Біографія Семена Гулака-Артемовського»

Долю С. Гулака-Артемовського (племінника видатного пись­менника П. Гулака-Артемовського), українського композитора, співака, драматичного актора, драматурга, вирішив його чудовий голос: 1838 р., коли він навчався у київській бурсі, на його талант звернув увагу М. Глінка, який узяв його до Петербурга. Глінка да­вав йому уроки співу, а 1839 р. організував на його користь декіль­ка концертів і на зібрані кошти відправив співака навчатися за кордон: у Париж, а згодом до Італії, де після двох років навчання С. Гулак-Артемовський дебютував у флорентійській опері (1841).

У 1842 р. С. Гулак-Артемовський повернувся до Петер­бурга, де протягом 22 років був солістом Імператорської опери, а згодом — Большого театру в Москві (1864—1865). Гулак-Артемовський здобув широку популярність як автор опери «За­порожець за Дунаєм» (прем'єра відбулася 1863 р. у Марийському театрі в Петербурзі), що стала українською музичною класикою і міцним підґрунтям національного оперного мистецтва. Демокра­тичний характер сюжету, мелодійність музики, що ввібрала барви українського пісенного мелосу, колоритні образи, соковитий на­родний гумор зумовили довге сценічне життя цього твору. Звер­ненню Гулака-Артемовського до життя українського народу спри­яло його спілкування із Шевченком і Глінкою, що починається з кінця 1830-х рр. і триває до останніх днів життя цих видатних діячів. Чого навчився автор «Запорожця за Дунаєм» у великого ро­сійського композитора? Передусім упевненості у необхідності ви­ведення на сцену простої людини з народу з її внутрішнім світом, глибиною почуттів, здоровим мисленням. Щоправда, принципи втілення характерів в обох композиторів різняться, адже це зумов­лено талантом митця, законами обраного жанру тощо.

Окреме місце у творчій спадщині видатного музичного діяча посідають українські пісні, зокрема: «Стоїть явір над водою» (при­свячена Т. Шевченку, з яким автора поєднували дружні взаєми­ни з 1838 р.), «Спать мені не хочеться» та ін. В Україні С. Гулак-Артемовський перебував у 1843 р. з метою добору співаків та в 1850 р., коли гастролював з італійською оперною трупою.

Він захоплювався народною медициною, статистикою, уклав «Статистично-географічні таблиці міст Російської імперії» (1854).

Історія створення опери "Запорожець за Дунаєм"»

«Запорожець за Дунаєм» — це лірико-комічна опера. Тут пере­плетені дві сюжетні лінії: лірична (закохана пара — Оксана і Ан­дрій) та комічна (Іван Карась та його жінка Одарка). Характер­на риса комічної опери — розмовні діалоги. Отже, у творах цього жанру образи розкриваються як засобами музики, так і засобами слова. Тема опери «Запорожець за Дунаєм» пов'язана з вітчизня­ною історією. Сюжет її досить романтичний. Події відбуваються на початку XIX ст. за Дунаєм, на турецькій території. Після зруй­нування Катериною II у 1775 р. Запорізької Січі там опинилась значна частина запорізьких козаків. Хоч вони живуть ніби таким укладом, як і біля Дніпра, та все ж це чужа сторона, чужі люди. І козаки вирішують повернутися на батьківщину. Головні персо­нажі твору — Іван Карась, його дружина Одарка, прийомна дочка Оксана, її наречений Андрій (перебіжчик з України), турецький султан.

Дія перша. Нелегко живеться простим українцям на чужині, під владою турецького султана. Біля хати запорожця Карася його прийомна дочка Оксана сумує за своїм коханим, козаком Андрієм. Вона мріє перелетіти разом із милим до рідних дніпровських бере­гів, жити з ним в одному гніздечку, на батьківщині. Хлопці й дів­чата, так само як й Оксана тужать на чужині, утішають дівчину й ідуть разом із нею на роботу в поле. Добре підвипивший Карась не без підстав побоюється зустрічі зі своєю сварливою дружиною Одаркою. Але уникнути неприємної розмови йому не вдається. Одарка обсипає чоловіка лайкою, допитуючи, «відкіля це ти узяв­ся». Карась пускається на різні вигадки: запевняє, що занедужав у дорозі, сьорбнув горя й мало-мало не помер. Однак, під напо­ром наполегливої дружини він проговорюється, що провів дві ночі у небоги. Це остаточно виводить із себе ревниву Одарку, і сварка набуває загрозливих обертів.

Дія друга. Неспокійно на душі в турецького султана. Не впев­нений він у своїх підданих — запорожцях, у яких є всі підстави не любити султана. Він вирішив ближче познайомитися з життям і настроями запорожців. Це привело його в селище, де він розрахо­вує бути невпізнаним, до хати Карася. Карась чимало здивувався, побачивши в себе надворі незнайомого турка. Запорожець вислов­лює припущення, що незнайомець прибув на магометанське свято

бая-рам, на якому, як говорять, буде присутній сам султан. Гість не заперечує цього й навіть пропонує Карасеві познайомити його із султаном. Карась улещений. Така подія не можна залишити не-відміченою, і Карась пропонує незнайомцеві розпити з ним пляшку горілки. Коли Карась іде в хату за частуванням, султан викликає свого царедворця Селіх-Агу й наказує йому доставити запорожця в палац на свято. Карась очам своїм не вірить, побачивши біля ха­ти замість тільки що залишеного гостя іншого, багато одягненого турка. Коли ж Карась облачається в турецьке вбрання, Селіх-Ага пропонує йому змінити й ім'я — називатися не Іваном, а Урханом. Удосталь намилувавшись собою в новій ролі «турка», Карась у су­проводі арапа прямує в палац турецького султана на свято.

Хлопці й дівчата веселяться після трудового дня. З них не зводить очей сторожовий турецький дозор. Оксана й Андрій, зу­стрівшись після довгої розлуки, вирішують негайно здійснити свій план переправи через Дунай і втечі на батьківщину. Обставини видаються для них сприятливими: ніч темна, човник давно при­готовлений. Але як тільки Оксана й Андрій відпливають від бе­рега, їх помічає турецький дозор, і збройні стражники кидаються навздогін за втікачами".

Дія третя. Повернувшись додому з палацу, Карась продовжує удавати з себе турка. Приголомшеній Одарці він повідомляє, що кличуть його УрханОм, що йому незабаром потрібно йти в мечеть молитися аллахові й що він збирається женитися на трьох тур­кенях. Здивована дружина спершу думає, що Карась з перепою несе нісенітницю, але що ж тоді означає турецький одяг? Гіркі скарги Одарки на свою долю перериває прихід турецького імама на чолі загону, з пійманими Андрієм й Оксаною. Зібравши всіх запорожців селища, імам оголошує наказ про те, що султан дозво­ляє всім, хто цього хоче, безперешкодно залишити його володіння й повернутися на Україну. Радісні, схвильовані запорожці, серед яких Оксана й Андрій, розпитують Карася про його відвідування палацу. Причина настільки незвичайної «доброти» султана стає зрозумілою — Султан побоюється спалаху всенародного повстання і тому вирішив добровільно повернути волю українському коза­цтву. Усенародна радість, хвацький народний гопак завершують дійство.

Обравши такий сюжет, Гулак-Артемовський мав нагоду в лі­брето опери приділити значне місце народно-жанровим сценам. Композитор ставить своїх героїв у незвичні обставини: Іванові доводиться вести дипломатичні розмови з високопосадовцями.

Це створює комічні ситуації. Посмішка, жарт, дотепність супр воджують усі події. Головні герої опери змальовані напрочуд колр ритно й яскраво. Кожен із персонажів отримує власну виразну ха­рактеристику, завдяки чому сприймається не як вигаданий герой, а як реальна особа. Композитор удало й природно поєднав у своєму творі традиції італійської комічної опери з неповторною україн­ською пісенною мелодикою. Українська пісенна стихія весь час на­гадує про себе зворотами ліричної пісні-романсу, а також колядок та інших пісенних жанрів, створених талантом народу.

Опера «Запорожець за Дунаєм» золотими літерами вписала ім'я свого автора в історію української музичної культури. Вона ставилася численними професійними й аматорськими театрами Східної та Західної України протягом усього минулого століття, та й до сьогодні залишається чи не найрепертуарнішою на афішах на­ших театрів й найвідомішою серед українських опер за кордоном.

Поиск по сайту: