Рух опору

На території України широко розвинув­ся партизанський рух. Найбільш активними виявилися партизанські загони під коман­дуванням С. Ковпака і С. Руднєва, які базу-

валися на Сумщині. На їх основі утворилося Сумське парти­занське з'єднання. На Чернігівщині вдало діяв загін О. Федорова, на основі якого теж утворилося велике з'єднання. На території Сумської і Брянської областей з осені 1941 р. О. Сабуров організував загін, який через півроку перетворився на велике з'єд­нання.

У червні 1942 р. з'явилося централізо­ване керівництво у вигляді Українського штабу партизанського руху (УШПР), який очолив Т. Строкач. Штаб налагодив регулярний зв'язок з партизанськими края­ми і зонами. Під керівництвом УШПР проводились рейди великих партизанських загонів і з'єднань у тили ворога, зокрема С. Ковпака у Карпати, О. Сабурова - на Житомирщину, О. Федорова - на Волинь. В 1943 році провели операції «Рейкова війна» в період Курської битви та операцію «Концерт» в битві за Дніпро.

Поряд з радянськими партизанами роз­гортали боротьбу націоналістичні сили, особливо в західних областях України. Про­відну роль серед них займали дві фракції ОУН - під керівництвом А. Мельника і С. Бандери. Після вбивства радянським агентом Є. Коновальця Організація україн­ських націоналістів розкололася на дві са­мостійні і навіть ворогуючі між собою фракції.

ЗО червня бандерівці проголосили у Львові Акт відновлення Української дер­жави. Головою тимчасового уряду став Я. Стецько. Берлін розцінив цю акцію як прояв політичного анархізму і поставив вимогу офіційно відкликати доку­мент. Після відмови членів центрального проводу ОУН(б) німці засадили їх у конц­табір.

Першою за згодою з німцями була створне Поліська Січ під командуванням Боровця)Тараса Бульби), призначена для боротьби з залишками частин ЧА.

Націоналісти пішли у підпілля і з осені 1942 р. взяли курс на створення Української повстанської армії. УПА призначалася для боротьби з нацистами, польськими (Армія Крайова) і радянськими партизанами. З вес­ни 1943 р., коли в ліс пішла вся українська допоміжна поліція на Волині і в Поліссі, повстанська армія стала масовою.

Захищаючи населення, УПА не могла не вступати з окупантами у збройні конфлікти. Але провід ОУН(б) старався утримувати її у стані збройного нейтралітету, керуючись суто прагматичним бажанням зберегти сили для боротьби з Червоною армією. Ставало очевидним, що вона повернеться в Україну. З початку 1944 р. між УПА і окупаційними частинами вермахту остаточно склалися відносини взаємної неагресивності. Ви­знавши нову тактику націоналістів безпеч­ною, гітлерівський уряд звільнив з конц­табору С. Бандеру, А. Мельника та інших ватажків ОУН.

Будучи партизанською армією, УПА не могла йти на відкриті бої з Червоною ар­мією, коли остання дійшла до території За­хідної України. Однак швидкоплинні сутич­ки траплялися часто. З лютого 1944 р. по травень 1945 р. загинуло 92,8 тис. бійців УПА. Добровільно, розраховуючи на обіця­ну амністію, здалося органам державної безпеки і внутрішніх справ 41,8 тис. бійців У ПА і учасників підпілля ОУН. Після загибелі командарма Д. Клячківського) У ПА очолив Роман Шухевич (Тарас Чупринка)

Поиск по сайту: