Родинно-побутові пісні

Загальна характеристика. Традиційні ліричні пісні віддзер­калювали родинно-побутові взаємини. Часто вони відображали не тільки життя в сім'ї в епоху патріархальних взаємин, але й сто­сувалися суспільно-громадської тематики. Наприкінці XIX ст., особливо після падіння кріпацтва, відбувається розширення сімейно-побутової тематики ліричної пісні. У пісню все глибше проникають соціальні мотиви. Поряд із темою одруження (заміж­жя) порушуються соціальні питання, наводиться яскрава харак­теристика соціально-економічних умов життя різних прошарків суспільства, починаючи від коваля, жебрака й завершуючи куп­цем і боярином. Отже, традиційні пісні із сімейно-побутового пла­ну переходять у план соціально-побутовий. У народній пісенній ліриці значне місце посідає пісня-романс, що інтенсивно розви­вається у XVIII ст., особливо у міському побуті. Згодом вона стає одним із найпопулярніших жанрів не тільки в місті, але й на селі. Образно-тематичне коло пісні-романсу дуже широке: крім особи­стої лірики тут можна знайти і прекрасні зразки ліричних пісень

соціального змісту, і пісні, у яких виражається любов до рідного краю, до його чудової природи тощо. Пісні-романси відзначають­ся задушевністю й емоціональною проникливістю мелодій, яскра­вою виразністю і глибоким ліризмом музики й тексту. Кращими зразками таких пісень-романсів є «їхав козак за Дунай», «Ой, я нещасний», «Віють вітри», «Сонце низенько», «Думка» (на слова М. Петренка), «Дивлюсь я на небо», у якій висловлено гаряче по­ривання до волі, світла, радості. Вони виконуються соло, ансамб­лями, хорами, у супроводі інструментів і без супроводу.

Усе життя, від народження до смерті, пісня супроводжує укра­їнця. Вона з ним і біля колиски, і під час грі, і в дорозі, і в ко­ханні.

Колискові пісні колись мали магічне значення — уберегти ди­тину від нещасть, захистити від зла, згодом втратили магію і по­чали використовуватись для заколисування дитини. У народі вжи­вають вислови «співати при колисці» або «співати кота». Останній вислів походить від давнього звичаю — до нової колиски спочатку клали кота і колисали його, наспівуючи пісень. Потім клали дити­ну і заколисували її, також співаючи. Тому в колискових піснях так часто згадується кіт.

Котику сіренький, Котику біленький, Котку волохатий, Не ходи по хаті, Не буди дитяти, Дитя буде спати, Котик воркотати.

Дитячий фольклор — це творчість самих дітей і твори, що ви­конують для дітей дорослі. Для маленьких дітей виконуються ко­лискові пісні та забавлянки, діти старшого віку самі співають ігро­ві пісні, дражнили, лічилки, небилиці, жартівливі пісні та ін.

Підростає дитя — стає міцним парубком чи тендітною дівчи­ною. І вже співають інші пісні, пісні про кохання, яких незліченна кількість на нашій Україні. У любовній ліриці — увесь світ, увесь народ, уся його душа.

Завдяки поетичному слову, музичній інтонації та характеру мелодії створюються художні образи, передаються настрої, по чуття, взаємини. Більшість пісень — чомусь саме про нещасливе кохання.

Прощальні пісні. У зв'язку із розвитком капіталізму в тради­ційні селянські пісні все глибше проникають мотиви розлуки, роз­ставання, прощання. Такий підвид родинно-побутової пісні розви­вається у період XIX — початку XX ст. При цьому вона продовжує наповнюватися новим ідейно-тематичним змістом. Змінюються також творчі принципи віддзеркалення дійсності. Символічні об­рази й мотиви все частіше змінюються реалістичними. Відповідно до нових історичних умов людські образи набувають певної соці­альної конкретизації. У таких піснях зображується дівчина, яка просить свого милого, який вирушає до міста або іншого населе­ного пункту, відкласти від'їзд, але він відповідає, що не може. За­смучена дівчина присягається у вічній любові. Саме такий сюжет наповнює більшість пісень про розставання двох близьких, закоха­них молодих людей.

Пісні про кохання та родинний побут подібні між собою за структурою текстів, музичними особливостями та виконанням. Відрізняються за змістом текстів. Записи народнопісенної твор­чості, що дійшли до нас, свідчать про їх високий мистецький рі­вень. Центральним образом пісень про родинний побут є жінка, її доля. Набагато менше в піснях інших персонажів і тем: сирітство, чоловік-удівець, життєво-філософські роздуми про сенс і швидко­плинність життя. Більшість пісень належать до репертуару жінок, дівчат, певна кількість розрахована на виконання хлопцями і чо­ловіками.

Ой, не світи, місяченьку, Не світи нікому, Тільки світи миленькому, Як іде додому.

А якщо кохання склалося —- настає час весільних пісень. Укра­їна, як відомо, багата на різноманітні весільні обряди, що у кожному регіоні мають свої відмінності. Значення обряду полягає в то­му, що він відбиває світогляд і мораль трудового народу, родинні й суспільні стосунки на кожному конкретному історичному етапі. У ньому з великою теплотою оспівана доля жінки до і після весіл­ля. У весільних піснях ідеться і про свах, і про подруг нареченої, світилок, бояр і боярок та ін. Співають весільні пісні винятково жінки. Це переважно хори, діалоги. Весільні пісні супроводжують

замішування короваю, розплітання коси молодої, надіванням їй очіпка. Чоловіки у формі монологів і діалогів беруть участь лише у найдраматичніших епізодах обряду під час нападу бояр і викупу нареченої. Святкуючи перезву, родичі молодої після першої шлюб­ної ночі йдуть із відповідними обрядовими піснями на частування до хати молодого. Найпопулярнішими весільними піснями, що виконуються і зараз на деяких українських весіллях, є такі: «Де ти, калино, росла?», «Ой, думала та гадала», «Приїхали гості», «Ой, куди ж ви, сірі гуси, полинете?», «Ненько моя та ріднень­ка», «Ой, пливе човен по росі». Тексти цих пісень розкривають цілий світ почуттів і дум дівчини у передвесільну та весільну пору. У весільному обряді кожен крок супроводжується піснею. Ве­сілля умовно поділялося на дії (сватання, заручини, весілля, про­пій), характеризувалося поєднанням та взаємопроникненням тра­гічних та комічних елементів — смутку й жалю та сміху й жарту, об'єднувало велику кількість дійових осіб (молоді, їхні батьки, свати, дружки і дружби та ін.). А в п'ятницю — починальниця, А субота — коровайниця, А неділя — вінчальниця, А в понеділок — напиватися, А в вівторок — похмелятися, А в середу їсти та пити, А в четвер порядок чинити, А в п'ятницю по обіду, Та й додому поїду.

І до наших днів на весіллях звучать знамениті «Чоботи», що невідомо де взялися у весільному обряді:

Чоботи, чоботи ви мої, Наробили клопоту ви мені. А це тії чоботи, що зять дав, А за тії чоботи дочку взяв.

Жартівливі та сатиричні пісні поєднуються в одну групу близькістю характеру, загальним настроєм: жваві, веселі, іноді ущипливі, а то і сатиричні. Жарт властивий українським пісням тією мірою, що і ліризм. Гумористичні образи можна зустріти і рядках дум, і в історичних піснях, і в ліриці кохання.

Ой там, на товчку, на базарі, Жінки чоловіків продавали. Як прийдеться до ладу, То й свого поведу і продам!

Танцювальні пісні. Оскільки ці пісні виконують під час танців, їх ритмомелодика має багато спільного з народними інструмен­тальними награваннями. Адже основне призначення музичних ін­струментів у народному побуті — це супровід танців. У таких піс­нях найважливішим є танцювальний рух. Характерними і визна­чальними особливостями цього жанру є їх музично-танцювальна основа й особливий ритм вірша. Танцювальні пісні поділяють на три види: коломийки, шумка та козачок.

Поиск по сайту: