Битва за Україну

У жовтні 1943 р. було засновано орден Богдана Хмельницького. 20 жовтня Ставка Верховного головнокомандування реорганізувала Воронезький фронт у Пер­ший Український, Степовий - у Другий Український, Південно-Західний - у Третій Український і Південний - у Четвертий Український.

Найжорстокішою була битва за Дніпро, Німці створили систему укріплень на його берегах, яка отримала назву «Східний вал» і вважалася неприступною. Але радянські війська схооду захопили більше 20 плацдармів.Найважливіші з них Букринський та Лютіжський. Саме з Букринського плацдарму і почали наступ в жовтні 1943 року війська І Українського фронту під командуанням генарала Ватутіна. Але прорвати оборону німців не вдалося. Війська таємно були переправлені на Лютіжський плацдарм і досягли успіху. Київ звільнили на світанку 6 листопада, але ціною колосальних жертв.

З жертвами не рахувалися. Українських підлітків з навколишніх сіл на­швидкуруч мобілізовували польові військо­ві комісаріати, щоб негайно, без поперед­нього навчання володінню зброєю, попов­нити поріділі частини. Спокутуючи свою «провину» - перебування в окупації, ці юнаки гинули на передовій або ставали мішенню для загороджувальних загонів, якщо відступали без команди.

Загалом під час форсування Дніпра та визволення Києва загинуло 417 тис. воїнів.

Наприкінці грудня 1943 р. Перший Український фронт мав 10 армій загальною чисельністю понад 800 тис. бійців. З такими силами він здійснив Житомирсько-Бердичівську операцію. З кінця січня 1944 р. війська Першого і Другого фронтів розпо­чали і успішно завершили Корсунь-Шевченківську операцію з ліквідації десяти ні­мецьких дивізій, що потрапили в оточення.

Навесні і влітку 1944 р. фронт провів Рівненсько-Луцьку і Проскурівсько-Чернівецьку наступальні операції, в ході яких було визволено західні області Украї­ни.

У липні в арміях Першого Українського фронту зосередилося понад мільйон бійців. З такими силами була розпочата Львівсько-Сандомирська операція. Розвиваючи наступ, війська фронту оточили і майже повністю знищили в районі Бродів вісім ди­візій противника. Серед них - 14-у грена­дерську дивізію СС «Галичина», створену українськими націоналістами. На за­хідному березі Вісли неподалік від Сандомира було утворено великий плацдарм.

Війська Другого Українського фронту наприкінці 1943 р. вийшли на підступи до Кіровограда та Кривого Рогу. Після розгро­му німців під Корсунь-Шевченківським во­ни форсували Південний Буг, почали швид­ко просуватися до Дністра й захопили плацдарм на його правому березі в районі Могилева-Подільського. Розвиваючи на­ступ з плацдарму, війська вийшли 26 бе­резня 1944 р. на державний кордон і пе­ренесли бойові дії на територію Румунії.

Шість армій, з яких складався Третій Український фронт, після форсування Дніп­ра визволили Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ. У взаємодії з військами Чет­вертого Українського фронту вони провели Нікопольсько-Криворізьку, Березнеговато-Снігурівську і Одеську операції.

Четвертий Український фронт у складі дев'яти армій розпочав свою бойову біо­графію розгромом угруповання противника на річці Молочнґ, яке захищало найбільш укріплену ділянку так званого Східного валу вздовж Дніпра. У жовтні 1943 р. було звільнено Мелітополь і Генічеськ. Після цього війська фронту подолали Турецький вал і вийшли на Перекопський перешийок. У Північній Таврії вони повністю розгро­мили вісім дивізій ворога.

У січні-лютому 1944 р. війська фронту взяли участь в Нікопольсько-Криворізькій операції, а з 8 квітня розпочали Кримську операцію з метою ліквідації 17-ї армії во­рога у складі п'яти німецьких і семи румун­ських дивізій. 9 травня було визволено Се­вастополь, і 200-тисячне угруповання во­рога припинило існування. Після цього Чет­вертий Український фронт був розформо­ваний.

На початку 1944 р. до Конституції СРСР і конституцій союзних республік були внесені зміни, що передбачали мож­ливість утворення національних зброй­них формувань і право республік вста­новлювати безпосередні дипломатичні зв'язки з урядами інших країн. У радян­ській пропаганді знову, як у 20-ті роки, почав обігруватися мотив суверенності союзних республік-держав.

До національних збройних формувань справа не дійшла: Сталін надто боявся українського сепаратизму. Але в уряді УРСР з'явився наркомат оборони. Його очолив уродженець Полтавщини генерал-лейтенант Василь Герасименко. Згодом утворився й наркомат закордонних справ, але його позбавили права засновувати посольства і консульства в інших країнах.

Поиск по сайту: