по музею

Текст екскурсії

«Бойової Слави»

(для старшої вікової групи)

Екскурсовод №1: Початок війни. План Барбаросса. Парад 1941 року

Друга Світова війна почалася 1 вересня 1939 року з нападу Німеччини на Польщу. Лише станом на 1940 рік нацисти вже окупували Норвегію, Данію, Бельгію, Люксембург, Нідерланди, північні та центральні райони Франції. Це стало можливим внаслідок застосування Гітлером та його союзниками особливої тактики, названої бліцкригом (у перекладі «блискавична війна»). У 1941 році Гітлер, всупереч радянсько-німецькому договору про ненапад від 1939 року, віддає наказ про початок атаки на Радянський Союз...

22 червня 1941 року, 4.00 година ранку. Над Києвом ворожі літаки, місто прокинулося від залпів зенітних батарей. Бомби падали на дитячі садки, школи, будинки… Опівдні по радіо жителів СРСР сповістили про початок війни (Левітан_Початок війни).

Варто зазначити, що фюрер давно готував напад на СРСР. Ще 18 грудня 1940 p. А. Гітлер підписав секретну директиву №21 під кодовою назвою «план Барбаросса». Це був план знищення Радянського Союзу і перетворення його території на життєвий простір для Німеччини.

Відповідно до плану, напад на Радянський Союз здійснювали три добре озброєні групи армій:

- група армій «Північ» здійснювала наступ на Ленінград та Прибалтику;

- група армій «Центр» - на Москву і центральні області Росії;

- група армій «Південь» на Україну і Кавказ.

Початок боїв для Червоної армії був вкрай несприятливий. Цілий ряд об'єктивних і суб'єктивних причин зумовили важкі поразки Червоної армії протягом першого періоду Великої Вітчизняної війни (червень 1941 - листопад 1942 pp.). Серед основних причин невдач Червоної армії в перший період війни можна виділити наступні:

- велику роль відіграв фактор раптовості нанесення першого удару;

- кращі командні і командирські кадри Червоної армії були репресовані (до 75% командного складу) в 1937-1941 pp.;

- на стані військ повною мірою позначилася паралізуюча атмосфера культу особи Й. Сталіна;

- радянська військова доктрина базувалася на тезі, схваленій Й. Сталіним, у якій мова йшла про те, що майбутня війна буде вестися на ворожій території;

- до початку війни не було завершено переозброєння Червоної армії;

- народ країни, керівні кадри, були психологічно дезорієнтовані договорами 1939 р. СРСР з Німеччиною.

Ось тут висить прапор СРСР з саморобним надписом «За Родину».

Це піхотна каска, знайдена у Вінницькій області. Це артилерійські гільзи і гільзи від гвинтівки, знайдені на Лютіжському плацдармі. Ось гвинтівка, яка була знайдена в районі Бабиного Яру. На вітрині розміщено штики з радянської та німецької гвинтівок, артилерійський сікач, а також гільзи і патрони для гвинтівки. Ось ви бачите телефонний апарат часів Великої Вітчизняної війни.

Подивіться, будь ласка, на малюнок. Тут зображено військовий парад на Червоній площі, який відбувся 7 листопада 1941 року. Ці молоді хлопці звідси зразу йшли на фронт обороняти Москву. Ось висить ще один саморобний прапор з написом: «Наше дело правое - мы победим!».

Екскурсовод №2: Окупація Києва

У липні-жовтні 1941 р. на радянсько-німецькому фронті розгорнулися масштабні бої. Червона армія вимушена була перейти до стратегічної оборони.

7 липня 1941 р. керівництво України опублікувало звернення до українського народу, у якому закликало населення чинити рішучий опір фашистській агресії. Понад 2 млн жителів України вступило в загони народного ополчення, а також винищувальні батальйони. До Червоної армії з України було мобілізовано понад 2,5 млн осіб. Населення широко залучалося до будівництва оборонних споруд, створення грошового і продовольчого фонду оборони, шефства над військовими шпиталями. Сотні мільйонів карбованців зібрала і Православна церква.

3 перших днів війни на території України діяли два фронти - Південно-Західний (командувач генерал-полковник М. Кирпонос) і Південний (командувач генерал-лейтенант I. Тюленєв). Спроба зупинити противника на старому державному кордоні не вдалася. Німецько-фашистські війська прорвали оборону Південно-Західного фронту, і 7 липня 1941 р. почалася оборона столиці України - Києва, яка тривала 72 дні. У першій половині вересня 1941 р. німецькі війська взяли у кільце в районі Києва чотири армії Південно-Західного фронту. У полон потрапило близько 660 тис. чоловік, з них 60 тис. командирів. При спробі вирватися з оточення загинули командуючий фронтом генерал-полковник М. Кирпонос, член Військової ради М. Бурмистренко, група генералів. Трагедія Південно-Західного фронту була однією з найбільших невдач Червоної армії у 1941 р.

Протягом літа-осені 1941р. німецькі війська та їхні союзники захопили всю Правобережну і більшу частину Лівобережної України та Крим.

19 вересня 1941 року, після багатоденних жорстоких боїв радянські війська залишили Київ. На цілих два роки наше місто було окуповане фашистськими загарбниками.

Екскурсовод №3: Німецький окупаційний режим в Україні

На нараді 16 липня 1941 р. Гітлер окреслив суть своїх планів щодо України: «Тепер перед нами стоїть завдання розчленувати територію так, як це нам потрібно, з тим, щоб зуміти, по-перше, панувати над нею, по-друге — управляти нею, по-третє — експлуатувати її». Окупація та розчленування України мали здійснюватись за планом під назвою «Ост».

Після того як у 1941 р. майже вся Україна була завойована німецько-фашистськими військами, на її території було встановлено окупаційний режим в особливо жорстокій формі. Його здійснювали і таємна поліція (гестапо), і служба безпеки (СД), і спеціальні війська, насамперед з числа есесівців. З лютого 1942 р. розпочалося примусове вивезення української молоді на роботи до Німеччини як остарбайтерів. Загалом було вивезено 2,5 млн. молодих громадян України, чимало з яких загинули на чужині, інші втратили здоров'я.

Гітлерівці ставили за мету також винищення євреїв, циган та психічно хворих людей. Якщо на Західній та частково на Правобережній Україні нацисти створили гетто, то на Сході України вони проводили масові одноразові винищувальні акції. Масові розстріли євреїв проводилися у Бердичеві, Житомирі, Дніпропетровську і багатьох інших містах та містечках. У Києві основним місцем винищення єврейського населення став Бабин Яр, де були розстріляні й десятки тисяч українців, росіян та представників інших національностей. Тільки восени 1941 р. гітлерівці знищили в Україні майже 1 млн євреїв.

Дуже тяжка доля випала військовополоненим Червоної армії. Тільки в 1941 р. до німецького полону потрапило понад 3,6 млн радянських солдат і офіцерів (65% кадрової армії), які були приречені на повільну смерть від голоду та хвороб, у кращому випадку — на каторжну працю.

Нова окупаційна влада створила систему духовного поневолення українського народу, перетворення його на біомасу для потреб «третього рейху». Хоча діяли державні школи і навіть університети, зокрема у Дніпропетровську, вже 1942 р. стало очевидним прагнення окупантів реалізувати настанови Гітлера, за якими підкорені народи не повинні були вміти навіть читати і писати: «Не можна, щоб вони знали більше, ніж значення дорожніх знаків. Навчання географії може бути обмежене однією фразою: "Столиця Рейху — Берлін"... Математика і подібні дисципліни взагалі не потрібні». Гіммлер був трохи «поблажливішим», дозволяючи чотирикласну школу, де навчали б лічити до 500, ставити свій підпис, а головне — бути покірними німцям. Відповідними були й секретні інструкції для гітлерівської адміністрації. Дещо кращою була ситуація в Галичині. Там діяли українські гімназії, різноманітні фахові курси. 1 липня 1941 р. окупантами було закрито Львівський університет. Тільки завдяки діяльності українських педагогів, громадських діячів дітям давалися більші знання, прищеплювався дух патріотизму.

Екскурсовод №4: Бабин Яр. Матч Смерті

Для нас, киян, особливе значення має історія Бабиного Яру — урочища на північно-західній околиці Києва. Він простягається від вулиці Фрунзе в напрямку вулиці Мельникова між Кирилівською церквою і вулицею Олени Теліги.

Під час німецької окупації Києва у 1941—1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами мирного населення і радянських військовополонених; євреїв та циган; партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів (переважно членів ОУН-м), заручників, «саботажників», порушників комендантської години тощо. Лише за два дні 29 та 30 вересня 1941-го року тут розстріляли майже 34 тисячі євреїв.

Масові розстріли у Бабиному Ярі та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року — трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка, що дало привід для створення після війни легенди про «Матч Смерті». Матч між збірною німецьких льотчиків «Люфтваффе» та футболістами київського «Динамо» дійсно відбувся в липні 1942 року. За найбільш відомою версією події відбувалися приблизно так: перед грою німецькі офіцери і генерали, організатори цього матчу, були впевнені в легкій перемозі своєї команди. Та вже перший тайм закінчився на користь киян – 3:1. Тоді до роздягальні київських футболістів увійшов офіцер гестапо і сказав: «Ви повинні програти, тоді залишитесь живими. Це наказ коменданта». Але київські спортсмени вирішили інакше і довели гру до перемоги. Оскаженілі гітлерівці заарештували наших гравців і кількох з них розстріляли у Бабиному Яру. Але на сьогодні існують й інші, менш героїчні, версії, зокрема, за деякими даними частина з футболістів були членами НКВД, що, начебто, і стало причиною розстрілу. Вчені і нині сперечаються стосовно того, що з цього правда, а що вигадка…

У 1941—1943 роках у Бабиному Ярі було розстріляно 621 члена ОУН, серед них і відома українська поетеса Олена Теліга разом із чоловіком.

У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Ярі — приблизно від 70 тисяч до 200 тисяч осіб. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі наводилася оцінка близько 100 тисяч осіб.

У 1957 році у Бабиному Яру було створено парк Вічної Слави. У центрі парку – 27-метровий обеліск та вічний вогонь, які символізують безсмертя солдатського подвигу. Зараз на території Бабиного Яру є 25 пам`ятників, найвідоміший і з них це «Пам'ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному ярі», відкритий 2 липня 1976 р. Люди приходять до Бабиного Яру, щоб згадати своїх рідних і близьких, які загинули на війні та низько вклонитися героям, які відстояли для нас життя і щасливий сьогоднішній день незалежної держави. Рядки Василя Симоненка найкраще висловлюють думки кожного з нас:

І живуть у пам`яті народу

Його вірні дочки і сини,

Ті, що не вернулися з походів

Грізної, великої війни.

Давайте ж і ми запалимо свічку і пом`янемо всіх цих людей хвилиною мовчання.

Екскурсовод №5: Визволення Києва

У другій половині вересня 1943 р. радянські війська вийшли до середньої течії Дніпра на 750-кілометровому фронті.

Восени 1943 року війська І Українського фронту почали потужний наступ в Україні. Було збудовано Букринський (на малюнку), а потім – Лютіжський плацдарми (діорама). Спочатку наші війська атакували з Букрину. Подивіться на малюнок: ці човни називають «довбанками» - їх виготовляли зі стовбурів дерев місцеві жителі для наших солдатів. Переправляючись через Дніпро, всередину солдати складали зброю, а самі чіплялися рукою за борт – таким чином могло переправитись близько 20 чоловік.

Наступальна операція в районі Букрину виявилася невдалою, тому ставка Верховного головнокомандування та керівництво І Українського фронту прийняли рішення про перевезення наступальних сил на новий плацдарм в районі Лютежа. Війська, що залишилися на Букринському плацдармі, здійснювали допоміжний удар, відволікаючи на себе частину сил противника.

Подивіться на макет: це понтонний міст, через нього переправлялися солдати і важка техніка. Нашій авіації дали наказ, щоб жодна бомба не упала на цей міст – і наші безстрашні пілоти виконували це завдання, не рідко - ціною власного життя.

Якщо уважно роздивитися положення наших військ і нацистів – вам стане зрозуміло, що у гітлерівських військ було набагато вигідніше положення – вони були на пагорбі, тоді як радянські війська займали повністю рівнинну територію і були як на долоні у німців.

Твердячи, що на берегах Дніпра вирішується доля Німеччини, гітлерівці намагалися підготувати тут рубежі, щоб тримати стратегічну оборону. «Швидше Дніпро потече назад, ніж росіяни подолають нас», — заявляв Гітлер. Але вже у ніч на 6 листопада бої розгорнулися на північних околицях Києва, а потім перемістилися в центр. О 4 годині ранку 6 листопада 1943 р. столицю України було визволено.

Однак ці перемоги коштували великих втрат, що були не завжди виправданими. У складі наступаючих частин діяли так звані польові військкомати, що мобілізували до армії всіх, здатних тримати зброю, навіть 16-17-річних юнаків, яких було залучено майже чверть мільйона. Нерідко їх, ненавчених, не обмундированих і майже неозброєних, кидали в бій, щоб «спокутувати кров'ю ганьбу перебування в окупації». Прикриттям були загороджувальні загони, за «підтримки» яких це військо кидали навіть на добре укріплені позиції противника. Під час таких операцій майже всі «мобілізовані» гинули. Протягом січня 1943 — жовтня 1944 pp. загальні втрати Радянської армії становили майже 3,5 млн. бійців і офіцерів, середньодобові — до 68 тис. осіб. Таких втрат не мала жодна армія воюючих держав.

Екскурсовод №6: Звільнення України

Загалом, у 1943 році після переможних битв під Сталінградом і на Курській дузі почався корінний перелом у війні на користь СРСР та його союзників. Радянські війська поступово почали визволяти свої території від німецької окупації.

Завершальний етап битви за визволення України характеризувався подальшим наростанням боротьби в тилу німецьких військ. Хоча розміри окупованої території України на цей час різко скоротилися, кількість учасників опору дедалі зростала. Набуло досвіду підпілля, яке значно розширило сферу свого впливу. У Вінницькій, Кам'янець-Подільській, Житомирській, Кіровоградській, Тернопільській і Чернівецькій областях діяли на початок 1944 р. понад 350 підпільних організацій.

Найбільшого розмаху досягла партизанська боротьба. Особливістю партизанського руху цього часу була його тісніша взаємодія з Червоною армією, яка дедалі частіше у своїх операціях спиралася на партизанів. Останній етап визволення України розпочався 13—14 липня з наступу на Рава-Руському і Львівському напрямках з метою розгрому армій "Північна Україна". Розвиваючи наступ, радянські війська ударами з півночі та півдня оточили і розгромили у районі міста Броди 8 дивізій. 38 тис. гітлерівців було вбито, понад 17 тис. узято в полон. 27 липня 1944 р. був визволений Львів.

Наприкінці серпня загарбників вигнано майже з усієї Західної України. На початку жовтня 1944 р. в ході Карпатсько-Ужгородської операції завершилося визволення території Української PCP. 27 жовтня вибито ворога з Ужгорода, наступного дня з решти населених пунктів Закарпатської України. Відступаючи з України, німці вдалися до тактики «спаленої землі». В результаті у 300-кілометровій смузі вздовж лівого берега Дніпра насильної евакуації зі своїх країв зазнали цілі маси людей, а значні частини міст Полтави, Дніпропетровська та Кременчука було спалено. Правобережжя не потерпіло від широкомасштабних руйнувань, хоч не змогло уникнути масової евакуації.

Довгоочікувана мить настала 29 жовтня 1944 року, саме тоді територію України було повністю звільнено від нацистських окупантів.

Подивіться, будь ласка, на вітрину. Тут знаходиться інформація про полковника Прошенкова Миколу Івановича. За подвиги, проявлені в боротьбі з німецькими загарбниками, наказом президіуму Верховної Ради СРСР йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу, нагороджено чотирма Орденами Червоного Знамені, Орденом Олександра Невського, Орденом Вітчизняної війни I ступеня, Червоною Зіркою та багатьма медалями. Воював під прапором I та II Українських фронтів.

Деякі посвідчення до нагород і самі нагороди містяться тут. Зверніть увагу, що більшість документів – оригінали, яким уже близько шестидесяти п`яти років!

На наступній вітрині розміщено інформацію про льотчика Шаповалова Федора Івановича. Він служив в Ленінграді в ППО льотчиком-винищувачем. Ось його фотографії та особиста книга польотів. В цій вітрині також зосереджено багато справжніх документів.

Це ліжко льотчика. Тут він міг перепочити після бою. Над ліжком знаходяться карти польотів. Місцевість на таких картах поділена на квадрати. Подивіться вгору – над нами знаходиться так звана маск-палатка. Нею накривалися окопи, для того, щоб фашистська авіація з повітря не могла розгледіти місце знаходження наших вояків.

Ось тут у нас містяться газети періоду Великої Вітчизняної війни, зокрема, за 1943 рік.

Екскурсовод №7: Визволення Європи і закінчення війни

Визволення Європи почалося з визволення Польщі в 1944 році. За допомогою 1 і 2 Білоруських фронтів, 4 Українського фронту та війська польського. Також в 1944 році були визволені від фашистських загарбників такі країни як Албанія, Угорщина, Чехословаччина, Австрія.

Важливе моральне, політичне і стратегічне значення для визволення Європи мало відкриття Другого фронту, що почалося 6 червня 1944 р., коли експедиційні війська союзників під командуванням американського генерала Дуайта Ейзенхауера розпочали висадку у Північно-Західній Франції і наступ на схід.

На цьому малюнку зображено найвідоміший та найкращий радянський танк часів Другої Світової війни – Т-34, який пройшов пів – Європи.

Битва за Берлін — це остання широкомасштабна стратегічна наступальна операція радянських військ у Другій світовій війні на східному фронті, у ході якої солдати Червоної Армії захопили столицю Німеччини і поклали кінець війні в Європі. Операція проходила 23 дні — з 16 квітня по 8 травня 1945 р. Битва за Берлін була закінчена штурмом Рейхстагу, але поодинокі бої траплялися до 8 травня.

На цьому малюнку зображено підняття радянського прапора над Рейхстагом. Зазвичай, у підручниках розповідається лише про двох радянських бійців – Єгорова та Кантарію, які виконали цю почесну місію. Але з ними був ще третій солдат, його прізвище Берест, наш земляк, українець.

8 травня 1945 року був підписаний акт про капітуляцію Німеччини (Левітан_ Акт о военной капитуляции).

24 червня 1945 року відбувся парад Перемоги на Червоній площі у Москві. Цей парад став яскравою завершальною крапкою у Великій Вітчизняній війні. 22 червня 1945 року в газетах був опублікований наказ Йосипа Сталіна: «В ознаменування Перемоги над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні призначаю 24 червня 1945 року в Москві на Червоній площі парад військ діючої армії, Військово-морського флоту і Московського гарнізону – Парад Перемоги. Парад Перемоги прийняти моєму заступнику маршалу Радянського Союзу Р.Д. Жукову, командувати парадом маршалу Радянського Союзу Д.Д. Рокосовському».

Представники всіх фронтів, всіх родів військ пройшли маршем переможців по головній площі Москви. На переможний парад з Берліна привезли Радянський прапор, який був поставлений над Рейхстагом, а також бойові прапори німецько-фашистських військ, захоплені в битвах радянськими військами.

У парадних шеренгах були гідні представники фронтів, армій, дивізій і полків. На завершення урочистого маршу воїни-переможці під барабанний бій кинули до підніжжя Мавзолею двісті захоплених прапорів розгромленої німецько-фашистської армії, цим вони затвердили велич народу і потужність славних Збройних сил.

Дякуємо за увагу!

Поиск по сайту: