ПЕРЕМОГА

Про боротьбу радянських військ на території Німеччини розповідає карта Берліна. (Ця бойова карта належала нашому землякові Володимиру Натановичу Гельфенду, який брав участь у Берлінській операції).

Берлінська операція, тривала з кінця квітня по 2 травня 1945 р. Більше 100 тис. радянських воїнів загинуло під час її проведення. Серед них було багато українців. Ті, що дійшли, залишали на стінах Рейхстагу такі написи (афіша). До речі, приміщення Рейхстагу знаходилось... (карта). (в експозиції газета... від 3 травня).

(фото солдатів, копії надписів на стінах...)

За 6 днів після падіння Берліна, ввечері 8 травня 1945 р. Німеччина підписує акт про Капітуляцію. В експозиції газета „Дніпровська Правда" з текстом акта про капітуляцію. 9 травня проголошено днем перемоги. Першій військовий парад на свято перемоги відбувся 24 червня 1945 р. у Москві на Червоній площі під командуванням маршала Радянського Союзу Георгія Костянтиновича Жукова.

Багато наших земляків під час війни були удостоєні вищою нагородою батьківщини – герой радянського союзу. П’ятеро були удостоєні цієї нагороди двічи – Анатолій Якович Брандас, Дмитро Борисович Глинка, Василь Ілліч Міхлик, Павло Андрійович Таран, Олексій Федорович Федоров.

Взяли участь в ньому маршали (з 1944 р.) Конєв (2-й фронт) та Маліновський (3-й).

В склад 3-го фронту входила і 17-та повітряна армія, якою командував наш земляк, маршал авіації Володимир Олександрович Судець. В центрі зали його особисті речі, фотокартки, мундир з орденами (перелік можете побачити в листі). Також можемо побачити інші нагороди... в альбомі закарбовані імена Дніпропетровчан-Героїв Радянського Союзу... також реліквій війни бойові Червоні прапори частин, що звільнювали Дніпропетровськ

Отже 2 вересня 1945 р. з розгромом мілітаристської Японії та підписанням акту о капітуляції закінчується Друга Світова Війна.

Матеріальні збитки Радянського Союзу склали більше 2 трильйонів рублів. Половина з них понесла Україна. Та ніякі матеріальні збитки не зрівняються з людськими життями, що були перервані війною. Їх кількість сягає 27 мільйонів. Кожен п’ятий з них був українцем...

9 зала

Виставка „Це не повинно повторитись” існує в музеї з 1990 р. Вона є данню пам’яті мільйонам людей, яки стали жертвами сталінських репресій в 30-ті – на початку 50-х рр.

В центрі зали височіє п’ятиметрова багатосходинкова піраміда, складена з фотопортретів наших земляків, репресованих за часів сталінізму.

Починається експозиція з виданого в 1938 р. Краткого курса „История ВКП(б)”, який власноруч редагував І.В.Сталін. Саме за його вказівкою в підручнику, по суті, була побудована нова концепція історії партії, в якій провідне місце належить Сталіну – відданому учню і продовжувачу справи Леніна. Цікава річ, що ще 10 років тому к кінцю 1928 р. в складі Політбюро, що існувало за часів Леніна, не залишилось жодного члена, крім Сталіна. В експозиції портрети членів Політбюро, які були обрані на 16 партз’їзді у 1930-м р. (портрети Сталіна, Молотова, Кагановича, Ворошилова...). Між них – чорні плями – заштриховані портрети „ворогів народу”, які були репресовані наприкінці 30-х рр.: Ян Ернестович Рудзутак, Станіслав Вікторович Косіор, Влас Якович Чубар.

Особливу активність сталінська репресивна машина розпочинає в Україні на початку 30-х рр.

Мабуть не було жодного значного політичного процесу у країні, в справі якого не проходили б мешканці Дніпропетровщини.

В експозиції фото керівників партійних органів Дніпропетровщини, які були репресовані. Серед них фото Менделя Марковича Хатаєвича – першого секретаря Дніпропетровського обкому КП(б)У з 1933 по 1937 рр. Під час голоду він дозволив залишити селянам посівний фонд, що згодом дало підстави репресувати його як „ворога народу”. Поряд його дружина Куликова Катерина Олексіївна, репресована як член родини „ворога народу”. Діти Хатаєвича потрапили до дитячого дому та були позбавлені фамілії.

Перші гучні судові процеси над робітниками і інтелігенцією на Україні починаються з кінця 1920-х рр.

В експозиції фотографії двох публічних судових процесів над українськими робітниками. Засідання по т.з. „Шахтинській справі” (у Донбасі була викрита „крупна шкідницька організація”). По цій справі проходило 53 чоловіка, 11 з яких отримали вищу міру покарання.

28 березня 1931 р. Криворізьким відділом ДПУ було засуджено 12 чоловік із числа старих спеціалістів "походжених із буржуазних елементів"; так зване діло "Промпартії". Вони були звинувачені в шкідницькій і диверсійній діяльності на копальнях Криворізького залізничного басейна з метою реставрації капіталістичного ладу. Вони визнали себе винними в шкідницькій діяльності, яку їм інкримінували та бу­ли засуджені на різні терміни ув'язнення в виправно-трудових табо­рах.

Щоб обмежити поширення вільних думок і суджень, адміністративно-командна система вдалась до несанкціонованих розправ серед інтелігенції. В експозиції фото дніпропетровців, членів т.з. „контрреволюційної організації СВУ (професор ІНО Петро Олексійович Єфремов, вчителі шкіл – Михайло Петрович Білий і Любов Євгенівна Біднова). Процес над членами „контрреволюційної організації” СВУ почався 9 березня 1930 р. 45 чоловік було обвинувачено у змові з петлюрівським закордонним центром з метою повалення радянської влади на Україні та реставрації буржуазного строю. Усі вони були засуджені на різні строки ув’язнення у виправно-трудових таборах.

Деякий час засуджених тримали у камерах місцевих тюрем. Експонуються фотографії: Будівля Дніпропетровської в’язниці, корпуса № 7, де тримали політв’язнів в 30-50 рр. перед відправкою до місця ув’язнення, тобто до таборів ГУЛАГу.

Перед вами фотокартки деяких таборів (Магадан, Колима, Соловки).

Багатьох використовували на крупно масштабних будівлях. Першим прецедентом застосування примусового фізичного труда на будівлях соціалізму було будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, ініціатором якого в 1931 р. був Сталін. В експозиції плакат з робітниками, а також (... завідував будівництвом Генріх Григорович Ягода, один з виконавців масових репресій).

Канал було прорито за 11 місяців. Скільки в ньому поховано людей невідомо.

Лише з кінця 1980-х рр., коли почалось дослідження репресій та проводитись урядові комісії, були знайдені деякі з масових поховань людей. В 1989 р. поблизу с. Биковня (біля Києва) було знайдено рештки 18 тис. чоловік (фото).

Іншим геноцидом щодо українського народу був штучно створений голод на селі 1932-1933 рр.

Після кризи хлібозаготівель 1927-1928 рр. та активної насильницької хлібозаготівельної кампанії на селі починається голод. (В містах, треба відзначити, існувала карткова система). Документи (прохання Івана Токаря до керівництва колгоспу „Шлях до комуни”... дозволити зірвати березки... трава...). На ньому резолюція „Дати”.

Селяни просять зірвати трави, щоб нагодувати себе. Звучить абсурдно, але, як там ні було, за законом „Про охорону майна державних підприємств” (7 серпня 1932 р.) навіть трава вважалась власністю колгоспу.

Карали й тих, хто йшов на зустріч голодуючим селянам. В експозиції стаття в г. Зоря „Чорна зрада”, в якій обвинувачувались керівники Ореховського району Дніпропетровської області, по суті, за те, що дозволили селянам залишити посівний фонд. Відбувся показовий суд. Всього було засуджено 14 чоловік (в експозиції фото засуджених Паламарчука, Головіна, Скичко). Їх відправили на будівництва Байкало-Амурської магістралі.

Унікальне фото з надписом зроблене студентом ________________________ під час встановлення електромережі...

Нова хвиля репресій починається після вбивства 1 грудня 1943 р. секретаря Ленінградського обкому РКП(б) С.М. Кірова (газета „Правда”). Це послугувало приводом до нової репресивної компанії. Вже на наступний день після вбивства були внесені зміни до карально-процесуального кодексу СРСР відносно терористичних актів. Такі справи розглядалися за зачиненими дверима за 10-денний строк, а вирок виконувався негайно.

Перед нами фото Антіна Елісеєвича Твардовського-Ребріка. Він був учасником громадянської війни, з 1936 р. начальник відділу кадрів Наркомфіна УРСР. Звинувачений у терористичній діяльності, він був репресований в серпні 1937 р. („10 років позбавлення волі без права на листування, що означало розстріл). Довгий час рідні не знали про його долю, і тільки у 1956 р. брат Твардовського-Ребрика одержав офіційний документ-свідоцтво про смерть, в якому повідомлялось, що репресований загинув від перитоніту у 1945 р. Справжня доля з’ясувалась для родини тільки у 1989 р., коли серед речей на місці масового поховання в’язнів біля с. Биковня були знайдені і особисті речі Твардовського-Ребрика (перед нами кришка від годинника з гравіюванням).

Не секрет, що від більшості репресованих не залишилося майже нічого, тому ми можемо вважати кожну з цих речей в експозиції (листи та документи, особисті речі) цінною пам’яткою про події репресій.

В 1936-1938 рр. в країні проходить хвиля політичних процесів, спрямованих проти партійних діячів.

В березні 1939 р. на XVIII з’їзді партії був публічно звинувачений державний і партійний діяч Г.І. Петровський за зв’язок і замовчування „контрреволюційної шпигунської діяльності „ворогів народу” Якіра, Чубаря, Косіора, а також за засудження методів роботи Лазаря Кагановича. Протягом 15-ти років від був відсунутий від будь-якої активної політичної діяльності. Працював заступником директора по господарчій частині в музеї революції СРСР (на цю посаду його взяв друг директор музею Самойлов)... працювати мав вночі з 12-ї по 5-ту ранку.

В експозиції представлені фотографії Петровського з родиною (одного з синів репресували в 1938 р., іншого вбили на московському напрямку під час Другої Світової війні)

В 1957 р. Григорій Іванович останній раз відвідує наш музей. Наступного року він помирає.

Наступна частина експозиції розповідає про репресії командного складу Червоної армії та флоту. Була знищена майже ¼ частина офіцерського кадрового складу.

В експозиції генералітет армії... До початку війни в ньому залишились лише Ворошилов і Буденний. У 1939 р. А. Гітлер назвав Червону армію „глиняним колосом без голови”. Жуков казав, що „армією керують полковники”.

Фото та особисті речі Павла Юхимовича Дибенко (фото), постать якого тісно пов’язана з історією Катеринославщини. В 1918-1919 рр. він командував групою військ Катеринославського напрямку, а також першою Задніпровською стрілецькою дивізією, яка відбивала (разом з частинами Махна (фото) Катеринослав у петлюрівців, григорївців та денікінців. В експозиції фотографія Дибенко серед членів штабу Задніпровської дивізії. За шпигунство на користь Німеччини він був репресований у 1938 р. Його тростина, фото з дружиною Зінаїдою Вікторівною, фото з Александрою Михайлівною Коллонтай, до речі першою в світі жінкою послом (в 1930-1945 працювала в Швеції, брала активну участь в жіночому русі).

Репресій зазнала також творча інтелігенція. В експозиції стаття, що красномовно характеризує діяльність Дніпропетровського історичного музею. У 1933 р. Д.І. Яворницький (фото) – історик, академік, директор ДІМ був звинувачений у буржуазному націоналізмі і звільнений з посади директора музею. З його прохань можемо побачити, що Яворницькому навіть не було видане жалування (625 р.) та не повернуті його особисті речі. З часом ім’я вченого буде повністю реабілітоване, а його твори перевидані (експозиція).

Продовжують виставку фото та книги репресований поетів та письменників

Фото П.Т.________________________ Кононенко – краєзнавця, командира червоної армії, учасника Громадянської війни. З 1927 р. друкує свої твори, в основному присвячені тематиці громадянської війни. 1937 – член СПУ. Був репресований як ворог народу. Реабілітований. З 1955 р. займається літературною діяльністю. Автор романів „Гостра могила”, „Гомін у хащі”.

З листів його учениці Валентини Чорної ми дізнаємось, що він відбував покарання в Кемеровській області. І не дивлячись на заборону української мови, усе своє життя писав виключно на ній. Його учениця Чорна назавжди запам’ятала слова Кононенка, які він промовив на одному із студентських вечорів: „... людина чим більше знає мов, тим кругозір її шириться, а культура вища. Так само і свою мову треба знати, вчити і зберігати. І це роблять учителя в школах, письменники в книжках...”.

Привертає увагу комплекс експонатів Рабинович Олени Яківни – директора Всесоюзного комітету радіомовлення. Вона була заарештована у лютому 1935 р. і засуджена до 5 років позбавлення волі за зв’язок з троцькістами. Потрапивши до табору (Алма-Ата), Олена Яківна залишається вірною мистецтву. Вона стала організатором серед висланих самодіяльної трупи, що провела концерт присвячений 137-й роковині від дня народження Пушкіна (в експозиції запрошувальний квиток, програма концерту і фото учасників).

В експозиції фотокартка Зайвого Григорія Кондратовича. З 1928 р. він працював завідуючим райземвідділом Тельманівського району Донецької області. У листопаді 1937 р. був заарештований (йому інкримінували участь в антирадянській організації) та засуджений до розстрілу. В експозиції фото його дружини Зайвої Ірини Матвіївни, мати трьох дітей, що була заарештована як „дружина ворога народу” саме тоді, коли вона чекала четверту дитину. На зворотному боці фотокартки надпис „Тюрма, 1937 р. Алику три тижні”. Саме стільки було її дитині, коли вона померла. Цю фотокартку Ірина Матвіївна зберігала все життя. Після арешту батьків їх дітей направили до дитячого дому в Пензенській області. Тільки після виходу з тюрми мати знайшла своїх дітей. На фото Зайва з синами Борисом і Віктором та дочкою Лідією.

У квітні 1958 р. Ірина Матвіївна отримала довідку о посмертній реабілітації мужа. Невдовзі вона померла. Всю правду о долі Григорія Кіндратовича узнали діти, коли в 1989 р. отримали довідку комітету Держбезпеки управління Донецької області в тім, що Г.К. Зайвий був розстріляний з грудня 1937 р.

В експозиції можемо побачити свідоцтво про смерть, де вказується: помер 4 листопада 1940 р. Причина смерті не повідомляється. Дата видачі – 1958 р.

Чимало таких довідок отримували люди після ХХ з’їзду КПРС, що відбувся у лютому 1956 р. Можемо побачити М.Хрущова, який виступив із засудженням культу особистості Сталіна, його тяжких наслідків для долі народу та країни. В країні починається масова реабілітація.

В 1989 р., як ми вже зазначали, була проведена урядова комісія в районі с. Биковня біля Києва, де розкопали поховання жертв сталінських репресій. І ви бачите взуття, яке було знайдено на місці поховання. Трохи далі ми бачимо землю з місць поховань репресованих у роки Сталінського правління.

Отже ми з Вами познайомились з долею тільки невеликої кількості людей, які постраждали від репресій, та насправді їх були мільйони.

Від абстрактного „мільйон жертв” до відновлення імені кожного – така мета цієї виставки. Обличчя, які Ви бачите на фото, ніби-то визирають з пітьми минулих десятиліть і нагадують „Це не повинно повторитися”.

[1] Бахмут (з 1924 р. Артемівськ, Донецька область, видобуток кам’яної солі)

Поиск по сайту: