Голодомор1932 - 1933 р

З червня до жовтня 1932 р. з колгосп­ників та одноосібників вдалося витиснути 132 млн пудів хліба, тобто менше половини скороченого порівняно з попереднім роком плану. Тоді Сталін надіслав в Україну з над­звичайними повноваженнями хлібозаготі­вельну комісію на чолі з головою радян­ського уряду В. Молотовим.

Молотовська комісія викачала з села весь хліб у рахунок хлібозаготівель, але не виконала плану. Тоді для покарання борж­ників вона запровадила «натуральні штрафи».

В усіх регіонах України, за винятком прикордонних, з активною участю комне­замівців і відряджених на хлібозаготівлі ро­бітників із міст (яким говорили, що їхні сім'ї голодують через куркульський сабо­таж хлібозаготівель) почалися подвірні об­шуки. Конфіскувалися запаси будь-якої їжі - сухарів, картоплі, сала, солінь, фруктової сушні, цибулі тощо. Забирали все продо­вольство, яким селяни мали харчуватися до нового врожаю. Конфіскація продовольства подавалася як кара за «куркуль­ський» саботаж

Щоб адміністративно «прив'язати» се­лян до колгоспів, Сталін запровадив з груд­ня 1932 р. внутрішні паспорти для насе­лення міст і новобудов. Жителі сільської

місцевості, яким паспортів не видавали, вже не могли легально влаштуватися у місті.

Смертність від голоду почалася вже в останні місяці 1932 р. З весни 1933 р. вона стала масовою. Майже всюди органи ДПУ реєстрували випадки людожерства й тру-пожертва.

Подолання кризи колгоспного ладу

На січневому (1933 р.) об'єднаному пле­нумі ЦК і ЦКК ВКП(б) Сталін заявив, про настала пора відмовитися від політики при­скорених темпів колективізації, тому що, мовляв, її завдання виконані. Насправді слід було рятувати охоплене кризою сільське господарство. Поворот в економічній полі­тиці ознаменувався заміною продрозкладки податком, а також дозволом колгоспам та одноосібникам реалізувати вироблену про­дукцію, окрім твердо зафіксованої податко­вої норми, за цінами вільного ринку.

19 січня 1933 р. вийшла постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов'язкову по­ставку зерна державі колгоспами та одно­осібними господарствами». Запроваджен­ням нового закону держава прагнула про­будити в колгоспників зацікавленість у розширенні посівних площ, спонукати їх до подолання безгосподарності.

Між продподатком 1921 р. та обов'яз­ковими поставками 1933 р. існувала якісна різниця. Продподаток, який знаменував собою перехід до непу, зберігав натуральну форму тільки до стабілізації грошового обігу. Надалі він набув грошової форми, і зібрані через бюджет кошти держава ви­трачала на вільному ринку, купуючи стільки зерна, скільки селяни могли продати за встановленими цінами, якщо вони їх влаш­товували. А державні хлібопоставки завжди мали натуральну форму. Між державою та одержавленими колгоспами не виникло

ринкових відносин. Обов'язкові поставки відрізнялися від реквізицій 1919-1920 рр. і безрозмірної продрозкладки 1929-1932 рр. тим, що залишали селянам певну можли­вість працювати на себе. Отже, праця кол­госпників за своєю природою ставала не рабською, а кріпацькою.

Селяни (не відразу, а тільки після кампа­ній розкуркулення і терору голодом) зми­рилися з необхідністю працювати в сіль­ськогосподарській артілі, коли дістали змо­гу розпоряджатися частиною виробленої в ньому продукції.

Щоб вивести сільське господарство зі стану економічного

До кінця 1934 р. кризу колгоспного ладу вдалося подолати. Політвідділи МТС лік­відували.

За другу п'ятирічку (1933-1937) кіль­кість МТС в Україні зросла з 592 до 958, а число обслуговуваних ними колгоспів - з 12,2 до 26,7 тис.

Застосування машин створювало мож­ливості для впровадження агротехніки. Наприкінці другої п'ятирічки агротехнічні заходи використовувалися в переважній більшості колгоспів.

У середині 1937 р. в Україні налічува­лося 27 347 колгоспів. Вони об'єднували 3757 тис. селянських дворів. У колгоспах працювало понад 7 млн людей.

На той час ще залишалося 154 тис. одноосібних дворів, або менше 4 відсотків загальної кількості селянських дворів.

Суцільна колективізація стала фактом. У 1935 р. бригадир Старобешевської МТС на Донеччині П. Ангеліна стала ініціатором всесоюзного змагання тракторних бригад. Тоді ж ланкова колгоспу в с. Старосілля (тепер Городищенського ра­йону Черкаської області) М. Демченко взя­ла зобов'язання виростити по 500 ц. цукро­вих буряків з гектара. У країні почалося змагання п'ятисотенниць.

Запровадження матеріальної зацікавле­ності в господарюванні стало для держави набагато вигіднішим, ніж відбирання всьо­го вирощеного врожаю насильницькими методами. У 1933 р. Україна дала державі 317 млн пудів хліба, в 1935 р. - 462 млн, у 1938 р. - 545 млн пудів. Зростання хлібо­поставок відбувалося паралельно з певним підвищенням життєвого рівня колгоспного селянства.

Поиск по сайту: