Перемога «Солідарності» та демонтаж тоталітарної системи

Порозуміння, досягнуті під час «круглого столу», відкрили шлях до проведення «контрактових виборів». Якщо комуністи в ході передвиборчої кампанії спирались на існуючий «адміністративний ресурс», опозиційні сили (зважаючи на свою організаційну слабкість) прагнули максимально використати благоприємні можливості та симпатії в суспільстві. Однак ситуація була непевною, оскільки проти порозуміння й далі виступала радикальна опозиція, яка організувала в ряді міст антиурядові виступи, розігнані силами правопорядку.

Підсумки червневих (1989) виборів до парламенту, які були проведені відповідно до досягнутих домовленостей, дали результати, бажані для опозиції. Правляча коаліція отримала в сеймі 299 депутатських місць, у сенаті - одне; опозиційні сили -166 і 99 відповідно. Депутати опозиції утворили Громадський парламентський клуб (ГПК) на чолі з Б. Геремеком.

Вибори стали не тільки переломною подією в політичному розвитку Польщі, але й продемонстрували негативне ставлення більшості поляків до комуністичного режиму взагалі. Поразка урядової коаліції поставила під сумнів право ПОРП керувати країною. У результаті відцентрових процесів ОСП та ДПП швидко переорієнтувалися на опозиційні сили.

Національні збори (спільне засідання сенату і сейму) 19 липня 1989 р. більшістю в один голос президентом Польщі обрали генерала В. Ярузельського.

На липневому (1989) пленумі ЦК ПОРП В. Ярузельський подав у відставку, а першим секретарем був обраний М. Ра-ковський. Останній у свою чергу 31 липня подав у відставку з посади голови уряду.

У серпні 1989 р. між лідерами ГПК, ОСП і ДП була досягнута домовленість про створення уряду національної відповідальності, який після затвердження сеймом 24 серпня очолив 62-річний радник «Солідарності» Т. Мазовецький. На початку вересня був сформований склад кабінету міністрів, до якого увійшли одинадцять представників - від НПК, чотири - від ОСП, три -від ДПП, п'ять - від ПОРП.

Нова влада розпочала демонтаж державно-політичного устрою країни. В перші місяці було усунуто із своїх посад майже сорок вищих державних управлінців, міліція була замінена поліцією, а служба безпеки - управлінням охорони держави, МВС і МО очолили представники колишньої опозиції. У поліції та армії були ліквідовані політвідділи та заборонено членство в політичних партіях. Сейм ухвалив закон про Верховний суд, який став незалежним від владних структур.

Восени 1989 р. відбулися зміни в «людівському» русі, коли ОСП на з'їзді була перейменована у Польську народну партію «Відродження». Водночас кілька партій відразу відновили свою діяльність: Конфедерація незалежної Польщі, Унія реальної політики, Польська соціалістична партія та ін. Процес утворення партій набув лавиноподібного характеру, а до кінця 1990 р. було зареєстровано понад сто п'ятдесят політичних партій. Дезінтеграційні процеси не обминули і строкатий табір «Солідарності», яка розкололася на проваленсівський «Поро-зуміння-центр» та Спілку підтримки демократії і громадський рух «Демократична акція», що підтримували Т. Мазовецького.

Наприкінці грудня 1989 р. сейм прийняв поправки до чинної конституції, згідно з якими країна отримала назву Республіка Польща, вилучено статті про керівну роль ПОРП, дружбу з СРСР, про соціалістичну державу й соціалізм. Польща визначалася як правова демократична держава, у якій влада належить народу і здійснюється через його представників, обраних до Національних зборів і територіальних самоврядних органів.

Було підтверджено принцип політичного плюралізму, який допускав створення політичних організацій у рамках конституційного устрою. В економічну частину внесено положення про самоврядування і свободу підприємницької діяльності.

Одним з головних напрямків діяльності уряду Т. Мазовецького було подолання господарської кризи та реформування економічних відносин. У жовтні 1989 р. віце-прем'єр та міністр фінансів П. Бальцерович представив план стабілізації економіки, який передбачав реформу фінансів і досягнення бюджетної рівноваги, запровадження ринкових механізмів; зміну структури власності. План був підтриманий МВФ, який на його здійснення надав Польщі кредит 2,2 млрд доларів.

Згідно з «планом Бальцеровича» з 1 січня 1990 р. уряд оголосив про замороження зарплати, лібералізацію цін, девальвацію злотого, реформи банківської системи й податків, припинення держдотацій для підприємств, приватизацію держвласності, лібералізацію торгівлі тощо. Вже через півроку завдяки енергійному запровадженню урядом «шокової терапії» вдалося вгамувати інфляцію (до 6 %), розпочати приватизацію державних підприємств. Одначе зупинити спад промислового виробництва не вдалося, швидкими темпами зростало безробіття (майже один мільйон), що викликало численні страйки та інші акції протесту.

Після саморозпуску ПОРП1 у січні 1990 р. президент В. Ярузельський втратив політичну підтримку. Виконавча та законодавча влади фактично перейшли до «Солідарності». Постало питання про главу держави. У липні з уряду були усунуті представники вже неіснуючої ПОРП. Примас римо-католицької церкви Ю. Глемпа виступив ініціатором зустрічі президента, прем'єр-міністра, голови «Солідарності», маршалів сейму та сенату, в ході якої був погоджений сценарій оновлення керівництва країни. 22 вересня В. Ярузельський повідомив сейм про готовність достроково скласти президентські повноваження. Невдовзі була прийнята поправка до конституції про обрання президента країни всенародним голосуванням. У грудні 1990 р. в другому турі загальних президентських виборів перемогу здобув Л. Валенса.

1 Правонаступницею ПОРП стала Соціал-демократія Республіки Польща (СДРП), яку очолили А. Квасневський і Л. Міллер.

Поиск по сайту: