекрасного на землі. Хто не знає джерела сво­їх духовних благ, той живе порожнім, беззміс­товним життям.

Природа – благодатне джерело виховання лю­дини і водночас світ «дитинства думки».

Р

Радість буття – це не тільки найяскравіше виявлення самосвідомості особистості, а й оцінка навколишнього світу, активне ставлення дити­ни до того, що вона бачить навколо себе.

Режим праці – це педагогічно доцільна по­слідовність різних видів трудової діяльності, яка забезпечує умови для всебічного розвит­ку учнів.

Робота над творами – це не тільки розвиток мовлення, а й самовиховання почуттів.

Розумове виховання – відбувається в проце­сі набування наукових знань, але не зводиться до нагромадження повноти обсягу, це далеко не те саме, що набування знань. Хоча воно немож­ливе без освіти, як зелений листок неможливий без сонячного променя, однак виховання розуму не можна ототожнювати з освітою, як зелений листок – із сонцем.

Розумова діяльність – праця, яка потребує великих зусиль, вольової зосередженості, вмін­ня примусити себе відмовитися від багатьох за­доволень.

Розпізнати, виявити, розкрити, вирости­ти, виплекати в кожного учня його неповторно індивідуальний талант – це означає піднести особистість на високий рівень розвитку люд­ської гідності. Вірте в талант і творчі сили кож­ного вихованця.

С

Самовиховання – це людська гідність у дії, це могутній потік, що рухає колесо людської гідності.

Самоосвіта – це не механічне поповнення знань, не замкнутість і відірваність від людей, а живі людські взаємовідносини.

Самоповага – це мати самовиховання.

Світ природи – багатюще джерело емоцій, і саме завдяки безпосередньому впливу на по­чуття, природа впливає й на розум, вона робить широким, ясним, світлим те віконце, крізь яке дитина дивиться на світ.

Світогляд – не тільки система поглядів на світ, що панує в даному суспільстві, не ідеоло­гія даного класу, а й суб’єктивний стан особи­стості, який виявляється в її думках, почуттях, волі, діяльності. Це особисте ставлення людини до істин, закономірностей, фактів, явищ, пра­вил, узагальнень, ідей.

Сім’я – перше джерело, з якого починаєть­ся велика річка патріотичних почуттів і пе­реконань.

Скромність називають вінцем усіх доброчесностей, у ній гармонійно зливаються сві­дома дисципліна, воля і обов’язок. Вона рідна сестра працьовитості, старанності, наполегливо­сті. Бути скромним – значить бути терпимим до дрібних вад людей, якщо ці вади не станов­лять суспільної небезпеки. Це дисципліна люд­ських відносин, вчинків, бажань, думок і почут­тів, волі й характеру.

Слабість перемагається діяльністю.

Слово – найважливіший педагогічний інстру­мент, його нічим не заміниш, воно – найтонше доторкання до серця, яке може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним за­лізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – при­носить біду. Це найтонший різець, здатний до­торкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – вели­ке мистецтво. Словом можна створити красу в душі, а можна спотворити її. Тож оволодіймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса! Слово... Як воно потрібне дитині кожної хвилини – і тоді, коли вона втішаєть­ся радощами життя, і тоді, коли її серце сти­скає сум.

Совість немислима без постійного нагрома­дження в підсвідомості інформації про бла­городну людську поведінку. Любов до люди­ни, прагнення до взаємодопомоги, відрада і непримиренність до насильства над людиною, обов’язок перед колективом і суспільством, не­терпимість до неробства, лінощів, дармоїдства, глибока повага до старих, співчуття до кволих.

Совість у дії полягає в тому, що людина су­дить свої вчинки і якості ніби від власного імені.

Сором – могутня протиотрута від огидного і мерзотного, сором – це, образно кажучи, та глибока вода, на якій держиться човен честі, со­вісті, гідності.

Співпереживання – це перший крок до пі­знання людини серцем.

Споглядання і слухання, переживання по­баченого, почутого – це ніби перше віконце у світ краси.

Спорт стає засобом виховання тоді, коли він – улюблене заняття кожного.

Справедливість – основа довіри дитини до ви­хователя.

Справжнім педагогом може вважати себе тільки той, хто в кожному своєму вихованцеві бачить людину в майбутньому.

Справжня мудрість вихователя – батька, ма­тері, педагога – в умінні дати дитині щастя.

Справжня педагогічна етика полягає в тому, щоб дитина сприймала насамперед добро й ви­ховувалася добром.

Т

Талант, майстерність – це насамперед на­полегливість у досягненні мети, подоланні труднощів.

Творча діяльність стає для людини потребою, задоволення якої приносить найвищу насолоду.

Творча праця звеличує дитину в її власних очах, облагороджує її моральне обличчя.

Творче натхнення – людська потреба, в якій особистість знаходить щастя.

Творчість дітей – глибоко своєрідна сфера їх­нього духовного життя, самовираження і
самоу­твердження, у якому яскраво виражається інди­відуальна самобутність кожної дитини.

Творчість є щаблинкою самостійного мислен­ня, на якій дитина пізнає радість власної думки, переживає моральну гідність творця. Творчість починається там, де інтелектуальні й естетич­ні багатства, засвоєнні, здобуті раніше, стають засобом пізнання, освоєння, перетворення світу, при цьому людська особистість немовби злива­ється із своїм духовним надбанням.

Труд – це не тільки лопата і молоток, а й думка.

У

Урок – перше вогнище, зігрівшись біля якого, людина прагне стати мислителем, перша іскра, що запалює смолоскип допитливості і мораль­них переконань.

Учень, одухотворений працею, захоплений творчим задумом, – це животворне джерело
са­мовиховання в учнівському колективі.

Учитель – не тільки світоч знань для дити­ни, а й наставник, учитель життя в справжньо­му розумінні цього поняття. Він не тільки той, хто передає учням знання та вміння. Це пере­дусім той, у кого дитина, як у батька і матері, вчиться жити. Улюбленим і авторитетним учи­тель стає не тому, що досконало знає свій пред­мет, а й тому, що, глибоко люблячи його, по­єднує у своєму серці цю любов із любов’ю до людини – дитини.

ф

Фізична культура – важливий елемент всебіч­ного, гармонійного розвитку людини, виховання фізичної культури – це, по-перше, турбота про здоров’я і збереження життя як найвищої цін­ності,
по-друге, система роботи, що забезпечує гармонію фізичного розвитку і духовного життя, багатогранної діяльності людини. Фізкультура і спорт відіграють певну роль у всебічному роз­витку учнів лише тоді, коли вся навчально-ви­ховна робота пройнята турботою про здоров’я.

Фізична праця відіграє таку саму важливу роль у формуванні фізичної досконалості, як і спорт. Без здорової втоми, людині не може бути повною мірою доступна насолода відпочинком.

X

Хвалити треба тоді, коли учень піднявся над вимогами азбуки моральної культури.

Ц

Цнотливість – моральна передумова чистої, благородної любові.

Ч

Читати – означає бути чутливим до змі­сту й краси слова, до його найтонших відтін­ків. Тільки той учень «читає», у свідомості яко­го слово виграє, тріпоче, переливається барвами і мелодіями навколишнього світу.

Читання виховує чутливість до емоційного за­барвлення слова, допомагає слову глибше
про­никнути в духовний світ дитини, зробитися зна­ряддям її мислення. Самостійне плавання в морі знань, і наше завдання полягає в тому, щоб ко­жен вихованець зазнав щастя цього плавання, відчув себе сміливцем, який став віч-на-віч із безмежним морем людської мудрості. Читання – то корабель, образно кажучи, і вітрила, завдяки яким корабель думки, пливе вперед, і вітер, що надихає вітрила. Це віконце в світ, найважливі­ший інструмент навчання, воно має бути віль­ним, швидким – лише тоді цей інструмент буде готовий до дії. Читання – це одне з джерел мис­лення й розумового розвитку, віконце, через яке діти бачать і пізнають світ і самих себе.

Читання в роки дитинства – це передусім ви­ховання серця, доторкання людського благо­родства до потаємних куточків дитячої душі. Слово, що розкриває благородні ідеї, назавжди відкладає в дитячому серці зернятка людяності, з яких складається совість.

Читання з потреби думати – головна умова розвитку розумових здібностей.

Чуття краси природи – це той струмочок, який несе в дитячу душу красу слова.

Ш

Шкільне навчання – повинно бути активним, ідейним, громадянським життям молодої лю­дини сьогодні, повинно стати виявом, виражен­ням творчих сил особистості саме в той період її розумового, морального, естетичного розвит­ку, коли вона не тільки пізнає, набуває знання про світ, про людину, про соціальну боротьбу, а й виробляє своє ставлення до світу і до люди­ни, до самої себе.

Школа – вічне вогнище краси. Це зосереджен­ня добрих почуттів, тонких переживань, рай­дужних спогадів про золоте дитинство. Школа – не комора знань, а світоч розуму, світ душев­них людських доторкань. Школа стає справж­нім осередком культури лише тоді, коли в ній панують 4 культи: культ Батьківщини, культ людини, культ книжки і культ рідного слова.

Школа – це також місце, де розвиваються найскладніші, які можуть тільки бути в світі, людські відносини, насамперед це вогнище ду­ховного життя.

Вона як колиска народу, колиска духу і куль­тури народної живе насамперед у книзі. Шко­ла – громадська, виховна установа, покликана активно впливати на середовище, створювати сприятливу для виховання атмосферу.

Щ

Щастя – не бездумне споживання ласки, до­броти, сердечності. Щастя лише тоді моральне, коли людина, образно кажучи, гріючись біля вогнища і підкладаючи дрова, сушить паливо для того, щоб розвити вогнище завтра, це пе­редусім оптимізм, віра в світле й радісне май­бутнє. Щастя – це не чудесна жар-птиця, яку можна спіймати. Це – реальна будова, яку треба спорудити.

Щастя– це передусім оптимізм, віра в світле й радісне майбутнє.

Щастя життя – в насолоді улюбленою творчіс­тю, в праці та в інших проявах людської
жит­тєдіяльності.

Щастя людини неможливо передати в спадок і неможливо дістати як спадщину.

Поиск по сайту: