Агонія комуністичного режиму в Польщі

Після відміни воєнного стану ситуація в країні не зазнала суттєвих змін.1 Польське суспільство перебувало у стані апатії та недовіри до влади, оскільки вона так і не змогла зупинити зниження реальних доходів населення. Партійно-державний апарат прагнув зміцнити свій вплив на суспільство, не припиняючи тиску на опозицію. Офіційна пропаганда й далі дискредитувала «Солідарність», яка своєю чергою прийняла рішення про продовження діяльності підпільних структур і водночас використання легальних можливостей. Піднесенню опозиційного антитоталітарного руху в Польщі сприяло присудження Л. Валенсі Нобелівської премії миру за 1983 р.

Незважаючи на авторитетні визнання у світі «Солідарності», влада не припиняла політики репресій проти опозиції, здійснюючи арешти та захоплюючи підпільні друкарні, склади тощо. У в'язницях на той час перебувало понад двісті політв'язнів, а понад п'ять тисяч осіб вимушено опинилися за кордоном. На початку 1984 р. сейм утворив Комітет оборони країни (КОК) та прийняв закон, за яким встановлювалася кримінальна відповідальність за публікацію та поширення по-зацензурних друкованих видань. Віра поляків у спроможність адміністрації генерала В. Ярузельського вивести країну з кризи й домогтися громадянської злагоди була сильно підірвана жорстоким убивством у жовтні 1984 р. правоохоронцями молодого ксьондза Є. Попелушка. Річ у тім, що цей випадок був непоодинокий: за три роки таким чином було вбито майже дев'яносто осіб, але вбивство священика римо-католицької церкви не вдалося приховати, і воно набуло широкого розголосу.

1 Національний дохід у 1 982 р. скоротився на 8 %, промислове виробництво - на 2 %, сільськогосподарське - на 3 %. Зберігався регламентований продаж найважливіших продуктів харчування. Внутрішній ринок лихоманило. Втрати від запровадження країнами Заходу економічних санкцій складали близько 15 млрд доларів. Важким тягарем лежав зовнішній борг, який на 1987 р. становив понад 39 млрд доларів та 6,5 млрд карбованців.

Значна частина польського суспільства займала позиції, неприхильні до режиму. І навіть в умовах певного зменшення впливу «Солідарності» зростала кількість страйків та інших акцій протесту під економічними та політичними гаслами. Так, у квітні 1985 р. було створено молодіжній рух «Свобода і мир», учасники якого виступали за запровадження альтернативної служби та пропонували змінити зміст військової присяги. Молоде покоління поляків, зневірившись у соціалістичних ідеалах, не бачило перспектив життя на батьківщині. Лише в першій половині 80-х років за кордон виїхало понад 740 тис. осіб, переважно молоді люди.

Соціально-політичні процеси в країні відбувалися на тлі економічної стагнації. І хоча у квітні 1983 р. був прийнятий трирічний план економічного розвитку, який передбачав гальмування спаду виробництва та реструктуризацію економіки, позитивних зрушень у економічній сфері досягти так і не вдалося. Рівновага на споживчому ринку досягалася за рахунок постійного підвищення цін і обмеження споживання. Не принесла очікуваних результатів й економічна реформа. Промислові підприємства не були придатні для запровадження ринкових відносин та технологічного оновлення. Принципи самостійності, самофінансування та самоврядування, покладені в основу реформи, не спрацьовували в умовах командно-розподільчої системи. Водночас реформа принесла певну користь індивідуальним селянським господарствам та підприємцям приватного сектору торгівлі та сфери послуг.

В умовах здійснюваної політики «нормалізації» західні кредитори надали Польщі відстрочку зі сплати боргів на десять років, а країна була прийнята у МВФ. Уряд США скасував більшість економічних санкцій і надав кредит (понад 0,5 млрд дол.).

Проведення восени 1985 р. виборів до сейму спонукало керівництво В. Ярузельського змінити виборчий закон. Відтепер на одне місце на один депутатський мандат могли претендувати дві особи, а також запроваджувався окремий список для представників вищого ешелону влади. «Солідарність» закликала до бойкоту виборів. У жовтневих (1985) виборах до сейму взяло участь майже 79 % виборців. Було оголошено амністію політв'язням, а також відбулися певні кадрові зміни. Уряд очолив відомий економіст 3. Месснер.

На X з'їзді ПОРП (липень 1986) була зроблена остання спроба вивести країну з кризи. В ухваленій програмі, розрахованій до кінця XX ст., передбачалося продовження реформування економіки при збереженні планування, створення політичної системи на ґрунті «соціалістичної демократії» (погодження з курсом правлячої партії), а національне порозуміння - за умови збереження соціалістичного ладу в країні. Однак у суспільстві всьому цьому вже ніхто не вірив. Вище партійно-державне керівництво продовжувало закликати поляків до побудови соціалізму та формування соціалістичних відносин у всіх сферах суспільного життя, немовби не помічаючи, що не тільки сама ПОРП та її гасла вже остаточно втратили свій вплив не тільки серед усіх верств населення, а й серед більш ніж двох мільйонів членів самої партії.

Влада зробила кроки в напрямі лібералізації режиму. Так у вересні звільнено 225 політв'язнів та оголошено про створення Консультативної ради (при Держраді), до участі в якій були допущені і представники опозиції. У цих умовах напівлегальна «Солідарність» створила Тимчасову раду, яка знаменувала початок процесу легалізації всіх регіональних структур підпільної профспілки. Однак у першому засіданні Консультативної ради представники «Солідарності» брати участь відмовилися. Щоб продемонструвати готовність влади до діалогу, у травні 1987 р. був прийнятий закон про референдум, а з липня запроваджувалася посада уповноваженого з громадянських прав, який повинен був стежити за дотриманням конституційних свобод.

Під час візиту до Польщі у квітні 1987 р. ініціатора радянської «перебудови» М. Горбачова було створено радянсько-польську комісію істориків для дослідження спірних питань у стосунках обох країн. У середині червня 1987 р. відбувся черговий візит папи Івана Павла II, який у своїх промовах солідаризувався з опозиційним рухом, підкреслюючи право утворення незалежних профспілок. У жовтні на засіданні Тимчасової ради помірковане крило «Солідарності» створило Загальнопольську виконавчу комісію на чолі з Л. Валенсою.

З метою з'ясування ставлення населення до пропонованих владою реформ восени 1987 р. був проведений загально-польський референдум. Виборці повинні були відповісти на два питання: чи схвалюєш проведення реформ за умов погіршення життя та чи погоджуєшся із запропонованою моделлю демократизації (розширення прав громадян та участь в управлінні країною). За підсумками референдуму в листопаді 1987 р., в якому брали участь 67 % виборців, на перше й друге питання дали позитивні відповіді 44,3 % і 46,3 % відповідно. Підсумки голосування поставили риторичне питання про довіру громадян до існуючого режиму.

Наприкінці 1987 р. в керівництві «Солідарності» стала обговорюватися можливість укладання з владою «антикризового пакету». Проте керівництво В. Ярузельського не було готове до рівноправного діалогу, сподіваючись на результативність запровадженої господарської реформи. З 1 лютого 1988 р. було оголошено про підвищення цін на споживчі товари (до 40 %), а також квартплату, бензин, комунальні послуги (до 60 %) і водночас про скасування регулювання цін на всі продукти харчування (окрім м'ясних). На підприємствах країни прокотилася хвиля страйків, під час яких робітники окрім економічних вимог висували гасла легалізації «Солідарності».

На пленумі ЦК ПОРП у липні 1988 р. пролунало гірке визнання, що партія неспроможна стабілізувати економічну ситуацію в країні. Саме ці обставини привели партійне керівництво до висновку щодо необхідності радикальної трансформації існуючої політичної системи, яка б у майбутньому могла «враховувати й погоджувати інтереси різних громадських та політичних груп населення». В. Ярузельський вирішив зустрітися з Л. Валенсою. Однак налагодженню контактів завадила хвиля політичних страйків, які в серпні охопили Верхню Сілезію та Балтійське узбережжя. 20 серпня на засіданні Комітету оборони країни було прийнято рішення про підготовку до запровадження «надзвичайного стану» з 31 серпня. У таборі «Солідарності» все більш схилялися до переговорів з владою.

Пленум ЦК ПОРП у серпні 1988 р. ухвалив рішення про необхідність створення Ради національного порозуміння та коаліційного уряду. На зустрічі 31 серпня міністра внутрішніх справ Ч. Кіщіка, Л. Валенси та єпископа Є. Домбровського була досягнута домовленість розпочати переговори «круглого столу» стосовно здійснення реформ і місця «конструктивної опозиції» в політичній системі Польщі. Восени підготовка до проведення «круглого столу» перейшла у практичну площину. Після декількох зустрічей між представниками партійно-дер­жавного керівництва, єпископату та опозиції вдалося дійти згоди щодо персонального складу учасників «круглого столу» та порядку денного.

20 вересня 1988 р. головою Ради міністрів став М. Ра-ковський, який зробив рішучий поворот у бік запровадження ринкової економіки. «План господарської консолідації 1989-1990 pp.», запропонований урядом, передбачав зрівняння у правах усіх секторів економіки, конкуренцію й свободу діяльності суб'єктів економічної діяльності. Кабінет також ініціював ряд законів про дозвіл господарської діяльності за участі іноземного капіталу, про комерціалізацію державних підприємств, про скасування обмежень для створення приватних підприємств. У березні 1989 р. запроваджено вільний обіг іноземної валюти. Це відкрило шлях до збагачення за рахунок привласнення державного майна. Проте економічні зміни не поліпшили становища населення.

У результаті напруженої боротьби в керівництві партії, яка відбувалася під час груднево-січневого (1988-1989) пленуму ЦК ПОРП, було прийнято рішення про запровадження в країні політичного плюралізму та визнання «необхідності залучення для вирішення нагальних проблем суспільства конструктивної опозиції». Невдовзі' були скасовані обмеження щодо утворення та діяльності профспілок.

У Варшаві 6 лютого 1989 р. почалися засідання «круглого столу», в якому взяли участь представники правлячої коаліції (ПОРП, ОСП, ДПП), єпископату римо-католицької церкви та лі­дери ЗППС і «Солідарності». У його роботі брали участь кілька сотень експертів і радників. Усі вони працювали в трьох секціях: економічній, соціальної політики та профспілкового плюралізму. Засідання й наради тривали два місяці і закінчилися 5 квітня 1989 р. підписанням учасниками «круглого столу» цілої низки документів.

У першому документі «Позиції у справі політичних реформ» наголошувалося на невідкладності реформування політичних інститутів країни. Віднині в країні мали бути запроваджені політичний плюралізм, свобода слова, демократичне формування всіх представницьких органів, незалежність судочинства, територіальне самоврядування. Було вирішено провести в червні 1989 р. вибори до нового парламенту: до сенату - на демократичних засадах, а до сейму - за таким принципом поділу: 60 % місць для коаліції ПОРП та її союзників, 35 % для опозиції, 5 % - для світських християнських організацій. Замість Держра-ди запроваджувалася посада президента, який обирався на спільному засіданні обох палат терміном на шість років.

У другому документі - «Позиція у справі економічної політики і системних реформ» - містилися проекти виходу країни з кризи, обмеження інфляції, забезпечення рівноправності всіх секторів економіки тощо. Запорукою майбутнього піднесення країни мало стати самоврядування трудових колективів, вільне формування структур власності, розвиток ринкових відносин тощо.

Третій документ - «Позиція у праві профспілкового плюралізму» - утверджував право працівників об'єднуватися у вільні професійні спілки, легалізував «Солідарність», поновлення на роботі працівників, звільнених у попередні роки і т. ін. Для контролю за реалізацією прийнятих рішень створювалася узгоджувальна комісія.

Поиск по сайту: