Велесова книга»

Термін «Велесова книга» нині вживається для позначення кількох священних текстів волхвів, які історія зберегла для нас. Значення цієї пам’ятки письменства сивої давнини переоцінити важко.

«Велесова книга» - це єдина українська літописна пам'ятка, написана на дерев'яних дощечках. Розміри дощечки - 22 сантиметри завширшки, 38 сантиметрів завдовжки і до одного сантиметра завтовшки. Верхні ліві краї дерев'яних «сторінок» мали круглі отвори для з'єднання їх шкіряними ремінцями в окремі блоки-томи.

Текст на дереві писався ( а точніше, випалювався ) гострим предметом на зразок сучасного шила, а потім покривався спеціальним розчином, що унеможливлювало псування шашелем. Упоперек кожної дощечки були проведені паралельні заглиблення-лінійки, відповідно до яких літери вирівнювалися верхніми частинами. Текст на дошках-сторінках писано з обох боків, а поля на деяких з них було проілюстровано малюнками: зображення різноманітних тварин - бика, вівці, собаки, а також сонця. Тут, очевидно, йдеться про символічне виділення місяців року.

Цікава історія знаходження і зникнення «Велесової книги». Знайшов ці дощечки полковник білої гвардії Олександр Ізенбек — освічена людина, художник (до речі, мати його була українка, а батько — туркмен). Дощечки ці валялися на підлозі зруйнованого будинку поміщика Донець-Захаржевського на Харківщині. Після поразки Добровольчої армії О.Ізенбек опинився в еміграції. На щастя доля звела Ізенбека з уродженцем Чернігівщини Ю. П. Миролюбовим-Лядським — славістом за фахом. Останній 15 років працював над розшифруванням тексту дощечок Велесової книги. Згодом він раптово помирає. Його дружина передала манускрипти власнику невеликого видавництва «Млин» Миколі Скрипнику в Канаді.

Тексти Велесової книги описують події за 1000-1500 років до появи кирилиці. Вони дивом пережили віки і збереглися у вогнищах примусового хрещення Київської України-Руси, їх ховали по горищах та льохах як єретичну, язичницьку літературу і могли б взагалі бути втрачені, якби на їх шляху не трапились сотні чистих серцем людей особливо таких як О. Ізенбек, Ю. Миролюбов, О. Кур, І. С. Лісний, які здійснили перші публікації текстів дощечок.

Перші публікації фрагментів «Велесової книги» з'являються протягом 1957-1959 років у емігрантському російськомовному журналі «Жар-птиця» (Сан-Франциско). Початковий коментар до них робить О. Кур (Куренков). Ця публікація викликає інтерес до загадкового твору. Копії його потрапляють до Британського національного музею в Лондоні, де стають об'єктом дослідження чудового знавця слов'янських мов професора В. Шаяна - тодішнього керівника Європейського відділення Української вільної академії наук. В Австралії дослідження пам'ятки провадить професор Сергій Парамонов (Лісний ). У такий спосіб інформація про книгу, віднайдену в Україні, поширюється у всьому західному світі.

У 1966 році С. Лісний публікує в Канаді результати своєї багаторічної праці «Велесова книга» - языческая летопись доолеговой Руси». Протягом 1968-1972 років в українському видавництві «Млин» (засновник - Скрипник) у Голландії, з'являються машинописні варіанти тексту «Велесової книги» в повному варіанті з передмовою і упорядкуванням В. Шаяна. Сан-Франциське видання, що містило 45 тисяч знаків, було доповнене розшифрованими текстами ще 16 дощечок, скопійованих Миролюбовим, що склало додаткових 30 тисяч знаків.

І в канадському, і голландському виданнях цей літопис друкуєтеся під назвою «Влес книга», хоча перші публікації говорили лише про «Дощечки Ізенбека». Така зміна засвідчує серйозний підхід до тексту. Адже нова назва книги не є випадковою. Велес (Волос) серед давньоукраїнських язичницьких племен вважався богом достатку, худоби, торгівлі, його ім'я часто згадується на дерев'яних сторінках книги. З літописних джерел ми знаємо, що кияни в давнину, укладаючи угоди з греками, найчастіше присягалися Перуном та Велесом. Пізніше у ранньохристиянській свідомості українців Велес поєднався зі святим Власієм.

Велесова книга розповідає не лише про русичів, а й розкриває походження древлян, кривичів, полян і сіверян.

Велесова книга — це перший довідник про українську обрядовість та вірування. Жителі Оріани (Пракраїни) здавна вірували своєму богові Сонця Ярилу і щорічно відзначали день його народження 24 грудня.

Учасники святих урочистостей співали гімн (майбутні псалми), потім ставали колом навкруг запаленого Священного Вогню (фактично багаття) і починали співати величальні Ярилу і його батькові Велесу і діду Іеруну, після чого відбувався спільний сніданок і кожен учасник священнодійства одержував невеличкий шматочок овечого сиру обгорнутий у тісто, що формою нагадував півмісяць.

Велесова книга - перша і відкрита оборона традиційної віри предків. До-щечка-сторінка № 16 (лицьова сторона) передає думку, наших предків про поширення християнства.

Велесова книга донесла до нас шанобливе ставлення молоді до старших, уболівання за своїм родом, турботу про сім'ю, рід, плем'я, про Землю Праукраїни — Оріану.

За образним висловом Дм. Федоренка — «Велесова книга — то воістину благословенна, чиста криниця історії українського родоводу».

На жаль, сьогодні продовжити вивчення найдавнішого відомого літературного твору неможливо, оскільки дощечки зникли майже відразу після того, як відбулася їх розшифровка і де знаходиться загадкова «Велесова книга» наразі невідомо.

Поиск по сайту: