Біографія М. Вербицького

Михайло Вербицький народився 04.03.1815 р. у с. Явірник Руський на Надсянні, де його батько був свяіцеником. Коли Ми­хайлові виповнилося 10 років, помер батько. Ним та його молод­шим братом опікувався їхній далекий родич, перемишльський владика І. Снігурський — один із найяскравіших діячів У країн- І ської греко-католицької церкви.

У 1828 р. при перемишльській катедрі владика І. Снігурський заснував хор, а згодом і музичну школу, де співав і навчався Ми-на Великдень наступного 1829 р. цей хор із успіхом де­бютував в урочистому богослужінні, де Вербицький разом з І. Лав-рівським виступили як солісти. Побачивши такий блискучий ре­зультат, Снігурський запрошує з Чехії кваліфікованого диригента і композитора А. Нанке, завдяки якому Вербицький здобув ґрун­товну музичну освіту, зокрема з композиції. Безперечно, важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репер­туар хору, у якому були як твори віденських класиків Й. Гайдна, В.-А. Моцарта, так і музика композиторів «золотої доби» україн­ської музики — М. Березовського та Д. Бортнянського.

Саме духовні концерти Бортнянського найбільше вплину­ли на музику Західної України і світогляд Вербицького зокрема. Адже тоді, коли в церквах панували одноголосся (самолівка) та простеньке двоголосся (єрусалимка), творчість Бортнянського яв­ляла високопрофесійне багатоголосся.

Згодом Вербицький вступає до Львівської духовної семінарії. Заняття музикою не перериваються: керує хором семінарії, опано­вує гру на гітарі, що супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобу­ли широку популярність у галицькому домашньому музикуванні. До нашого часу збереглося створене ним «Поученіє Хітари», що стало першим подібним посібником в Україні.

У II половині 1840-х рр. Михайло Вербицький звертається до релігійної музики — пише повну Літургію на мішаний хор (1847), що й сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамените «Ангел вопіяше» та інші церковні композиції.

Коли наприкінці 1840-х рр. налагоджується активне театраль­не життя, Вербицький одразу ж береться до створення музичних номерів до українських театральних вистав. П'єси, що ставились на театральних сценах Львова і Галичини, здебільшого були пере­кладами як з української драматургії та літератури, так і з поль­ської, французької та австрійсько-німецької драматургії. Музика у цих п'єсах відігравала дуже важливу роль, оскільки збагачувала вистави яскравим емоційним елементом, а також наближувала чу­жомовні сюжети до українського колориту. Тому навіть досить по­середні п'єси саме завдяки музиці Вербицького здобували велику популярність. Вербицький написав музику до більш ніж 20 вистав. У цей час Вербицький створив музику до таких вистав, як: «Верхо­винці», «Козак і охотник», «Проциха», «Жовнір-чарівник» таін.

Однак, політичні події 1848—1849 рр. стали початком і завер­шенням першого етапу відродження українського театру. Упродовж декількох років Вербицький не писав музики до п'єс. У 1860-і рр. композитор знову звертається до жанру співогри завдяки відкрит­тю у Львові театру «Руської Бесіди». Для цього театру Вербицький пише побутову мелодраму «Шдґіряни» — одну з найпопулярні-ших п'єс композитора, згодом— «Сільські пленіпотенти», «Про­стачку», «В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана» та ін. Складні життєві обставини відтягнули висвячення на свя­щеника до 1850 р. Кілька років йому доводилося переїжджати з однієї сільської парафії до іншої, аж поки 1856 р. він не осів у с. Млини на Яворівщині, де прожив решту свого життя. Матері­альні нестатки і тут не залишали його.

В останні роки життя композитор займався педагогічною ді­яльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були ком­позитори В. Матюк і П. Бажанський. Помер М. Вербицький 1870 р. у Млинах, проживши лише 55 років.

«Ще не вмерла Україна»

Створення українського Гімну бере початок з осені 1862р. Український етнограф, фольклорист, поет П. Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому у майбутньому судилося ста­ти Національним, а згодом і Державним Гімном українського на­роду. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, що­йно об'єднаних у Громаду, сталося миттєво. Проте, уже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умьі простолюди-нов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Перша публікація вірша П. Чубинського відбулася у львівському журналі «Мета» (1863).

Поширившись Західною Україною, патріотичний вірш не за­лишився поза увагою релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Чубинського, пише музику до нього. Уперше надрукований у 1863 р., а з нотами — у 1865 р., його почали ви­користовувати як Державний Гімн у 1917 р., проте, він не був за­конодавчо затверджений як Державний Гімн (використовували й інші гімни).

Лише 15.01.1992 р. музичну редакцію Державного Гімну було затверджено Верховною Радою України, що знайшло своє відо­бражання у Конституції України, а 06.03.2003 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний Гімн України». Зако­нопроектом пропонувалося затвердити як Державний Гімн Націо­нальний гімн на музику М. Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні П. Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля». Із прийняттям цього закону ст. 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М. Вербицького отримав сло­ва, віднині затверджені законом.

Проте, дата створення пісні «Ще не вмерла Україна» й досі за­лишається дискусійною. Тривалий час уважалося, що її було ство­рено у 1862—1863 рр., але без відповідних наукових аргументів. Текст П. Чубинського у Галичині вперше було опубліковано у грудневому числі часопису «Мета», який фактично вийшов близько 1 15.01.1864 р. Імовірно, це й наштовхнуло отця Михайла, який мав замовлення від перемишльської Громади на написання патріо­тичної пісні. Хоча, можливо, що Вербицький скористався наддні­прянською публікацією тексту. Відразу після створення пісня «Ще

по вмерла Україна» стала дуже популярною серед свідомої молоді Галичини.

Поиск по сайту: