Окупація Східної Галичини і Північної Буковини російськими військами

УКРАЇНА В 20 – НА ПОЧАТКУ 21 СТ.

УКРАЇНА В ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ.

Причини і характер світової війни

З останньої чверті 19 ст. Європа почала розколюватися на два військово-політичні угруповання великих держав. Троїстий союз – Німеччина, Австро – Угорщина та Італія та Антанта – Великобританія, Франція та Росія.

«Пороховою бочкою» Європи були Бал­кани. В столиці Боснії Сараєво 28 червня 1914 року був вбитий гімназистом Гаврилом Принципом спадкоємець австро – угорського престолу Франц Фердінанд. Це послужило приводом для початку війни.

28 липня армія Австро-Угорщини вдер­лася в Сербію. Слідом за цим почалася за­гальна мобілізація в Росії. 1 серпня (19 лип­ня за старим стилем) Німеччина оголосила війну Росії, а через добу - і Франції. Обхо­дячи потужні укріплення на німецько-французькому кордоні, армії кайзера руши­ли на Париж через територію Бельгії. У відповідь на це 4 серпня війну Німеччині оголосили Велика Британія та її домініони. 23 серпня на боці Антанти у війну з Німеч­чиною втяглася Японія. Формально зали­шаючись у рамках Троїстого союзу, Італія заявила про нейтралітет.

У жовтні 1914 р. війну Антанті оголоси­ла Туреччина, а в жовтні 1915 р. - Болгарія. Бажаючих виступити на боці Німеччини більше не було.

Україна в планах воюючих сторін.

В планах німців Україна роз­глядалася як зручний плац­дарм для проникнення на Схід, аж до Індій­ського океану.

Австрійські імперіалісти свої погляди спрямовували на Волинську і Подільську губернії.

Російські імперіалісти претендували на всі українські землі в складі Австро-Угор­щини - Східну Галичину, За­карпаття і Північну Буковину

Військові дії в 1914 р. Галицька битва.

Наступ російських військ у Східній Прусії закінчився їх поразкою. На Південно-Західному фронті 18 сер­пня розпочався винятково успішний наступ 8-ї армії генерала А. Брусилова. З 23 серпня розгорілася грандіозна Галицька битва.

Битва тривала понад місяць і закінчи­лася повною поразкою австро-угорських військ. З вересня фактично без бою впав Львів, через день був зайнятий Галич. Авст­рійці відступили за ріку Сян. Російські вій­ська блокували головну фортецю Австро-Угорщини – Перемишль. Були зайняті вся Східна і частина Західної Галичини, майже вся Буковина. Австрійська армія втратила 400 тис. солдат, у тому числі 100 тис. - полоненими. В березні 1915 р. російські війська взяли Перемишль. Російським військам дісталися в цій фортеці величезні запаси і багатотисячний гарнізон - 120 тис. солдат і офіцерів австро-угорської армії.

Окупація Східної Галичини і Північної Буковини російськими військами

На завойованих територіях було утво­рено генерал-губернаторство в складі чоти­рьох губерній - Львівської, Перемишль­ської, Тернопільської і Чернівецької. Генерал-губер­натором призначено графа Георгія Бобринського. Г. Бобринський усюди насадив військо­ву адміністрацію. На чолі повітів були по­ставлені повітові начальники, на чолі міст -градоначальники з-поміж служилої росій­ської знаті. Сільські общини очолили ста­рости з офіцерів царської армії. Були при­значені урядники з-поміж поліцейських і жандармських службовців, деякі посади були віддані місцевим москвофілам.

Край було піддано по-воєнному органі­зованій русифікації. «Експертами», які до­помагали окупантам проводити репресивну політику, стали москвофіли. Деякі з них перед війною емігрували в Росію, рятую­чись від переслідувань австрійської поліції. У Києві вони утворили Карпаторуський визвольний комітет, який видав у друкарні Південно-Західного фронту брошуру «Су­часна Галичина. Етнографічний і культур­но-політичний стан її у зв'язку з національ­но-суспільними настроями». Автор, капітан Наркевич, стверджував, що в Східній Гали­чині переважає «російський елемент, що страждає в усіх відношеннях від культур­ного і політичного засилля поляків, а також від економічного засилля євреїв». Особлива увага зверталася на «український табір». Автор характеризував його як «своєрідну течію російського національного життя в Галичині, відому під назвою «українофіль­ства», яке дістало подекуди прізвисько «мазепинства» за «зраду споконвічним росій­ським началам».

З приходом російських військ всі укра­їнські школи перетворювалися на російсь­комовні. Були закриті всі українські журнали і газети, замість них по­декуди засновувалися видання російською мовою.

З метою викорінення українського на­ціонально-визвольного руху Г. Бобринський і Ф. Трепов, який замінив його у жовтні 1916р., широко використовували метод де­портацій. Керівник жандармського управ­ління генерал-губернаторства в офіційному звіті за 1914 р. відзначив, що його відомство провело 1200 арештів, після чого 578 осіб, (серед них - 34 греко-католицькі священики) були вислані вглиб Росії. Арешти і висилки робилися не тільки жандармами, а й військовою владою. Тому встановити за­гальну кількість репресованих неможливо. По дорозі на Схід через київські в'язниці пройшло більше 12 тис. людей. Існували, однак, й інші маршрути депортацій.

Митрополит Андрей Шептицький був вивезений у Суздаль і перебував у в'язниці місцевого монастиря аж до революції. Замість депортованих священиків у дві сотні парафій були прислані православні священнослужителі з Росії.

Австрійська адміністрація, що поверну­лася в край, насамперед зайнялася пере­слідуванням «зрадників», що співробітни­чали з царською владою. Людей вішали за найменшою підозрою в шпигунстві. Була створена ціла мережа концентраційних таборів.

У 1916 р. Галичина й Буковина знову були окуповані російською армією. Місцеве населення зазнало грабіжницьких реквізи­цій і депортацій.

Поиск по сайту: