СІЧОВИКИ

З тобою, батьку, ми з тобою!

Змії ми голову зсічем!

Загуркотіло “Слава! Слава…” —

І козаки за Палієм

На шведів ринули, як лава.

Неначе меч титана, дзенькнув

Об штик ворожий у борні.

І марно кликав Гордієнко

Свої незборні курені…

Його не слухали. І мимо

Вони летіли, наче сни…

І шведа так невідборимо

По флангу вдарили вони

В рішучу мить! З життям прощання

Тут не один узнав боєць…

Хитнулись терези востаннє

І зупинилися.. Кінець!

“Кінець, кінець, мої хороші!” —

Кричить Петро до ворогів

В зорі вечірної пороші…

Він мить жадану зрозумів,

Коли упали з Карлом ноші, —

Така зрадлива долі гра, —

Од невблаганного ядра.

Коли вони, як грім, упали,

Щоб потонуть в неслави млі,

І Січ на терези поклала

Свої нагострені шаблі.

Неначе ночі димні бреди,

Коли цілує день бори,

На захід утікали шведи,

В пилу й крові їх прапори…

Але одрізав їм дорогу

Солдата російського штик,

Як меч відплати й перемоги…

Лиш Карл з Мазепою утік.

Мчать козаки, голодні й голі.

Лице Мазепине, як лід…

Під жовтим місяцем тополі

Гіллям хитають їм услід.

ТОПОЛІ

Пощо ви, діти України,

XXIV

Цей спів — за кров, що у долину

Плила, подібно до ріки,

Коли столицю України

Обороняли сердюки.

З них кожний битися поклявся

За свій народ, за честь свою.

В полон ніхто з живих не здався,

І полягли усі в бою.

Чиї прокляття шепчуть губи?..

Чи ж проклянеш, мій краю, їх?..

Тягли на шибениці трупи,

Бо не було уже живих.

Не стало у героїв сили.

Та хто ж за це їх прокляне?

З наказу Меншикова діло

У тьмі робилося страшне.

Що одгримів валами мли,

Засяло сонце після бою,

І шибениці за водою

До моря скорбно попливли,

Одна за одною… Вкраїно,

Можливо, так і не було…

Прости за вигадку ти сина,

Що не забув своє село,

Що пив святу донецьку воду,

Де шахт копри і домн вогонь,

Що не забув свого народу

І йшов на смерть в ім'я його.

Не жертва я сліпа стихії,

Тваринних чвар, чуття свого.

Люблю я гордий люд Росії,

Та не люблю вельмож його.

Що гнали в бій народ, як бидло,

Щоб все загарбати собі…

Крові їм лити не обридло

Рабів руками в боротьбі.

Простіть мене, нещасні, любі,

Далекі жертви зла і мли!..

Себе, не тільки братні трупи

На шибениці ви тягли!..

Ви полили своєю кров'ю

Лани для пана, не села.

Поета ж вигадка любов'ю

Лиш продиктована була,

А не ненавистю до брата,

Що, як і ми, солоний піт

Лив у ріллю на кодло кляте,

Аж поки знищив панський рід

І руку нам простяг могучу

І з нами став, як ми, крилат,

Підвівши голову за тучі,

Великий наш російський брат!

Лиш гайвороння чорний клопіт,

Лиш гайвороння чорний жах…

Батурин знищено, і попіл

В глухих розвіяно вітрах.

А потім там, де Дніпр наш лине,

Де згас навік люльок вогонь,

Ядро нової України —

Січ — дочекалася свого…

Та дочекалась… Катерина

Аж за Кубань погнала нас,

В ярмо, що дерло й нашу спину,

І гордий запрягти Кавказ,

Щоб з нами він у рабстві гинув…

Про це слізьми писав Тарас.

XXV

Над садом зорі в хороводі,

МАЗЕПА

Прости, прости, Вкраїно-мати,

Мене і спільників моїх!

Я, мов Іуда той проклятий,

На рідний не ступлю поріг.

Хіба народу не любив я?

Та в грізний час страшних негод

Собі на горе й безголів'я

Не зрозумів мене народ.

Не раз за нього я молився…

А він, а він мене кляне!..

І долі вітер, наче листя,

Мене з України жене…

КАРЛ

(його виносять з хати)

Що зажурився, небораче?

Що ми — покинуті, самі?

За нами тільки вітер плаче

Або сміється з нас у тьмі.

Послухай… Пізній уже час,

І вітер плаче, як дитина…

МАЗЕПА

Ні, то кляне з тобою нас

Моя нещасна Україна,

Мене, як зрадника… Тебе ж

Як завойовника, нетяго,

Що диким полум'ям пожеж

Не зупинив її відваги.

Тебе зламали за сваволю,

За зраду чорную — мене.

І от одна з тобою доля

Нас у Молдавію жене.

Тебе ще далі, аж до турків,

Мене ж, мій друже, у Дунай.

Мушкети наші вже без курків…

Прощай, Україно, прощай!..

КАРЛ

Я ще вернусь на Україну,

Її залізом і вогнем

Я покорю або загину,

Своїм проколотий мечем.

МАЗЕПА

Що ж, покоряй. Я не перечу,

А поки що нехай утечу

Заллє солодкеє вино.

Ходімо вип'єм…

На колоду

Сіяє місяць з вишини,

І вартові, як тіні, бродять

В глухій і грізній тишині.

Поиск по сайту: