Українські землі у складі Румунії

1918 р. Румунія захопила Бессарабію. У Румунії проживали три українські громади. Найбільша з них жила на Буковині. Другою за чисельністю громадою були українці Бессарабії. Третю, найменшу в Румунії, українську громаду становили українці Мараморощини.

Восени 1924 р. бессарабські комуністи зробили спробу підняти повстання під гас­лом відновлення радянської влади.

Повстання спалахнуло в Татарбунарахна чолі з А. Клюшниковим. Бої тривали цілий тиждень. По­встанці даремно чекали допомоги з-за Дніс­тра. Вона не входила до сценарію, розроб­леного в Москві.

Прагнучи утримати Бессарабію, прав­лячі кола Румунії шукали підтримки у ве­ликих держав. І знайшли іі у Франції, Італії та Польщі.

Становище українців у Румунії.

Правлячі кола країни обрали шлях насильницької руму­нізації нерумунського населення приєдна­них територій. Закривалися українські шко­ли й культурно-освітні установи, людей пе­реслідували за користування українською мовою. Назви населених пунктів були руму­нізовані. У 1936 р. з'явився спеціальний циркуляр, яким заборонялося вживати історичні назви в офіційних документах і в пресі. Навіть прізвища румунізувалися, то­му що власті розглядали українців як «гро­мадян румунського походження, які забули рідну мову». Румунізація торкнулася й цер­ковної служби.

Промислове устаткування вивозилося в центральні регіони Румунії. Було демонто­вано й вивезено устаткування Акерманських трамвайних майстерень і прядильної фабрики, а також основна частина облад­нання Ізмаїльського і Ренійського портів.

Економічна криза спалахнула в Румунії ще в 1928 р. і тривала майже до кінця 30-х років. Кількість промислових підприємств Північної Буковини скоротилася за цей час майже наполовину, а в Південній Бессарабії - на чверть.

Аграрна реформа в Бессарабії врахову­вала інтереси поміщиків, що в них у 1918 р. відібрали землю під час аграрної револю­ції. Поступово в селян відібрали не менш як половину землі, яку вони одержали в 1918р.

На Буковині, де аграрна революція не відбулася, селянам належало тільки 47 від-

сотків сільськогосподарських угідь. Тут за­конодавством передбачалося, що у власно­сті кожного поміщика могло залишатися не більше 250 га. Надлишок землі йшов у фонд аграрної реформи. Всього у поміщиків було відібрано (з викупом) близько 75 тис. гектарів, або третину земельного фонду.

Середній розмір ділянки, яку одержува­ли за викуп українські селяни, не переви­щував одного гектара. Колоністи ж із Ста­рого королівства і з Південної Буковини одержували, як мінімум, півгектара під са­дибу, гектар пасовищ і 4,5 га ріллі.

Поиск по сайту: