Міжнародна правосуб’єктність «сучасної держави» Ватикану

Зміст

Вступ

1. Міжнародна правосуб’єктність «сучасної держави» Ватикану

2. Правова основа участі Святого Престолу у міжнародних організаціях

3. Роль Ватикану у мирному розв’язанні міжнародних спорів

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Серед суб’єктів міжнародного права, які виявляють значну активність у сучасній системі міжнародних відносин, окремо вирізняється Святий Престол як вищий керівний орган Католицької Церкви. Сучасне міжнародне право передбачає здатність Святого Престолу в особі Папи Римського брати участь у процесі міжнародної нормотворчості та вступати в офіційні взаємовідносини з державами та іншими суб’єктами міжнародного права, а також з міжнародними організаціями в якості суб’єкта міжнародного права sui generis, який представляє на міжнародній арені інтереси Католицької Церкви.

У міжнародному праві, як і в будь-якому іншому суспільному феномені, бувають певні аномалії, що визнаються іншими суб’єктами міжнародного права. Цими аномаліями є, як правило, політично активні утворення. Їх існування у міжнародному праві можливе лише завдяки мовчазній згоді та наявності добровільних двосторонніх відносин.

До таких утворень, відносять особливі політико-релігійні та політико- територіальні одиниці, що на основі міжнародного акта та міжнародного визнання мають самостійний міжнародно-правовий статус. У наш час державоподібним утворенням із спеціальним правовим статусом є Ватикан.

Міжнародна правосуб’єктність «сучасної держави» Ватикану

Ватикан – місто-держава, що є міжнародним та ідеологічним центром римсько-католицькоъ церкви. Історично теперішній Ватикан став спадкоємцем Папської області, що існувала з 756 року, коли франкський король Піпін Короткий подарував папі Стефану II Рим і кілька провінцій центральної Італії. У 1870 році, у ході завершення об'єднання Італії папська держава припинила своє самостійне існування одночасно з іншими державами Апеннінського півострова.

Ватикан розташований у межах західної частини столиці Італії Рима, на пагорбі Монте-Ватыкано і має площу 0,44 кв. км. У самому Римі Ватикану належать три собори (Санта-Марія Маджоре, Сан-Джовані ін Латерно і Сан-Паоло), ряд палаців і вілл загальною площею в 0,7 кв. км. У Ватикані розташована резиденція глави католицької церкви - Папи Римського [4, c. 14].

Переважна більшість населення за національністю італійці та швейцарці (включаючи швейцарських гвардійців, які відповідають за безпеку Папи). Тут проживають також представники багатьох інших національностей. До речі, громадянами Ватикану вважаються лише ті, хто має ватиканський паспорт. В основному це службовці державних установ і персонал музеїв.

Правове положення Ватикану визначене Латеранськими угодами, підписаними між Італією і Святим престолом (так дотепер іменується в міжнародних договорах Ватикан) 11 лютого 1929 року. Цей договір, що поклав кінець багаторічним непорозумінням між Італією і Ватиканом, був укладений з ініціативи глави фашистського уряду Б. Муссоліні, який після приходу до влади вимагав політичної підтримки такої потужної сили, як католицька церква. Від імені Ватикану договір був підписаний папським представником Гаспарі.

У преамбулі Латеранського договору міжнародно-правовий статус держави «Місто Ватикан» визначений таким чином: для забезпечення абсолютної і явної незалежності Святому престолу, що гарантує явний суверенітет на міжнародній арені, виявилася необхідність створення «держави» Ватикан, признаючи стосовно Святого престолу його повну власність, виняткову й абсолютну владу і суверенну юрисдикцію. У відповідь на визнання Італією його суверенітету Ватикан заявляв, що не бажає і не буде брати участь у «світському суперництві між іншими державами... за винятком випадку, коли сторони звернуться зі спільним закликом до миротворчої місії Святого престолу».

Відповідно до цих документів Ватикан має певні суверенні права: свою територію, законодавство, громадянство.

Глава держави - папа римський. Згідно з новою апостольською конституцією від 1996 р. він обирається довічно колегією кардиналів, як правило, з числа кардиналів таємним голосуванням більшістю не менше двох третин голосів. В період від моменту смерті папи до обрання нового функції глави церкви виконує колегія кардиналів.

Верховна законодавча, виконавча і судова влади належать папі. Папа є одночасно главою католицької церкви. Колегія кардиналів (Collegio Cardinalizio) - дорадчий орган при папі - збирається для обговорення найважливіших церковних справ і для виборів папи. Під час обрання папи колегія носить назву конклаву. Згідно з едиктом, виданим папою Павлом VІ у лютому 1971 р., у конклаві можуть брати участь лише кардинали молодші 80 років [3,c. 98].

Кількість кардиналів непостійна. Близько третини всіх кардиналів входить до складу римської курії, решта посідає керівні пости католицької церкви в інших країнах. Римська курія (Curia Romana) здійснює керівництво політичною, економічною та релігійною діяльністю ватиканської держави і католицької церкви. Вона є свого роду центральним урядом католицької церкви. До її складу входять 6 канцелярій, 3 трибунали і 9 священних конгрегацій. Кожна конгрегація очолюється префектом. На рівноправних засадах у курію включено 3 секретаріати, створені після Вселенського собору:

1) Секретаріат по об'єднанню християн,

2) Секретаріат по контактах з нехристиянами,

3) Секретаріат по контактах з невіруючими.

Створено новий орган курії - Рада з державних справ церкви (Consiglio per gli Affari Pubblici della Chiesa), що відокремилась від Державного секретаріату (папський секретаріат). Рада відає відносинами з іноземними урядами. Кардинал - державний секретар очолює Державний секретаріат і Раду з державних справ церкви. Створена Префектура економіки, що являє собою колегію з трьох кардиналів на чолі з кардиналом-президентом. Її функції - координувати і контролювати адміністративні органи Ватикану, готувати проект бюджету. Строк перебування на посаді осіб, що посідають найважливіші пости, - 5 років.

Роль Ватикану в міжнародній політиці, його вплив у світі базуються на величезній кількості віруючих-католиків, яких налічується більше 800 млн. чоловік (у т.ч. 280 млн. - у Європі, 390 - в Америці, 60 - в Африці, 65 - в Азії і близько 5 млн. - в Австралії й Океанії). Провідником його політики є католицьке духовенство (1,7 млн. чоловік священнослужителів, 0,4 млн. священиків), майже 2 тис. чернечих орденів, найбільшими з яких є ордени єзуїтів (26 тис), францисканців (40 тис), салезіанців, капуцинів, бенедиктинців, домініканців.

Ватикан бере активну участь у міжнародних відносинах, засновує в інших державах постійні представництва (представництво Ватикану є і в Україні), очолювані папськими послами (нунціями або інтернунціями), бере участь у діяльності міжнародних організацій, є членом ряду з них (МАГАТЕ, МСЕ, Всесвітній поштовий союз та ін.), або виконує при них роль постійного спостерігача (ООН, ЮНЕСКО, ФАО) [5,c. 144].

Дипломатичні відносини між Україною і Ватиканом було встановлено 8 лютого 1992 р.

З урахуванням важливої ролі Ватикану на міжнародній арені, його значного впливу, зокрема в Європі, Північній та Південній Америці, активної позиції Святого Престолу в питаннях миру, роззброєння, прав людини, екології, боротьби з тероризмом, наркоманією тощо, розвиток відносин між Україною і Ватиканом відповідає інтересам України. На відміну від характеру взаємин з іншими країнами, найбільшої ваги у відносинах з Ватиканом набувають політико-дипломатична, гуманітарна та культурна сфери.

Поиск по сайту: