ІІ СЕМЕСТР

Олена Теліга

Сучасникам

«Не треба слів! Хай буде тільки діло!

Його роби — спокійний і суворий,

Не плутай душу у горіння тіла,

Сховай свій біль. Зломи раптовий порив».

Але для мене — у святім союзі:

Душа і тіло, щастя з гострим болем.

Мій біль бринить, зате коли сміюся.

То сміх мій рветься джерелом на волю!

Не лічу слів. Даю без міри ніжність.

А може, в цьому й Є моя сміливість:

Палити серце в хуртовині сніжній,

Купати душу у холодній зливі.

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

Та там, де треба, — я тверда й сувора.

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.

В. Симоненко

Лебеді материнства

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні.

Лопотіли крилами і рожевим пір’ям,

Лоскотали марево золотим сузір’ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу.

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибрати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям зашепочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Дмитро Павличко

Два кольори

Як я малим збирався навеснi

Пiти у свiт незнаними шляхами,-

Сорочку мати вишила менi червоними i чорними,

Червоними i чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотнi, в душi моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне - то любов, а чорне - то журба.

Мене водило в безвiстi життя,

Та я вертався на свої пороги.

Переплелись, як мамине шиття,

Щасливi i сумнi мої, щасливi i сумнi мої дороги.

Менi вiйнула в очi сивина,

Та я нiчого не везу додому,

Лиш згорточок старого полотна

I вишите моє життя, і вишите моє життя на ньому.

* * *

Був день, коли ніхто не плаче,

Був ясний день, як немовля.

Та я здригнувся так, неначе

Твоє ридання вчув здаля.

Я знаю – ти не заридала,

А в світі, що гуде й гримить,

Мене лиш пошепки назвала,

До себе кликнула в ту мить.

Стус Василь

Поиск по сайту: