АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

СТАРШИНА

Читайте также:
  1. Вопрос 25. Права командиров по применению поощрений к подчиненным им солдатам, сержантам и старшинам. (Дисциплинарный устав.)
  2. Права командиров (начальников) по применению дисциплинарных взысканий к подчиненным им солдатам, матросам, сержантам и старшинам
  3. Права командиров (начальников) по применению поощрений к подчиненным им солдатам, матросам, сержантам и старшинам
  4. Права командиров (начальников) по применению поощрений к подчиненным им солдатам, матросам, сержантам и старшинам
  5. Старшина роты

Готові! Ми давно готові!

Веди нас, батьку! І шаблі,

Неначе блискавки грозові,

Немов огненні жала злі,

Повітря разом розітнули

В покої гетьмана… “Веди!

Щоб нашу вольність нам вернули,

Маєтки наші і сади!”

ОДИН ІЗ ЗМОВНИКІВ

Але де візьмем збройну силу,

Щоб нас Петро не поламав,

Неначе хмиз?

ЩЕ ОДИН

Нас мало. Їх же… Я сказав…

МАЗЕПА

Цього не бійтесь. Це — нічого.

Нам Карл Дванадцятий — помога.

Звичайно, на за наші очі

Нам буде Карл допомагать.

Загарбать він Вкраїну хоче, —

І це нам треба добре знать.

Далеко Швеція. Ми потім

Її розіб'ємо ярмо.

Це не Росія, що так близько.

Та й січове хоробре військо

У нас в руках. В нас козир є.

Хай перше Карл Петра поб'є.

Й йому, ослаблому, ми будем,

Мой братове, добрі люди,

Козацьку волю диктувать.

Про це нам треба пам'ятать.

І повні ненависті й шалу,

Вони розходитися стали

В передчутті страшних негод.

Та ні словечка не сказали

На цій нараді про народ,

Немов його й не існувало.

Тож знай, жупанство малинове,

Народ останнє скаже слово!

XXI

Як Палія любила Січ,

І як його ще й зараз любить…

Коли він кине грізний клич,

Вони підставлять смерті груди

І ринуть бурею за ним

Крізь канонади лютий дим…

Він бачить бронзові обличчя

Своїх братів по боротьбі

За Україну й славу Січі…

В журбі чоло він нахиляє,

А за вікном тайга ридає,

І в тундрі голос її лине…

Ні, то ридає Україна

У горі-розпачі німім

За сином зрадженим своїм.

Як довго лине ніч зимова,

З морозу все вікно рябе…

Щоб виправдать йому себе,

Петро не дав сказать ні слова.

І в дерев'яному бараці

Снуються думи про того,

Хто застромив ножа вогонь

У вірне серце небораці

В жахній зрадливості своїй.

І гнівно думає Палій:

“Я відплачу йому, собаці!

І буде, як завжди, незмінно

Росії вірна Україна!

Одна в нас правда і могуть,

Як і одна в майбутнє путь!”

Кривив Петро вуста вишневі…

Він же не вірив Палієві…

І от, нарешті, зрозумів

(У серці невимовний гнів).

Що, як довірливу дитину,

Його Мазепа обдурив.

XXII

Вже Карл Дванадцятий кордони

В пихатій величі пройшов…

Пора, пора набить патрони,

Пролить нападників злу кров!

Там, там, до Ворскли, до ріки

Іде юнак в царя короні.

Титан із золота в броні

І йдуть прославлені, швидкі

По манію його руки

По всій, по всій та оболоні,

Блакитні Швеції полки.

Їх запорожців стріли лави

Тих, що Мазепа сивий вів…

Музика грала, крики “слава”

Й різнокольорових прапорів

На вітрі гомін… Як у сні…

І от під мурами Полтави

Полки спинилися, міцні

В своїй злютованості грізній,

На горе Матері-вітчизні.

..........................

За штурмом штурм… Але Полтава,

Так, як стояла, і стоїть…

Пожеж все ширшає заграва,

В диму затьмарилась блакить…

І лицарі чубаті степу

Полтавських досягти висот

Ніяк не можуть, бо Мазепу

Прокляв, як зрадника, народ

Й на нього свій обрушив гнів

За те, що шведів він привів,

Що віддає, достойний згину,

Їм на поталу Україну…

Лютує Карл і по намету

Нервово ходить без кінця…

Не можуть шведськії багнети

Зломить народного бійця,

Що встав за віру православну,

За рідну землю і церкви,

Щоб записать сторінку славну

В єднанні Києва й Москви

В скрижалі пам'яті людської,

Й проти чужинців став стіною.

Одна надія в них на Бога,

Щоб захистить своє добро…

Полтаві йде на допомогу

З полками юними Петро —

Вість принесла розвідка степу.

І хмуро дивиться Мазепа,

І довгі вуса, наче кіт,

Гризе він у безсилій люті.

Ні! Не зламать Петра могуті!

Передчуває він, і піт,

Смертельний піт, воложить скроні…

Й стоять напоготові коні.

Згадав він Мотрину любов,

Солодку, незрадливу, чисту,

І мацає її намисто

На шиї зморщеній ізнов…

Згадав сокири блиск іскристий,

На пласі Кочубея кров

І на сорочці його білій…

Згадки туманять часу хвилі,

Та у згадках чи є потреба

Час не такий тепер наспів.

Як з Палієм, Петра Мазепа

І з Кочубеєм обдурив.

“Палій, Палій… Злі хуртовини

Тепер ти слухаєш в тайзі

Далеко десь на Україні,

Неначе пес “на ланцюзі”.

А стрілянина все лунає,

Й Петра Мазепа проклинає,

Як той його. Він ще не знав:

Його в церквах Петро прокляв,

І вся Вкраїна проклинає.

Якби він знав, якби ж він знав!


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.008 сек.)