Денікінський окупаційний режим

До червня 1919 р. А. Денікін захопив Лу­ганськ, Харків і Катеринослав.

Окрилений успіхами, Денікін віддав на­каз про похід на Москву. На території окупованої України було створено три області - Харківську, Київську і Новоросійську. їх очолювали генерал-губернатори з необмеженими повноважен­нями.

Денікін почав відновлювати поміщиць­ке землеволодіння. Селян змушували вно­сити на потреби денікінської армії разовий податок у розмірі 5 пудів зерна з кожної десятини землі.

Восьмигодинний робочий день у про­мисловості теоретично визнавався, але його запровадження відкладалося до мирного часу.

Було відновлено царське законодавство в галузі загальноосвітньої школи, яке фак­тично забороняло викладання українською мовою.

За короткий час де­нікінської окупації єврейські погроми пере­вершили всі страхітливі насильства, що чинилися в єврейських містечках місцеви­ми бандами. Проти денікінського окупацій­ного режиму піднялися різноманітні по­літичні сили.

Восени 1919 р. в Україні діяли сотні партизанських загонів, у яких налічувалося понад 100 тис. бійців - радянських, петлю­рівських, махновських та ін. У радянських загонах впливом користувалися більшовики, боротьбисти і борбисти. Найбільш успішно проти денікінців діяв Н. Махно.

Наступ на Москву з кожним місяцем втрачав силу. У середині листопада Червона армія завдала денікінцям поразки і почала гнати їх у південному напрямку. І на кінець 1919 р. звільнила Украаїну.

Бойові дії на Правобережжі.

Армія УНР на чолі з С. Петлюрою на початку травня 1919 р. змушена була ева­куюватися на територію ЗУНР. У Радзивілові й Тернополі вона була реорганізована й поповнена. Скориставшись послабленням радянської влади, С. Петлюра знову пере­тнув Збруч і створив фронт від Старокостянтинова до Кам'янця-Подільського.

На початку липня В. Антонову-Овсієнку вдалося припинити наступ петлюрівських військ. Над ними нависла загроза зни­щення, тому що територію ЗУНР окупувала Польща.

Після об'єднання Армії УНР і УГА си­туація на Правобережжі радикально зміни­лася. Польська армія перестала існувати як противник.

ЗО серпня 1919 р. передові частини УГА вступили в Київ. Радянські війська відступили без бою. 31 серпня через ланцюговий міст, що його ніхто не подбав охороняти, в місто увірвалися кавалеристи Бредова (денікінці).

Бредов добився від командувача УГА генерала Кравса згоди на відступ з Києва аж до Василькова.

У вересні 1919 р. Петлюра надіслав до Варшави дипломатичну мі­сію, яка мала насамперед подбати про те, щоб Польща не вступила в союз із гене­ралом Денікіним. В. Леніну надіслали про­позицію про спільну боротьбу проти Денікіна. Одночасно була укладена угода з Н. Махном. Коли білогвардійці розгорнули наступ проти петлюрівців, «батько» про­рвався на тачанках через фронт і почав руй­нувати тили А. Денікіна, знищуючи його гарнізони на півдні України.

25 жовтня Петлюру повідомили про зго­ду Раднаркому вивільнити для Армії УНР певну територію і про наказ Л. Троцького 12-й армії видати українцям 20 тис. руш­ниць з набоями, гармати, кулемети і аму­ніцію.

В той же час генерал Тарнавський таємно на­правив емісарів до білогвардійського ко­мандування з дорученням укласти угоду про перехід Галицької армії на службу Денікіну.

6 листопада угода була укладена, і денікінці почали наступ, не зустрічаючи опо­ру.

Армія УНР під проводом генералів М. Омельяновича-Павленка і Ю. Тютюнни­ка рушила в тили радянських і білогвар­дійських військ. Розпочався так званий «зи­мовий похід». С. Петлюра виїхав у Варшаву.

Поиск по сайту: