Індустріалізація західних областей

Політику радянізації здійснювали рука­ми тих, хто добровільно або під тиском їхав на постійну роботу в західні області. Мас­штаби таких переселень були істотними. Зі східних областей України, а також з інших республік у край прибували десятки тисяч апаратних працівників, спеціалістів народ­ного господарства, працівників медичних і культурно-освітних установ. Заходи по ра­дянізації здійснювалися під контролем спеціально створених компартійно-радянських органів - Комітету допомоги при уряді

УРСР і відділу ЦК КП(б)У у західних, Закарпатській та Ізмаїльській областях.

У прийнятому в березні 1946 р. законі про п'ятирічний план окремим пунктом формулювалося завдання перетворити Львів на великий промисловий центр.

Поставлені завдання виконувалися іноді шляхом переведення підприємств разом із кадрами спеціалістів і кваліфікованих ро­бітників з Центральної Росії. Наприклад, завод телефонної і телеграфної апаратури було перебазовано з Калуги. Понад 730 ро­бітників та інженерно-технічних працівни­ків з Ленінграда були переведені на елек­троламповий завод. Замість автоскладаль­ного було побудовано великий завод авто­навантажувачів. Розгорнулося будівництво автобусного заводу.

У 1946-1947 рр. в Дрогобицькій області (в 1959 р. об'єднана із Львівською) було від­крито газові родовища, а в 1949 р. - побудо­вано найбільший тоді в СРСР і Європі ма­гістральний газопровід Дашава-Київ.

У північній частині Львівської і на пів­дні Волинської областей було знайдено про­мислові запаси вугілля. З 1949 р. у Львівсько-Волинському вугільному басейні почалося шахтне будівництво. У 1950 р. бу­ло відкрите найбільше в СРСР Роздольське родовище сірки. Незабаром тут почалося будівництво великого гірничо-хімічного комбінату. Були реконструйовані хімічні комбінати у Калуші і Стебнику, Солотвинський соляний рудник у Закарпатті. Став до ладу потужний цементний завод у Миколаєві Дрогобицької області.

Колективізація села

У західних областях налічувалося де­сятки тисяч хуторів і тисячі дрібних сіл. У травні 1945 р. з ініціативи Хрущова з'я­вилася компартійно-радянська постанова про утворення земельних общин, які мали регулювати користування угіддями, утво­рювати супряги, щоб допомагати госпо­дарствам у обробці землі. За 1945 р. було організовано близько 240 тис. супряг. Влаш­товувалися екскурсії в колгоспи східних об­ластей, щоб селяни переконалися у перева­гах колективного господарювання і розпо­віли про це односельцям.

На заможних селян держава скеровува­ла вістря податкового тиску. З початком ко­лективізації поширилося пряме розкуркулення заможних господарств. Була створено мережа МТС. Сюди направили тисячі трактористів і комбайнерів зі східної україни. Суцільна колективізація стала здійснюватися тільки з 1948 р. Вона відбулася у стислі строки. До середини 1950 р. в 7190 колгоспах було об'єднано 98 відсотків се­лянських господарств.

Збройний опір осередків ОУН і УПА

У серпні 1943 р. бандерівська ОУН внесла принципові поправки в свої про­грамні документи. Бандерівці проголошу­вали рівність у правах усіх громадян майбутньої Української держави незалежно від їхньої національності, підтверджували пра­во національних меншин вільно розвивати свою культуру. У прийнятих програмних документах висувалася пропозиція про утворення спільного фронту поневолених народів проти імперіалізму.

Радянське військове командування роз­почало широкі акції, спрямовані на вини­щення українських націоналістів, тільки після травня 1945 р. У цих акціях викори­стовувалися переважно війська НКВС. У відкритих боях, зважаючи на явну пере­вагу противника в чисельності та озброєнні, бійці УПА, як правило, зазнавали поразок. Тому закордонний провід ОУН на чолі з С. Бандерою прийняв рішення про виведен­ня великих підрозділів УПА з України через Словаччину в Західну Німеччину і Австрію. Такі рейди було здійснено восени 1945 р. і навесні 1946 р., а потім у 1947 р. і 1948 р. Загалом Україну покинули близько 50 тис. повстанців. Підрозділи, які виявили бажан­ня залишитися, подрібнювалися на невели­кі, глибоко законспіровані групи, здатні дія­ти автономно. Вони складалися переважно з місцевих жителів, які користувалися під­тримкою населення.

Повстанці відстоювали із зброєю в ру­ках приватну власність і свою релігію, пра­во жити так, як завжди, а не працювати на державу в ненависних колгоспах.

У 1947 році поляки, по узгодженню з СРСР, провели операцію «Вісла».В результаті оперції всіх українців з прикордонних районів виселили вглиб Польщі і розселили некомпактно. УПА лишилася підтримки населення в цих районах.

Рух опору пішов на спад тільки після 5 березня 1950 р., коли НКВС за допомогою агентури натрапив на схрон, де переховувався Р. Шухевич. Командарм загинув у нерівному бою.

Щоб позбавити бандерівців підтримки населення, загони НКВС спалювали села, виселяли людей з місцевості, де знаходили­ся бази УПА, ув'язнювали «бандпосібників» або депортували їх у Сибір цілими сім'ями. Всього було вивезено 65 906 сімей, в яких налічувалося 203 662 чоловіків, жі­нок і дітей.

Культурне життя

Важливим здобутком післявоєнної п'я­тирічки в культурному житті було запрова­дження обов'язкового семирічного навчан­ня і створення 1300 шкіл на 400 тис. учнів­ських місць.

Відкрилися нові вищі навчальні закла­ди. Найбільшими серед них були Ужгород­ський державний університет і Чернівець­кий медичний інститут.

У трьох відділах Академії наук УРСР почали свою діяльність 44 інститути, у тому числі 20 нових. У 1946 р. було здійснено пуск першого в УРСР атомного реактора, а в 1948-1951 рр. розроблено першу в СРСР електронно-обчислювальну машину. Мета­леві конструкції всіх відбудовуваних об'єк­тів зварювалися за технологією, відпрацьо­ваною спеціалістами Інституту електрозва­рювання АН УРСР.

У літературу прийшли молоді письмен­ники, збагачені життєвим досвідом недав-

ньої війни. Великого громадського звучання набули книги Олеся Гончара (особливо ро­ман «Прапороносці»), Віктора Некрасова (роман «В окопах Сталінграда»), твори Максима Рильського, Юрія Яновського.

Продовжували свою творчість художники М. Глущенко, М. Дерегус, О. Шовкуненко, композитори К. Данькевич і Д. Хлебанов, актори А. Бучма, Н. Ужвій, Г. Юра, Ю. Шумський та ін.

На трьох кіностудіях у Києві, Одесі і Ялті випускалися фільми, які йшли в загаль­носоюзний прокат.

Весь арсенал культури був підпорядко­ваний агітаційно-пропагандистським зав­данням державної партії. Але майстри культури були пов'язані з народом міцними зв'язками, а теми, які використовувалися в їх творчості, сприймалися людьми з інте­ресом та розумінням.

Поиск по сайту: