Бойовий шлях легіону УСС

У складі австрійської армії воювало з'еднання створене українськими патріотами Гали­чини - легіон Українських січових стрільців («усусів»). «Усуси» складали військову присягу двічі: на вірність імперії і на вір­ність Україні. Себе вони розглядали як перший підрозділ укра­їнської армії, котра формуватиметься у ході війни і своєю метою матиме боротьбу за незалежність України.

Початок бойового шляху січових стрільців припадає на 25 вересня 1914 р. У розпал Галицької битви вони захищали в Карпатських горах Ужоцький перевал, який атакувала диві­зія кубанських козаків. Але справжнє бойове хрещення УСС пройшли у квітні — на початку травня 1915 р. у боях за гору Маківка поблизу Славська. Кілька разів цей важливий пункт переходив із рук у руки. Врешті-решт, ціною великих жертв російським солдатам вдалося закріпитися на Маківці, але у цей час розпочався загальний відступ із Галичини.

УСС брали участь у наступальних операціях 1915 р. У черв­ні вони першими ввійшли у місто Галич, піднявши над містом жовто-синій український національний прапор. Славною, а разом з тим, трагічною віхою на бойовому шляху УСС стали виснажливі бої на горі Лисоня поблизу Тернополя, які «усуси» вели у серпні-вересні 1916 р. Січові стрільці потрапили в ото­чення, й вирватися з нього вдалося лише невеликій їх частині.

Після поповнення полк УСС у липні 1917 р. протистояв ро­сійським військам у дні їхнього останнього у Першій світовій війні наступу.

До березня 1915 р. командиром УСС був отаман Михайло Галущинський, надалі Легіон (полк) очолювали послідовно ота­ман Григорій Коссак, сотник Василь Дідушок, підполковник Антін Варивода, поручик Дмитро Кренжаловський, отаман Мирон Тарнавський, сотник Осип Микитка. На початку 1917 р. у Головній книзі обліку УСС було записано близько 7 тис. осіб; втрати вбитими, пораненими і полоненими загалом становили 3050 осіб.

Ставлення до війни у Надніпрянській Україні.

Більшість український партій підтримали Росію у війні. Особливо посилилась активність української інтелігенції у 1915 р., коли після відступу російських військ з Галичини ан­тиукраїнські настрої всередині російських урядових кіл трохи послабшали. Влітку було дано дозвіл на утворення в Києві «То­вариства допомоги населенню Півдня України, що постражда­ло від воєнних дій». Товариство поставило за мету опіку над біженцями та допомогу заарештованим і висланим в Росію га­личанам та іншим жертвам російської окупації в Західній Укра­їні

Наприкінці вересня 1914 р. Рада ТУПу зібралась на нове засідання, на якому більш рішуче було заявлено про нейтраль­ну позицію організації у війні.

Велике враження на громадськість Росії справив відкритий лист єпископа Никона під назвою «Орли і ворони», написаний 4 червня 1915 р., у якому автор гостро критикував «чорних кру­ків» серед російського духовенства й адміністрації, які були іні­ціаторами русифікації Галичини.

З вимогою надати Україні національно-культурні права, у т. ч. права автономії, у грудні 1916 р. знову виступило Товарис­тво українських поступовців.

Союз визволення України (СВУ), у 1915-1917 рр. активізував діяльність. Була розгорнута широка інформаційна робота з ме­тою ознайомлення європейської громадськості з історією Укра­їни, її сучасним становищем і законними вимогами українських політичних партій і організацій. Українською, німецькою і фра­нцузькою мовами СВУ видавала періодичні інформаційні вісники, «Кобзар» Тараса Шевченка, «Історію України» М. Грушевського, праці М. Костомарова, В. Антоновича, Ф. Вовка та ін.

Велика робота проводилася членами СВУ в німецьких і авст­рійських концтаборах, куди було кинуто сотні тисяч полонених українців. Одному з керівників СВУ О. Скоропису-Иолтуховському вдалося добитися від властей Німеччини і Австрії переведення 80 тис. українців до трьох таборів і дозволу на опі­кування полоненими Союзу визволення України.

Назрівання економічної та політичної кризи в Російській

та Австро - Угорській імперіях.

Наростання економічних і продоволь­чих труднощів у воюючих державах

Світова війна супроводжувалася небаченими раніше людськими жертвами і матеріальни­ми втратами воюючих сторін. За перші два роки російська армія втратила 7,5 млн вби­тими, пораненими й полоненими. Але на змі­ну їм прийшли 15 млн запасних і рекрутів

Величезних втрат зазнала і австро-угорська армія, яка та­кож компенсувалася новими масовими мобілізаціями по всіх регіонах Австро-Угорської імперії, у т.ч. у Західній Україні.

У ході війни відбувалися величезні зміни в народному гос­подарстві, викликані переорієнтацією на забезпечення потреб армії. В той же час краща, найпрацездатніша частина робочої сили була призвана до армії. Місце мобілізованих у місті й селі зайняли жінки, підлітки і військовополонені. Рівень кваліфі­кації цих людей був низький і не відповідав вимогам виробниц­тва. Промисловість, транспорт і фінанси не витримували перевантажень воєнного часу і розладнувалися. Ні за рівнем розвитку, ні за організацією вони не були здатні забезпечити потреби фронту і тилу. Все це викликало загострення соціальних суперечностей, наростання антиурядових настроїв у всіх євро­пейських країнах.

Назрівання революційної кризи в Над­дніпрянській Україні

Особливо складною була соціально-політич­на обстановка в Росії. Авторитет правлячого режиму швидко падав серед усіх верств насе­лення. Царський уряд звинувачувався в не­компетентному керівництві, а близькі до престолу особи — в державній зраді. Посилювалися опозиційні настрої в Державній Думі, де у 1915 р. сформувався опозицій­ний уряду Прогресивний блок. У відповідь на вимогу блоку провести демократичні реформи, у тому числі припинити ре­пресії проти українців, цар розпустив Думу.

Однак репресивними заходами було неможливо зупинити наростання масового народного руху, зокрема страйкового руху робітників. Так, на початку 1916 р. декілька днів страйкували робітники металургійного заводу в селищі Кам'янському Кате­ринославської губернії. Півтора місяця тривав страйк суднобу­дівників Миколаєва. Три тижні не виходили на роботу шахтарі Горлівсько-Щербинівського району. Загальна кількість страй­карів перевищувала 25 тис. чол.

Тривожні для режиму події відбувалися на селі. Економічна криза швидко охоплювала сільське господарство. У зв'язку з не­стачею робочої сили, реманенту, тяглової худоби посівні площі в Україні у 1914-1916 рр. зменшилися на 1,9 млн дес. Ціни змі­нювалися у невигідному для селян напрямку. Якщо до війни за один пуд пшениці в Україні, можна було купити 10 аршин ситцю, то у 1916 р. - лише 2 аршини. Природне незадоволен­ня селянства інколи виливалося у відкриті бунти. Так було, наприклад, у 1915 р. у с. Нижня Сироватка Сумського повіту, де незадоволені несправедливими діями землемірів селяни, головним чином солдатки, розгромили волосну управу і вигна­ли стражників із села. Для придушення виступу був надісла­ний загін поліції, який заарештував і кинув до в'язниці близько 300 учасників виступу.

У тилу поступово назрівав могутній антиурядовий виступ широких народних мас. Настрої в тилу швидко перекидалися на фронт, внаслідок чого цілі полки відмовлялися йти у бій.

Ставало очевидним, що Російська імперія наближається до революційного вибуху, у ході якого буде вирішуватися подаль­ша доля всіх народів, що входили до її складу, у тому числі і українського народу. Своєю прямолінійною і реакційною полі­тикою царизм наближав свій кінець.

Загострення українського питання в Австро – Угорщині.

Восени 1916 р. надії Головної української ради на одержання ав­тономії української частини Галичини й Буковини стали розвіюватися. 4 листопада 1916 р. уряд Німеччини проголосив утворення «самостійного» Польського королівства з 10 губерній Польщі, які до 1914 р. належали Російській імперії, а в ході во­єнних дій були захоплені німецькими військами. Одночасно імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф І проголосив авто­номію Галичини без розподілу краю на східну і західну части­ни. Українців, таким чином, віддавали під контроль поляків.

Поиск по сайту: