АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Духовні скарби українців

Читайте также:
  1. IV. Основні напрями реалізації Національної стратегії
  2. Авторський міф України Тараса Шевченка (1814-1861)
  3. Амвросій Метлинський (1814-1870)
  4. Андрей Шептицький
  5. АНТИУКРАЇНСЬКІ НАСТРОЇ В РОСІЇ ПЕРЕД ПЕРШОЮ СВІТОВОЮ ВІЙНОЮ
  6. АРХІТЕКТУРА
  7. Архітектура скульптура
  8. Біографії історичних діячів
  9. Біографія М. Вербицького
  10. Богдан Лепкий та «Молода муза»
  11. Бойовий шлях легіону УСС
  12. Буття людини як проблема філософії.

Найоригінальніші книги-стародруки, пам’ятки старовини, на мій погляд.

Іван Федоров: життя, віддане книзі

Підготувала

Студентка 12 групи

Гандзюк Світлана

План

Вступ.

Духовні скарби українців.

Велесова книга».

Острозька Біблія.

Унікальний стародрук XVII століття.

Іван Федоров: життя, віддане книзі.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

“Докладне вивчення історії нашого друкарства має для нас, українців, велике значення, бо якраз воно особливо яскраво підкреслює стан нашої давньої культури, якраз воно показує, якими культурними були ми в старовину”, – написав Іван Огієнко у вступі до “Історії українського друкарства” [Огієнко 1994: 34]. Слова вченого-україніста зі світовим ім’ям у свій час були сміливим заохоченням до спеціального ґрунтовного вивчення початків та подальшого розвитку друкарства на українських землях. Без сумніву, правдива, неупереджена, підтверджена невикривленими історичними фактами й політично незаангажована картина витоків друкарської майстерності є суттєвою ознакою сформованості кожної національної науки.

репрезентували широке коло давнього українознавства [549] – праці Палласа [550] й Енґеля, Георгі та Зуєва [551], Сумарокова [552] й Рехберґа, Гейслера та Гуна, Бекетова й Бантиша-Каменського, Ріґельмана й Вісковатова, Свіньїна й Пассека, Закревського й Тімма, Скальковського й Жемчужникова, Ровинського та Грушевського, інших вчених, письменників та митців [553].

“Твори цих авторів, – відзначив Гн.Стеллецький, – часто-густо оздоблені малюнками з українського побуту, історичних місцевостей, пам’яток архітектури, археології тощо” [554]. Не може не впасти в око, що перелік українознавчих видань “Обозрения”, навіть сам їхній порядок, збігається з переліком, вміщеним у цій же самій статті Гн.Стеллецького. Неважко припустити, що автор “Червоного шляху” безпосередньо користувався цим рукописом, доповнюючи його подекуди вказівками самого збирача.

Цей перелік наводить на роздуми. Дуже цікаво було б уявити бібліографічний огляд українознавчої літератури в історичному розвитку за етапами, скажімо, на 1700-й рік, на 1800-й – ще коли не було не тільки що Грушевського, але й задовго до Шевченка, ще до появи “Енеїди”. Цікаво було б дослідити на кожен окремий період співвідношення рукописного українознавства з друкованим, вітчизняного з іноземним, з’ясувати, яка була на той чи інший момент структура цієї літератури як інформаційного комплексу, які розділи були в ній докладніші, яка була динаміка розвитку цієї структури. Цікаво, далі, як змінювався від столітя до століття образ нашої Батьківщини і, з другого боку, що лишалось у нім, навпаки, стабільного.

Сьогодні національні бібліотеки продовжують виконувати традиційні функції, які їм притаманні не одне століття. Зокрема, збереження документальної спадщини нації, науково-інформаційне забезпечення загальноосвітнього процесу, сприяння популяризації знань, інтеграції науки, освіти, культури й виробництва, проведення наукових досліджень у сфері науково-інформаційної діяльності та бібліотечної справи, розробка стратегії розвитку бібліотек і науково-інформаційних центрів своїх країн тощо. Одночасно вони протягом останнього десятиліття не залишаються осторонь новітніх технологій, органічно поєднуючи традиції та інновації.

Уже в першій половині XVII ст. в Україні нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі.

Значного розвитку бібліотеки набули у XVI ст., великі книгозбірні постали при школах в Острозі й у Львові.

У ХVII столітті найвідомішою була бібліотека Києво-Могилянської академії, а також великі бібліотеки, при університетах: Львівському (1661), Харківському (1805), Київському (1834) і Чернівецькому (1875). Тоді ж, завдяки прогресивній інтелігенції, у деяких містах були створені публічні бібліотеки, як от - в Одесі 1830 року, Харкові 1886 року.

Таким чином, у ХVII- ХIХ століттях на основі великої кількості приватних бібліотек створено національні бібліотеки світу, зокрема Французьку на основі Королівської, Пруську державну на основі бібліотеки курфюста Фрідріха Вільгельма та інші.

 

Духовні скарби українців


1 | 2 | 3 | 4 | 5 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)