Гріхи смертні з протилежними їм чеснотами

1. Гордість - смиренність.

2. Захланність - щедрість.

3. Нечистота - чистота.

4. Заздрість - доброзичливість.

5. Нестриманість - поміркованість.

6. Гнів - лагідність.

7. Лінивство - працелюбність.

3. Основу первісного християнства становила віра в спокутну жертву месії Ісуса, який

постраждав за гріхи людей і воскрес, обіцяючи тим самим спасіння всім тим, хто повірив в нього. Таким чином, основи християнської етики насамперед полягали у відмові від норм цього світу" і єднанні у вірі.

У ранньому християнстві не було детально розроблених догматичних положень, чіткої організації, як у кумранітів. Завдяки цьому з часом воно запозичувало елементи різних релігійних та етичних уявлень, які були найпоширенішими у населення Римської імперії. Що сталося з учнями Христа після його розп'яття точно не відомо. Християнські оповіді про діяльність апостолів почали складати лише в II ст., коли різні християнські громади заявляли, що вони були засновані безпосередньо учнями Ісуса.

Незважаючи на те, що Палестина була батьківщиною нового вчення, тут воно не поширилось, оскільки ще сильним був вплив ортодоксального іудаїзму.

На початок 2 половини І ст. християни з'явились в містах Малої Азії, в Єгипті, але на Захід християнство прокладало собі шлях дуже повільно, за винятком Рима. Християнство проповідувалося спочатку в синагогах. У 2 половині І ст. у громадах вже переважали греки або еллінізовані іудеї. Членами 1-х християнських громад були бідняки і раби, значне місце займали жінки.

З кінця І - початку II ст. дедалі більше зростала кількість прихильників християнства представників середніх і навіть вищих суспільних верств, що було пов'язано з поглибленням духовної кризи суспільства й утвердженням централізованої Римської імперії.

Ранні християни слухали проповіді та молились там, де це було можливо, постійних приміщень для зібрань не було. Громади були відкриті для всіх бажаючих. Поступово важливу роль у громадах відігравали пророки (пророкували близький кінець світу), вважалося, що їхніми устами промовляє Святий Дух. Крім того існували мандрівні пророки і апостоли.

Ще у I ст. з”явилися старійшини – пресвітери, які управляли повсякденним життям, збирали внески, розподіляли допомогу, відвідували хворих та ув'язнених. Вони обиралися громадою і освячувалися на посаді апостолами. Пресвітерів називають також єпископами (з гр. наглядач). Зі скаргами на єпископів зверталися до апостолів. На початку II ст. авторитет єпископів утвердився. Пізніше запроваджені посади служителів нижчого рангу – дияконів. Ними могли бути і жінки

(прислужували під час трапези, причастя, підносили освячену їжу хворим і т.п.) Так поступово складався апарат християнської церкви.

У II ст. християнство поступово стало впливовою силою. Жерці, які вбачали в християнах конкурентів, підбурювали проти них народ, зводили наклепи, що вони отруюють криниці, використовують в обрядах кров дітей, займаються розпустою...

Згодом християн почали переслідувати. Християни були обвинувачені у підпалені Риму і за наказом Нерона страчені. Однак керівники християнських громад намагалися примиритися з властями. Вони писали звернення до імператорів „апології", де обґрунтовували християнське вчення і звичаї і доводили, що християни найнадійніші піддані, (християнство виховувало віруючих у дусі покори).

Протягом II ст. Християнство поступово перетворилося на міцну церковну організацію, яка підтримувала імператорську владу.

За правління Костянтина (306 - 337 рр.) виданий Міланський едикт (313 р.) - християнам надавалася свобода (поверталися конфісковані храми, церковне майно). В 324 р. проголосив християнство державною релігією.

Вселенські собори

В 325 р. в м. Нікея за ініціативою Костянтина скликаний І Вселенський собор єпископів. Він фактично закріпив союз між державою і церквою, було засуджено вчення александрійського священика Арія, який стверджував, що Христос не вічний тому, що він створений Богом-Отцем, тому він не рівний йому, а лише подібний йому. Собор виробив обов'язковий для всіх християн символ віри - короткий виклад основних принципів християнського віровчення. Собор визначив час святкування Паски.

381р. - II Вселенський Собор при імператорі Феодосії в Константинополі - був спрямований проти вчення колишнього аріанського єпископа Македонія. Було доповнено символ віри (12 догматів).

431р. - III в м. Ефес при імператорі Феодосії II – засудив єресь

константинопольського єпископа Несторія (що діва Марія народила не Бога, а лише людину, з якою божественна суть злилася пізніше), остаточно затвердив Символ Віри. Визнав Діву Марію Богородицею.

452 р. - ІV в м. Халкідон при імператорі Маркіяні - було прийнято догмат про двоєдину природу Ісуса Христа, якого визнано і Богом і людиною, що має дві істоти, але одну іпостась.

V і VI Вселенські собори (553 і 680 рр., Константинополь) засудили монофізитів (стверджували що Ісусові Христу властива одна природа – божественна) і монофелітів (визнавали за Христом дві природи, але єдину волю, одну „Боголюбську” енергію)

787 р. - VІІ в м. Нікея при імператриці Олені - проти іконоборчої єресі (знищення ікон). Виніс рішення про вшанування ікон і хреста.

Значення соборів в тому, що вони виробили єдиний Символ віри, боролися за єдність церкви.

Православна церква визнає лише 7 Вселенських Соборів, Римсько-католицька -ще 14 наступних.

Таким чином, у VІ ст. в християнстві склалася церковна організація з центрами патріаршеств: Рим, Константинополь, Олександрія, Антіохія, Єрусалим. Кожному з них підпорядковувалися відповідні митрополії, а митрополіям - епископії.

"Монах - від грецького - самітний, відлюдний.

Чернецтво - форма реалізації ідеалу праведного життя, що передбачає зречення миру і аскетизм. Прийняття чернецтва відбувається через чин постриження в ченці. Чернечий спосіб життя склався в IІІ — ІV ст. серед прихильників Ісуса Христа в Єгипті і поширився на Палестину, Сирію, Грецію, Болгарію, Візантію.

Чернецтво є усамітнене і спільножитнє. Засновником чернецтва вважається Антоній Великий. Спільножитне чернецтво започаткував Пахомій Великий (ІVст.)

Чернець бере обітниці нестяжання, безшлюбності, послуху. Зміна свого імені при пострижені символізує смерть старої і появу нової людини, а чорний колір одягу (звідси чернець) відречення від миру.

В світу 1,5 млрд. прихильників християнства, це 20% населення Земної кулі.

Поиск по сайту: