Українсько-польська війна

Відроджена Польська держава заявила свої претензії на всю Галичину, у тому числі і Східну. Через кілька днів після проголо­шення ЗУНР польські збройні сили увійшли в Східну Галичину і спрямували основний удар на Львів. Переважно польське насе­лення галицької столиці підтримало їх. 22 листопада Львів упав, і уряд ЗУНР зму­шений був переїхати до Тернополя.

У ході війни формувалася Українська галицька армія (УГА), командував нею генерал Омельянович - Павленко. Основою її став полк Українських січових стрільців. Після мобілізації чисельність УГА дійшла до 100 тис. осіб.

В грудні 1918 - січні 1919 рр. УГА вела виснажливі бої за визволення Львова. Жод­на із сторін не мала яскраво вираженої пе­реваги. Усе змінилося, коли з Франції була переправлена у Польщу 80-тисячна армія польських добровольців під командуванням генерала Ю. Галлера. У середині травня 1919 р. польський уряд кинув цю армію в Галичину й на Волинь. УГА почала від­ступати на схід. Частина українських військ втратила зв'язок з головними силами і від­ступила в Закарпаття, де була інтернована чеською владою.

Після реорганізації УГА частини під ко­мандуванням прибулого з Києва генерала О. Грекова на початку червня 1919 р. роз­почали наступальну операцію в напрямі Чортків-Львів. За двадцять днів наступу бійці УГА вийшли на підступи до Львова. Цей успіх викликав велике патріотичне під­несення. До УГА зголосилося понад 90 тис. добровольців, але було прийнято тільки 15 тис. осіб. Нестача зброї, військового спорядження і боєприпасів впродовж усієї війни обмежувала можливість кількісного зростання української армії. Водночас польські війська постачалися Антантою за потребами.

25 червня 1919 р. Найвища рада Паризь­кої мирної конференції дала дозвіл поль­ському урядові вести воєнні дії на території до річки Збруч. Після цього 40-тисячна польська армія перейшла в контрнаступ на фронті від Бродів до Коломиї. УГА повільно відступала на схід. У середині липня УГА перейшла Збруч і об'єдналася з Армією УНР. Вся територія ЗУНР була окупована Польщею.

Становище на Буковині

Тут було створено Крайовий комітет на чолі Омеляном Поповичем. Комітет почав пере­бирати владу в імперської адміністрації.

З листопада Крайовий комітет провів у Чернівцях велике (до 10 тис. учасників) Бу-

ковинське народне віче. На ньому було ви­рішено приєднати українську частину Буко­вини до Західноукраїнської держави. Учас­ники цього історичного зібрання прийняли ще один пункт своїх вимог: «Віче бажає прилучення австрійської часті української землі до України».

На початку листопада 1918 р. королів­ська Румунія ввела свої війська на Буковину.

Становище на Хотинщині

З лютого до початку листопада 1918 р. територія Хотинщини була окупована авст­рійськими військами. Спроби урядів УНР, а потім Української Держави надіслати в Хотин свою адміністрацію виявилися мар­ними. На початку листопада Хотинський повіт окупували румунські війська.

Становище в Закарпатті

На початку листопада 1918 р. Угорщина проголосила незалежність, а ще через два тижні стала народною республікою. Закар­патська Україна століттями перебувала під угорською адміністрацією. Тому вона опи­нилася у складі нової держави.

На початку 1919 р. з дозволу Антанти новоутворена Чехо-Словаччина зайняла за­хідну частину Закарпаття, а Румунія - південно-західну. У березні 1919 р. в Угорщині було проголошено радянську владу.

Радянська влада протрималася на Закар­патті тільки 40 днів. Наприкінці липня 1919 р. чеські й румунські війська окупу­вали весь край. За Сен-Жерменським мир­ним договором 1919 р. Закарпаття залиши­лося за Чехо-Словаччиною.

Поиск по сайту: