Нові закономірності культурного розвитку

Скорочення асигнувань на культуру призвело до звуження мережі установ освіти, науки і культури, відпливу кваліфікованих кадрів. Відсутність традицій меценатства постави­ла на межу загибелі ряд уславлених творчих колективів. Податкове законодавство не за­охочувало спонсорської діяльності.

Водночас виникло багато фондів, асо­ціацій, товариств, які прагнули відродити національні культурні традиції. Зокрема ве­лику роботу проводив очолюваний упро­довж багатьох років Б. Олійником Фонд культури. Масштабну діяльність розгорнув українсько-американський фонд «Відро­дження», головним співзасновником якого є відомий бізнесмен Дж. Сорос.

Вагомий внесок у культурне відро­дження робить західна українська діаспора. Створювані десятиліттями в країнах Заходу українські освітні, наукові й культурні за­клади поступово, в міру можливості та до­цільності, переносилися на Батьківщину. Активну діяльність в Україні розгорнули такі меценати, як Є. Гуцуляк, Ю. Ємець, А. Яцик з Канади, В. Баранецький, О. Воскобійник, А. Лисий з США, М. Гоян з Австралії та ін.

Парламент досі не прийняв закон про меценатство, який може істотно поліпшити становище у сфері культури.

Мовна політика

Важливим аспектом культурної політи­ки є її мовна складова. Закон «Про мови в УРСР» було прийнято 24 жовтня 1989 року. Конституція України (стаття 10) визнає одну державну мову – українську. У 2012 році ВР прийняла Закон України "Про засади державної мовної політики", 23 лютого 2014 року нова ВРвідмінила його.

Освіта

Успадкований від радянської доби освіт­ній потенціал залишається високим: 93 від­сотки зайнятого населення має середню або вищу освіту. За освітнім рівнем жінки не поступаються чоловікам.

Високий освітній рівень забезпечений добре підготовленим викладацьким корпу­сом. Майже 85 відсотків педагогічних працівників загальноосвітніх закладів має вищу або незакінчену вищу освіту. Близько 60 відсотків викладачів вищих навчальних закладів мають науковий ступінь.

Важливою віхою на шляху реформуван­ня освіти став Закон України «Про загальну середню освіту», прийнятий Верховною Ра­дою 13 травня 1999 р. Згідно з законом в

Україні здійснювався поступовий перехід до 12-річного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах. Зараз від 12-річної освіти відмовились.

Мережа вищих навчальних закладів ос­таннім часом швидко розширюється, хоча далеко не завжди розширення є обґрунто­ваним під кутом зору якісних показників. Великою подією культурного життя стало відкриття в 1992 р. Національного універ­ситету «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА).

Від травня 2005 р. Україна є учасником Болонського процесу.

Болонський процес заснований на дво­ступеневій моделі вищої освіти (бакалаври і магістри).

Наукові дослідження

Економічна криза істотно вплинула на сферу науки й наукового обслуговування. Кількість зайнятого в ній персоналу скоротилася удвічі. На роботу за кордон виїха­ли тисячі учених - найбільш талановитих, молодих за віком генетиків, фізиків, фізіо­логів, біохіміків. Однак мережа наукових закладів майже не скоротилася, за винятком сфери прикладної науки.

У радянські часи істотна частка науко­вих досліджень здійснювалася в інтересах військово-промислового комплексу і відпо­відно фінансувалася з джерел, призначених на розвиток ВПК. Тому скорочення бюд­жетних асигнувань особливо позначилося на загальному стані науки. В Україні ці асигнування впали з 3,1 відсотка ВВП у 1990 р. до 0,3 відсотка у 2000 р., тобто вдесятеро.

Досягнення української науки пов'язані передусім із результатами діяльності Ака­демії наук, яка в 1994 р. одержала статус національної. Розгорнуто цікаві й пер­спективні роботи в галузі енергетики, еко­логії, геології, клітинної біології, генної ін­женерії, в широкому спектрі фізико-хімічних проблем, дослідження, пов'язані з освоєнням космічного простору.

Відбулися великі зрушення в гумані­тарних науках. Вчені-гуманітарії зробили вагомий внесок у державотворчий процес. Створено понад чотири десятки нових напрямів гуманітарних досліджень.

Література і мистецтво

Найбільш популярним жанром пись­менництва стала художня публіцистика. Багато письменників взагалі перетворилося на політиків і майже відійшло від творчої роботи. Деякі з них успішно поєднували творчість із громадською й державною ді­яльністю: І. Дзюба, І. Драч, Р. Іваничук, Д. Павличко, Ю. Щербак, В. Яворівський та ін.

До нас повернулися твори В. Винниченка, М. Зерова, М. Куліша, Є. Маланюка, О. Олеся, Є. Плужника, В. Стуса.

Українські читачі вперше дістали можливість ознайо­митися з творчістю літераторів української діаспори - І. Багряного, В. Барки, О. Ольжича, У. Самчука, О. Теліги та ін.

Збільшується кількість театрів, пере­важно за рахунок появи нових театрів-студій. Розвиток театрального мистецтва пов'язаний з новаторською діяльністю таких режисерів, як Р. Віктюк (тепер працює в Москві), А. Жолдак, М. Резнікович та ін.

Розвивається українське образотворче мистецтво. Твори художників популяризу­ються на виставках, кількість яких неухиль­но зростає. Виставочні зали тепер стали до­ступні усім, хто хоче показати свої художні здобутки.

Музичне мистецтво істотно підупало. Криза особливо позначається на колекти­вах, у яких через специфіку жанру налічу­ються десятки митців - оперних трупах, оркестрах, хорових капелах. На Заході такі колективи теж не можуть вижити без по­стійної й великої підтримки з боку держави.

Релігійне життя

Релігійне життя в Україні характеризу­валося надзвичайною інтенсивністю і вод­ночас конфліктністю. Головною його рисою було стрімке зростання різноманітних кон­фесій, течій і релігійних напрямків.

Ті, хто регулярно відправляє релігійні обряди, становлять близько третини насе­лення України. Половина віруючих нале­жить до православних церков.

В Українсь­кій православній церкві Московського патріархату - 9,5 тис. громад.

Українська православна церква Київського патріархату налічує понад 3 тис. громад.

В Українській автокефальній православній церкві - понад 1 тис. парафій.

Протягом усього останнього десятиліття між православними конфесія­ми точиться боротьба за лідерство, сфери впливу, церковне майно.

Українська греко-католицька церква за 90-ті роки повністю відновила довоєнну чи­сельність парафій - понад 3,3 тис.

Активно діє в Україні римо-католицька церква (РКЦ), підпорядкована Польській католицькій церкві. У її складі - близько 800 парафій, переважно в західних областях.

Боротьба між конфесіями всередині православ'я і між православними та католи­ками не додає авторитету ієрархам. Вна­слідок цього стихійний потяг мас до релігії реалізується в основному поза рамками тра­диційного для українського народу право­слав'я. У 90-х роках найбільше зростали протестантські конфесії.

Поиск по сайту: